Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

ВВС: 20 років "суду над КПРС": між правом і політикою

BBC Україна, 7 липня 2012, 13:21
0
4
ВВС: 20 років  суду над КПРС : між правом і політикою
Комуністи всі 20 років представлені у російській владі

20 років тому в Конституційному суді Росії почалися слухання за так званою "справою КПРС".

Предметом юридичного спору на відповідність Конституції стали три укази президента Росії Бориса Єльцина: Про призупинення діяльності Комуністичної партії РСФСР, Про майно КПРС і Комуністичної партії РРФСР та Про діяльність КПРС і КП РРФСР, які були видані ним у 1991 році. Хоча той процес називали "судом над КПРС", насправді його ініціювали самі комуністи, незгодні із рішеннями Бориса Єльцина.

"Жила-була КПРС"

Щоб Кремль однозначно не опинився в ролі відповідача, який виправдовується, група депутатів подала зустрічне клопотання про перевірку конституційності самої КПРС, після чого суд об'єднав дві справи в одну.

Президентська сторона вважала за краще обійтися без процесу і вказувала своїм опонентам, що ті грюкають у відчинені двері: ніхто не перешкоджає прихильникам марксизму-ленінізму створити партію заново на загальних підставах, йдеться не про спробу "судити ідею", а лише про скасування несумісного з демократією владного механізму.

В одному із указів президент дав розгорнуту політичну оцінку КПРС, згідно з якою та "ніколи не була партією".

"Це був особливий механізм формування та реалізації політичної влади шляхом зрощування з державними структурами", - стверджував Єльцин, покладаючи на керівництво КПРС "відповідальність за історичний глухий кут, у який загнали народи Радянського Союзу, і той розвал, до якого ми прийшли".

Але комуністи жадали моральної перемоги над Єльциним шляхом визнання його указів незаконними. Крім того, на кону була доля багатомільйонної партійної власності.

Як зазначав у книзі Жила-була КПРС Анатолій Собчак, "насправді серцевиною процесу був майновий спір".

"Їм важливо було повернути майно і грошові кошти партії як основу подальшої діяльності. Саме це цікавило представників Компартії найперше", - писав популярний на той час політик.

Позиція позивачів будувалася переважно на тому, що КПРС нібито була такою ж громадською організацією, як товариство мисливців або сліпих, а ліквідовувати громадські організації мають право тільки суди.

Їхні опоненти вказували, що структура КПРС була пристосована для потреб державного управління, а не суспільно-політичної діяльності, і що будь-які істотні призначення посадових осіб відбувалися виключно за санкцією партійних комітетів, будь-які їхні рішення і навіть усні вказівки секретарів і апаратників мали обов'язкову силу.

Президентська сторона представила величезну кількість раніше секретних документів про злочини радянської влади. Проте до літа 1992 року майже всі вони вже були оприлюднені, тому особливих сенсацій не сталося.

В ролі свідків з боку позивачів виступали представники керівництва КПРС і СРСР. Ніхто з них не змінив своїх поглядів і не виявив ані найменшого каяття.

Особливо непримиренно виправдовував радянську систему колишній кандидат у члени політбюро і секретар ЦК з будівництва та паливно-енергетичного комплексу Володимир Долгих.

Сьогодні 87-річний Долгих є найстаршим депутатом Держдуми, проте він входить не до фракції КПРФ, а до фракції Единой России.

Мовчання Горбачова

У вересні суд викликав як свідка Михайла Горбачова, але той не з'явився, сплативши штраф за неявку.

За словами Анатолія Собчака, останній генсек КПРС продовжив "закладену Леніним традицію відмови від явки в суд керівників Компартії, яка з самого початку своєї діяльності поставила себе вище суду і закону".

У той же час, Собчак вважав, що "Горбачов виявився розумнішим за своїх супротивників", які не приховували намірів використовувати його появу в суді в особистих цілях.

Тодішній голова Конституційного суду Валерій Зорькін публічно висловив думку, що Михайло Горбачов своєю неявкою "розлучився з правами громадянина Росії", чим, на думку багатьох, вийшов за рамки суддівської етики.

При Володимирі Путіні Валерій Зорькін знову очолив Конституційний суд.

Спочатку мало кому відомий професор Вищої юридичної заочної школи МВС запропонував свої експертні послуги Верховній Раді РРФСР і в жовтні 1991 року був висунутий на посаду глави Конституційного суду парламентською групою Комуністи за демократію.

Після протистояння між президентом і парламентом восени 1993 року, у якому Зорькін став на бік парламенту, йому довелося піти з посади голови Конституційного суду, проте він залишився рядовим суддею. А у 2003 році він повернувся на колишню посаду, яку займає й досі.

"Плід компромісу"

30 листопада Конституційний суд оголосив рішення.

Незабаром після цього в одному з інтерв'ю Валерій Зорькін дав своє визначення поняттю права: "Це плід певних компромісів, який дозволяє людям жити в згоді один з одним кожної хвилини".

Саме в цьому дусі був витриманий і вердикт Конституційного суду.

Суд констатував, що "в країні протягом тривалого часу панував режим необмеженої, що спирається на насильство, влади вузької групи комуністичних функціонерів, об'єднаних в Політбюро ЦК КПРС на чолі з Генеральним секретарем ЦК КПРС".

Відповідно, були визнані такими, що відповідають Конституції укази Бориса Єльцина в частині, що стосується припинення діяльності структур КПРС від райкому і вище як органів, які всупереч демократичним процедурам привласнили собі повноваження державної влади.

Неконституційними суд оголосив пункти указів про розпуск первинних організацій, створених за територіальною ознакою, що дозволило прихильникам лідера КПРФ Геннадія Зюганова вже через три місяці відтворити і зареєструвати Компартію.

КС не дав оцінки конституційності КПРС і Компартії РРФСР на тій підставі, що перша припинила існування у зв'язку з розпадом СРСР, а друга формально ніколи не реєструвалася як громадська організація.

Половинчасте рішення було ухвалене і щодо партійного майна. Суд визнав за колишньою КПРС право вимагати повернення власності в судовому порядку, але водночас підтвердив законність розпуску її керівних організаційних структур і нікого не оголосив правонаступником.

В результаті пред'являти позови виявилося нікому. Вийшло, як у відомому радянському жарті: "Ви маєте право, але не можете".

Один з представників президента Михайло Федотов заявив: "На 80% процес ми виграли".

"Справжнього суду над цією партією та об'єктивної оцінки її діянь і злочинів проти власного народу так і не вийшло", - вважав Анатолій Собчак, пропонуючи, проте, своє пояснення: "до цього суду над КПРС не було готове ані керівництво країни, яке назагал - це колишні комуністи, ані громадська думка".

"Передбачалося, що вже під час процесу в результаті ринкових реформ відбудеться покращення життя людей, і це буде кращим аргументом проти КПРС. Не вийшло. Неприємності колишнього життя швидко забувалися, країну хвилювали сьогоднішні біди", - писав російський журналіст Леонід Млечин.

У середині 1990-х років преса багато писала про можливість повторного розпуску Компартії. Відповідний указ нібито вже лежав на столі у президента. Однак, якщо такі ідеї і циркулювали в оточенні Бориса Єльцина, в життя вони не втілилися.

Як зауважив тоді один аналітик, якщо політична партія реально здатна виграти вибори, то її неможливо заборонити, не запроваджуючи військового стану, а якщо ні, то і забороняти не варто.

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах