Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

Волонтер: в Україні докладають недостатньо зусиль для захисту бездомних

BBC Україна, 20 лютого 2012, 12:31
0
9
Волонтер: в Україні докладають недостатньо зусиль для захисту бездомних
Юрій Ліфансе каже, що бездомним треба більше співчуття

Влада і суспільство повинні докладати більше зусиль, аби захистити безпритульних. Про це в інтерв'ю ВВС Україна сказав Юрій Ліфансе, волонтер організації Друзі Спільноти Святого Егідія, яка займається допомогою людям без даху над головою.

Нинішня зима продемонструвала, що про них подбали не достатньо: за інформацією Міністерства надзвичайних ситуацій, від переохолодження вже загинуло 112 людей, а більше 5 тисяч звернулися за медичною допомогою через обмороження. А Організація Об'єднаних Націй назвала Україну найбільш постраждалою від морозів у Європі.

В суботу, 18 лютого, в одному з київських храмів відслужили поминальний молебень - у пам'ять про всіх, хто загинув на вулиці. Юрій Ліфансе розповів, звідки взялася ця традиція.

Юрій Ліфансе: Традиція панахид народилася 2006 року. Це рік, коли в Україні була дуже люта зима, мороз сягав -30, і також загинуло дуже багато людей, набагато більше, ніж цього року. Тоді серед наших бездомних друзів, яким ми допомагаємо вже 15 років, загинуло кілька людей.

Найстрашніший випадок стався з жінкою на ім'я Міла, вона була матір’ю у циганській родині, у неї було багато дітей, і вона приїздила в Київ на заробітки. Жінка з дітьми винаймала хатинку під Києвом, а вдень працювала в місті.

Одного разу посеред морозів їх вигнали з дому. Дітей вдалося влаштувати в родичів, а сама Міла була вимушена ночувати на вулиці. Буквально першої ж ночі вона замерзла на Хрещатику на порозі торгового центру Арена.

Та подія нас дуже вразила, ми зрозуміли, що люди, які дуже сильно страждають під час життя, навіть після смерті не мають нікого, хто б їх згадав. Тому ми почали збирати імена людей, що загинули на вулиці від морозу, від насилля, від хвороб, аби згадувати їх разом на панахиді.

ВВС Україна: З року в рік в Україні гинуть люди, і їх лік іде на сотні.

Юрій Ліфансе: Після 2006 року по всій Україні почали відкривати центри обігріву. Цього року їх понад три тисячі. Але найголовніша проблема людей, що гинуть на вулиці, це неувага з боку суспільства. Наприклад, історія тієї ж Міли вказує на те, що вона загинула не стільки через погану політику чи щось таке, а через те, що її просто ніхто вночі не розбудив, аби вона встала і десь могла сховатися.

На жаль, замерзнути може кожен з нас. Достатньо зупинитись на 20 хвилин, і ми відчуваємо холод, а якщо заснути у такий мороз, то це гарантована загибель.

З іншого боку, є велика проблема з притулками, де можна переночувати. Наприклад, в Києві є всього один такий заклад на 150 місць. За деякою інформацією, в Києві є більше 10 тисяч бездомних людей. Тож необхідно відкривати такі нічліжки, де могла людина могла б сховатися під час морозів.

ВВС Україна: Як цього року і влада, і суспільство загалом підготувалися до холодної пори року?

Юрій Ліфансе: Мені здається, можна зробити більше. Хоча, певний прогрес вже є, але цього не достатньо. Ті ж місця для обігріву дали прихисток дуже багатьом людям, та ще більше людей про них нічого не знали. В цьому й полягає проблема співпраці між державою і суспільством. Якби, наприклад, преса більше поширювала інформацію про те, де розташовані ці місця, можливо, загинуло б менше людей.

ВВС Україна: Відповідальність за цих людей лежить фактично на кожному?

Юрій Ліфансе: Так. Якщо ти щодня зустрічаєш людину, яка просить їсти, її іноді можна і нагодувати. Одна з найбільших проблем бездомних людей полягає саме в ставленні до них. Нерідко на їх адресу можна почути лайку, що вони не працюють, що вони ледацюги і так далі. Вони страждають від того, що багато хто взагалі не вважає їх за людину.

Вони стають інвалідами через те, що їх б’ють ті ж люди. Вони сильно страждають від того, що їх при 20 градусах морозу виганяють з під’їзду, де вони комусь заважають. Насправді, серед них є різні люди. І коли йдеться про порятунок життя, все інше повинне відійти на другий план. Треба рятувати життя, а вже потім думати про перевиховання.

ВВС Україна: Коли права цих людей порушують, коли їх просто банально б'ють, чи є їм сенс звертатися до правоохоронців? Як міліція реагує на скарги бездомних?

Юрій Ліфансе: Стосунки між бездомними і міліцією дуже різні. Міліція - це орган, який постійно з ними контактує і, здається, знає їх найкраще, тому що постійно перебуває біля них. Нам відомі випадки, коли хуліганів, які кривдили бездомних, міліція арештовувала. З іншого боку, бувало, що правоохоронці не надто звертали увагу на їх проблеми, чи не дуже чемно ставилася до бездомних людей.

ВВС Україна: Який портрет українського безхатченка? Хто ці люди в основному? Як вони опинилися на вулиці?

Юрій Ліфансе: По-перше, слід дати визначення, хто такий бездомний. Для держави це людина, яка не має жодної власності. Для нас же це будь-хто, хто залишився без даху над головою і прохає про допомогу.

Є дуже різні категорії бездомних людей. Ми якось намагалися їх класифікувати, але це дуже різні люди. Це можуть бути матері, часто похилого віку, що вирушають в Київ щось заробити для своєї родини і вимушені ночувати на вокзалі, а додому в село повертаються лише на вихідні. Там їх чекають діти-алкоголіки або хворі діти. Тож фактично дуже багато людей мають житло, але іноді воно в такому стані, або в таких регіонах, що бездомний в Києві почувається краще, ніж у себе вдома.

Є значна категорія, особливо взимку, які тимчасово втратили роботу. Наприклад по тому, як в холодну пору припиняється будівництво, на якому вони живуть і отримують зарплатню.

Це також люди, в яких була якась драма в родині, тому вони розлучилися і не можуть повернутися додому. Ділити з родиною нічого, тому вони спершу ночують у друзів, а потім, якщо людина не влаштувалася через драму, втратила роботу, їй дуже легко опинитися на вулиці.

Там ми зустрічаємо дуже різних людей. Нещодавно я дискутував із бездомними про те, який твір Гессе йому більше до вподоби. Або полковник на пенсії, або геолог-дослідник, який працював в університеті імені Шевченка - це дуже різні люди.

ВВС Україна: Чи правда, що серед них є багато людей із дипломами про віщу освіту?

Юрій Ліфансе: Так, серед них можна зустріти людей з вищою освітою. Одна бабуся, яка просила милостиню на Хрещатику, за часів УРСР працювала в дипломатичному представництві при ООН. Здається, навіть мала якусь поважну посаду.

Загалом, бездомні люди - це велика проблема. Але наше суспільство все ж має потенціал добродійства, якщо можна так висловити. В ці морози ми закликали простих киян допомагати нам роздавати їжу і теплі речі там, де ми це зазвичай робимо. Прості люди через соціальні мережі, через телефон і просто колеги приносили теплі речі, приносили їжу, ходили роздавати разом з нами. І це, мені здається, дуже добрий знак того, що щось змінюється.

За матеріалами Української служби Бі-бі-сі

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах