Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

ВВС: Греція, Франція та майбутнє євро

BBC Україна, 10 травня 2012, 18:58
0
3
ВВС: Греція, Франція та майбутнє євро
Фото: Reuters
Через результати виборів у Франції та Греції розмови про розпад зони євро поновилися

Результати президентських виборів у Франції та парламентських виборів у Греції викликають занепокоєння європейських інвесторів та учасників ринку. Україна не може собі дозволити наслідувати жоден із запропонованих на Заході механізмів виходу із кризи.

 Результати президентських виборів у Франції та парламентських виборів у Греції викликають занепокоєння європейських інвесторів та учасників ринку. Українські експерти вважають, що одна із найбільших проблем полягає у тому, що навіть найкращі світові економісти не можуть запропонувати дієвого механізму виходу із нинішньої кризи.

Політичні зміни у Європі: панікувати чи ні?

Учасники фінансових ринків не були здивовані результатами виборів у Франції та Греції, і тому від самого початку паніка на них була досить поміркованою. Проте, що більше інвестори думають про ці результати, тим дужче непокояться - і не без причин.

Якщо коротко, то найважливішою подією кількох останніх днів було те, що Греція зробила кілька кроків у напрямку до виходу із зони євро.

Це правда, що більшість греків хочуть залишитися у зоні єдиної європейської валюти. Але вони явно не хочуть залишатися у рамках умов, зафіксованих під час переговорів із попереднім урядом. У той час як решта країн єврозони не хочуть запропонувати грекам кращі умови.

Греція та її європейські партнери вже наближалися до краю прірви, але кожного разу знаходили спосіб відступити. Досвід підказує, що вони вчинять так і цього разу.

Принаймні, поки що немає навіть ознак того, що партія, яка має на меті розрівання угод про порятунок грецької економіки, зможе хоча б сформувати уряд.

Питання та відповіді

Утім, треба визнати, що небезпека хаотичного виходу Греції із зони євро нині є вищою, аніж кілька місяців тому. А ця небезпека і раніше, будьмо відверті, була досить високою.

Тижні без уряду, які, можливо, приведуть до нових виборів, більше невпевненості та суперечок щодо нового перегляду прогнозів МВФ у червні - все це залишає достатньо можливостей для різноманітних надзвичайних ситуацій.

Відтак, решта країн єврозони знову постали перед тим, що їм треба дати відповідь на два запитання.

По-перше, чи мають вони достатньо інструментів та грошей, аби захистити решту переферійних країн від наслідків виходу Греції із зони євро?

І, по-друге, чи є у них якась економічна стратегія, яка дозволить цим проблемним економікам подолати кризу без виходу із єврозони?

Збільшення "військових асигнувань"

Відповідь на перше питання полягає у тому, що і психологічно, і фінансово європейські країни нині є більш підготовленими до подолання ефекту доміно на ринку через вихід Греції із зони євро, ніж це було півроку чи рік тому.

Політики дещо перебільшують як розміри, так і можливості безпосереднього впливу 700 мільярдів євро, нещодавно зібраних МВФ саме заради запобігання "пожежним" ситуаціям у Європі.

Навіть на папері виділених коштів буде недостатньо, аби покрити фінансові потреби усіх країн "на лінії вогню" хоч на якийсь час. Проте зараз "військові асигнування" є більшими, ніж були раніше.

Крім того, було висловлено і кілька варіантів, як ці кошти можна використати за умов надзвичайних ситуацій, наприклад, для підтримки банків у таких країнах, як Іспанія.

Відповідь на друге запитання полягає у тому, що стратегія виходу із кризи є, але жоден із ключових гравців зони євро не дуже вірить у неї (можливо, за винятком канцлера Німеччини Ангели Меркель).

Яке "зростання"? 

Що дійсно змінилося за останні тижні, так це те, що і голова Європейського центрального банку, і новий президент Франції, і Міжнародний валютний фонд, і Європейська комісія, здається, погодилися з тим, що треба більше сфокусуватися на зростанні економіки.

Погана новина полягає у тому, що вони абсолютно не знаходять згоди у тому, яким чином треба досягати цього "зростання".

Для керівника ЄЦБ Маріо Драгі (а також для італійського президента Маріо Монті), це означає глибші та швидші структурні реформи для того, аби запрацював ринок праці, дерегуляція сектора послуг і, загалом, обмеження ролі держави в економіці.

Для Франсуа Олланда це означає послаблення фіскальної та монетарної політики, разом із повільнішими темпами структурних реформ (якщо взагалі їх впроваджувати).

На цій платформі, врешті-решт, Олланд провадив свою президентську кампанію, хоч, треба зауважити, і президент Саркозі не був йому конкурентом у цьому питанні. Видатки держави на громадський сектор у Франції сягають 58% ВВП - це найвищий рівень у всій зоні євро.

Для Європейської комісії "зростання" означає більшу увагу до зростання світової економіки у офіційних документах Брюсселя, а також багато нових інфраструктурних проектів, втілення більшості із яких потребуватиме багато часу.

МВФ та учасники фінансвоих ринків, очевидно, хотіли б бачити комбінацію всього цього: довготермінові структурні реформи для того, аби звільнити економіку і привести державні фінанси до якогось прийнятного рівня, у поєднанні із короткотерміновим послабленням бюджетної економії та, якщо пощастить, м'якшою монетарною політикою.

Якщо після всього цього канцлер Меркель могла б погодитися на якесь об'єднання державних боргів країн єврозони, тоді, можливо, можна було б говорити про можливості виходу із кризи.

Французька манірність 

Чи означає перемога на президентських виборах Франсуа Олланда, що цю "чудодійну угоду" може бути зірвано?

У декого може з'явитися спокуса сказати, що, принаймні, досягнення угоди стає менш вірогідним, враховуючи риторику Олланда під час виборів.

Він не є людиною, яка вважає, що Франція, як повітря, потребує важких реформ. Для всього світу він лунає як людина, зацікавлена зберегти нинішній стан речей, хіба що із меншими скороченнями видатків.

Але якщо дивитися на політику, то різниця між президентом Олландом та президентом Саркозі може виявитися зовсім невеликою.

Він, очевидно, відкладе підвищення ПДВ, що мало відбутися цієї осені, і збалансує бюджет у 2017-му, радше ніж у 2016-му році.

Поки що не відомо, чи спрацюються президент Олланд та канцлер Меркель, але франко-німецькі відносини можуть навіть покращитися без участі у них такого манірного і театрального учасника з боку Франції.

Нині канцлер Німеччини і сама перебуває під тиском після невтішних для неї результатів місцевих виборів. І вона ніколи не була найбільшим фаном президента Саркозі.

Отже, події минулих вихідних не прирікають країни єврозони до катастрофи. Проте вони означають набагато більше непевності. Навіть тільки через це інвестори та ті, хто формує політику, мають повне право нервувати.

Українській еліті загрожує європейський "привид соціальної справедливості"

 Українські експерти вважають, що "полівішання" європейської політики після виборів у Франції тільки підкреслить вади української олігархічної моделі економіки, і що Україна не може собі дозволити наслідувати жоден із запропонованих на Заході механізмів виходу із кризи.

Віктор Суслов, колишній міністр економіки

Це не тільки проблема лівих сил, які не хочуть дотримуватися режиму жорсткої економії. Погляньте, яка дискусія з цього приводу точиться у світі. Наприклад, лауреат Нобелівської премії з економіки Джозеф Стігліц вважає, що нав'язування Європі режиму жорсткої економії, тобто того, що робить Німеччина, є глибоко помилковим і завдає шкоди економіці Євросоюзу, оскільки воно знижує попит та гальмує розвиток економіки. Але все це каже про те, що вже навіть незалежно від політичних уподобань, навіть експерти не зрозуміли остаточно ані природи цієї кризи, ані не виробили чіткої політики її подолання. Це означає, що і Євросоюз, і світову економіку буде лихоманити.

США дійсно кожного разу знаходять один вихід для себе - збільшення ліміту державного боргу, додаткова емісія доларів, штучне стимулювання попиту. Врешті-решт, складається дуже вибухонебезпечна ситуація, яка може, як багато хто побоюється, призвести до краху світової валютно-фінансової системи. Але за будь-яких умов для будь-якої країни правильною є та політика, яка орієнтована на стимулювання виробництва та збільшення зайнятості. І це мала б робити також і Україна.

Ерік Найман, керуючий партнер компанії Capital Times

Якщо ми подивимося на США та Велику Британію, то вони не збираються змешувати рівень боргового навантаження. Навпаки, борг і надалі нарощується. Європа дуже ризикує, обравши другий варіант. Бюджетну економію запроваджують передусім слабкі країни - Португалія, Іспанія, Греція, Італія. Але вони одразу отримують економічне падіння та зростання безробіття, що ми і спостерігаємо зараз. З іншого боку ми бачимо, що і Велика Британія, яка обрала альтернативний шлях, також опинилася у рецесії.

Традиційні рецепти не спрацьовують, бо зараз світ переживає наймасштабнішу кризу за останні 80 років. І ті моделі, що були напрацьовані за ці 80 років, зараз не працюють. За великим рахунком, ми всі сьогодні є учасниками соціально-економічного експерименту. Україна є відкритою економікою, і тому наслідки всього цього для неї є найболючишими.

Валерій Гладкий, генеральний директор Бюро Економічних та соціальніх технологій

Я негативно оцінюють прихід до влади у Європі лідерів, які активно спекулюють на соціалістичних ідеях. Я вважаю, що розуміншим було б домагатися макростабільності, приводячи у відповідність доходи із видатками. Цю політику відстоює Німеччина і канцлер Меркель. Натомість французи вже заявили, що вони мають наміри домагатися пом'якшення бюджетних обмежень і стимулювати економічне зростання через внутрішній попит. Цей приклад можуть спробувати наслідувати і в Україні.

Але давайте не забувати, що емісійними центрами світу є США, ЄС та Японія, а далеко не Україна. І якщо Євросоюз може профінансувати свої борги, просто надрукувавши євро, що він і робить час від часу для капіталізації своїх банків, то в Україні друк гривні призводитиме лише до посилення інфляційного тиску, а відтак, і до зубожіння тих верств населення, до яких зазвичай апелюють політики соціалістичного напрямку. Я навіть не думаю, що надмірне стимулювання попиту шляхом вливання грошей у європейську економіку зможе допомогти відновити темпи економічного зростання.

Загалом, серед економістів зараз зовсім немає згоди, як вийти із цієї кризи і відновити глобальну економіку.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій

Якщо подивитися на Європу в цілому, ми бачимо, що під впливому кризи в результаті виборів у Європі змінюватимуться еліти, правлячі партії зазнаватимуть поразки. Виборці карають політиків за неправильну реакцію на кризу або за те, що допустили цю кризу. Якщо говорити конкретно про Францію, то там до влади прийшли ліві сили. З одного боку, Франція і раніше була досить "лівою" країною. Але з іншого, за цим стоять і загальноєвропейські тенденції: це і запит на соціальну справедливість, як реакція на попередній етап неоліберального капіталізму із його різким майновим розшаруванням і відривом еліт від населення, невдоволення банкрутством систем соціального забезпечення. 

Всі подальші вибори у Європі відбуватимуться на тлі низького економічного зростання, який не дає можливостей використовувати методи перерозподілу через бюджет, на тлі безробіття, особливо серед молоді, яка позбавлена можливостей, що мали їхні батьки, на тлі високого рівня міграції, усіх проблем, пов'язаних із мігрантами, прихованою ісламізацією Європи і небезпекою перетворення її на "Євравію" (Європа + Аравія).

Починається ренесанс лівої, соціальної ідеї, і запит на соціальну справедливість є головним електоральним електоральним мотивом. Для України це означає, що виграє той, хто виграє битву за соціальну справедливість. Поки що я таких не бачу, всі опікуються якимись локальними речами. Виграє також той, хто запустить кризову економіку - і в Україні, і у Європі.

Запит на соціальну справедливість є не тільки ударом по чинній владі в Україні, це загалом удар по олігархічній моделі, за якою розвивалася Україна, що заснована на величезному майновому розриві. Всі 2010-ті роки будуть роками нової політичної турбулентності, бо світ вступив в етап якогось перезавантаження із неясними поки що наслідками.

Віктор Небоженко, політолог

Як для українських олігархів, так і для президента із його великою родиною, через політичні зміни у Європі такі країни, як Франція, Італія, Швейцарія стають незручними для зберігання власності та, скажімо, продовження роду.

Я не знаю, чому Австрія та Німеччина залишаються досить лояльними у цьому сенсі, але подивимось. Якщо ж привид соціальної справедливості дійсно почне гуляти Європою, то це буде ще одним ударом по несправедливості в Україні. І що робитиме, скажімо, за рік політичний режим, який взагалі манкірує ідеологією, підкреслюючи свій прагматизм?

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах