Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

Аверс ''Одеса-Броди'' під глибоким сумнівом

BBC Україна, 3 вересня 2010, 10:08
0
7
Аверс   Одеса-Броди   під глибоким сумнівом

Експерт Михайло Гончар каже, що влада в Україні не готова буде іти на те, щоби загострити відносини з Росією.

Білорусь нарощує імпорт нафти з Венесуели, яка має назву "Санта-Барбара", саме як телесеріал, і яку везуть танкерами через Атлантику та залізничними цистернами через Україну.

Таким чином, в України з’являється чи не перша можливість використати цей трубопровід в аверсному прямому напрямку.

Про реальність аверсу "Одеса-Броди" и про те, чи справді в України з’явилася можливість задіяти свій нафтопровід для транспортування нафти в проектному напрямку (хоча не каспійської чи іракської, як планували колись, а цього разу – венесуельською) Українська служба Бі-Бі-Сі розмовляла з фахівцем з енергетичних питань Центру "Номос" Михайлом Гончаром.

Бі-Бі-Сі: Чи плани імпорту Білорусі від 10 мільйонів тонн нафти з Венесуели – а такий проектний імпорт на 2012 рік – це серйозні обсяги чи ні?

М. Гончар: Це, безперечно, серйозний обсяг нафти. З урахуванням того, що Білорусь традиційно переробляла щороку (в кращі часи, так би мовити) порядку 22 мільйонів тонн нафти, то 10 мільйонів тонн – це серйозний обсяг. І це також немалий обсяг і для виконання відповідної транспортної роботи по доставці цієї нафти від терміналів.

Бі-Бі-Сі: Тобто, з цього приводу мають бути у захопленні саме українські транзитери?

М. Гончар: Мали би бути. Безперечно, так.

Бі-Бі-Сі: Всюди, де мова йде, як ви сказали, про серйозні обсяги та транспортування і, очевидно, серйозні гроші, то - "мали би бути". Що, в Україні не люблять заробляти гроші?

М. Гончар: У цьому контексті я би згадав про те, що варіант постачання нафти для потреб Білорусі з використанням української нафтотранспортної системи і саме нафтопроводу "Одеса-Броди" був обрахований на замовлення білоруської сторони (підкреслюю – на замовлення білоруської сторони) ще в 1995 році. Звичайно, що тоді мова не йшлась про венесуельську нафту, але, тим не менше, Білорусь дивилась стратегічно на свої перспективи. І в цьому контексті, безперечно, що період, коли Україна могла отримувати за преференційними цінами російську нафту, рано чи пізно майже добіг свого завершення. І тому Білорусь виявилась перед викликом, як забезпечити постачання нафти з альтернативних джерел.

Бі-Бі-Сі: Зараз її возять залізницею, так? А яка різниця, як заробляти гроші на транспортуванні – чи трубопроводом «Одеса-Броди», чи залізницею? Однаково Україна заробляє?

М. Гончар: Так, безперечно. Причому, рівень залізничних тарифів – завжди більш високий, це апріорі, ніж рівень трубопровідних тарифів. Але питання в тім, що можна виставити будь-які високі тарифи у намаганні заробити, але чи погодиться з цим білоруська сторона, оскільки вона сплачує? Себто, тут потрібно знайти відповідний баланс інтересів.

Звичайно, коли мова іде зараз про відносно невеликі обсяги постачань, то нема сенсу дійсно переводити режим роботи нафтопроводу в аверс, оскільки рівень завантаженості не є достатнім. І безперечно, що краще використовувати залізницю. Але коли мова заходить про серйозні обсяги, то поза всяким сумнівом має бути знайдений цей баланс інтересів і має бути запропоновано саме українською стороною провідна схема транспортування.

Невипадково білоруська сторона зараз докладає активних зусиль, проводячи експериментальні танкерні перевезення порцій нафти через різні термінали в різних країнах. Чому? Тому, що в принципі те, що пропонує білорусам українська сторона, їх не влаштовує. І тому звідси експерименти з перевантаженням порцій нафти через порт Мууга в Естонії, через Клайпеду в Литві, через Вентспілс в Латвії. І в принципі це логічно.

Бі-Бі-Сі: За вашими фаховими оцінками, як найекономічніше було би транспортувати нафту до Білорусі з Центральної Америки? Через Середземне море, Чорне і через Україну чи через Балтику?

М. Гончар: Я би сказав, і той, і той варіанти прийнятні. Себто, на такій відстані спрацюють обидва варіанти. Тут якраз більше проблем буде полягати в тому, хто запропонує більш економічно вигідний варіант на ось цьому завершальному етапі. Себто, від Балтійського чи Чорноморського терміналу до кінцевого пункту призначення.

Бі-Бі-Сі: Але на початку нашої розмови вилунало досить скептично, коли йшлося про заробляння грошей. Ви вважаєте, що українські чи підприємства, чи підприємці, чи уряд не зможуть бути конкурентоспроможними в цій ситуації?

М. Гончар: Навпаки. Зможуть. Як я вже згадував і недаремно згадував про те, що ще 95-го року відбулись відповідні економічні розрахунки. Був розроблений такий собі… Важко назвати це бізнес-планом готовим, але саме такі проектні розрахунки, які показали економічну привабливість саме українського маршруту транспортування з використанням «Одеса-Броди» і однієї із двох ділянок нафтопроводу «Дружба» на ділянці від Бродів до Мозиря.

Бі-Бі-Сі: Отже, "Одеса-Броди" нарешті запрацює в аверсному напрямку?

М. Гончар: Я глибоко сумніваюсь в цьому. На жаль, тому що по суті, як ми розуміємо, закупівля венесуельської нафти породжує негативну реакцію в Росії, яка вбачає в цьому те, що Білорусь звільняється від важеля залежності з російського боку. І тому, якщо Україна в цьому контексті буде сприяти білоруській стороні, то автоматично вона наражається на певні проблеми з Росією. І нинішня влада в Україні, мені здається, не готова буде іти на те, щоби загострити відносини з Росією. Тому, мені здається, це саме одна з причин, чому білоруси так активно працюють зараз із балтійськими портами.

З паном Гончаром розмовляв Богдан Цюпин.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах