Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

Соціолог Ерік Райт: чоловікам варто звикати до “жіночої” роботи

BBC Україна, 21 березня 2013, 18:21
0
3
Соціолог Ерік Райт: чоловікам варто звикати до “жіночої” роботи
Фото: ВВС
Чоловіки мали б активніше долучатися до хатньої роботи та виховання дітей, вважає Ерік Олін Райт

Чоловіки мали б активніше долучатися до хатньої роботи та виховання дітей, вважає американський соціолог Ерік Олін Райт. У розмові з ВВС Україна професор Райт також розповів, які класи існують в українському суспільстві, коли людство стане більш терпимим до гомосексуалістів та що станеться з релігіями через сто років.

Ми в Україні, з нашим радянським минулим, добре знайомі з висловом “класова боротьба”. Чи живий ще цей термін у сучасній соціології?

- Авжеж, живий. Частіше вживають термін “класовий конфлікт”. Слово “боротьба” має особливий історичний, ідеологічний відтінок.

Там, де є класова нерівність і домінування, яке супроводжує її (важливо, що це не просто нерівність, а нерівність, яка спирається на домінування), - там є і конфлікт.

Однак також постає питання не лише, проти чого люди борються, а і за що. Якщо, звісно, не брати дуже вузького сенсу - наприклад, робітники хочуть вищих зарплат або громада хоче позбутися забруднення довкілля. Але незрозуміло, в якому світі вони хотіли б жити. Чи борються вони за те, щоб справді змінити соціальні інституції, чи просто, щоб захистити певні інтереси. І це, звісно, дуже широка тема.

- Ви, напевне, не експерт з українського суспільства, але як би ви означили класи, які існують в Україні?

- Ви маєте рацію, я і близько не стояв біля експерта з України (сміється). Я тут уже чотири дні (Райт вперше в Україні – ред.) і майже все, що я знаю про вашу країну і ситуацію в ній, я дізнався за ці чотири дні. Звісно, я знаю з New York Times про політичний конфлікт, про попередні вибори, Помаранчеву революцію. Але насправді я не маю ґрунтовного знання про внутрішню соціальну структуру країни.

Проте більшість людей, з якими я розмовляв (в Україні. - ред.), переймаються характером української державної влади та її відносинами з суспільством, економікою і тим, як це взаємопов’язано з формами нерівності, які існують в країні.

У розмовах про владну еліту часто вживають термін “олігархи”. Вони мають величезні багатства і користуються захистом держави для збереження своєї безпечної позиції та зовсім не дбають про добробут українського народу.

Маємо картину, на якій з одного боку - ця похмура група багатих можновладців та їхніх союзників у державних органах, а з іншого – неймовірно хисткі й непевні умови життя для величезної кількості звичайних українців, більшість з яких я б назвав робітничим класом.

І є ще невеликий добре освічений середній клас, до котрого належить більшість людей, з якими я спілкуюся в університеті (Києво-Могилянській академії – ред.).

- Яка класова структура суспільства була б найкращою, на вашу думку?

- До моделі, яку я б назвав бажаною з моральної точки зору, не наблизилася впритул жодна країна. Навіть скандинавські соціально-демократичні суспільства досі мають доволі чіткий класовий поділ, в якому заможність підтримується державною владою.

У моєму баченні ідеальним має бути суспільство, в якому економічні ресурси та їхнє використання мають контролюватися за допомогою демократичних процесів, коли всі громадяни мають можливість брати участь в ухваленні ключових рішень про виділення ресурсів на різні цілі. Я більше уваги приділяю тому, скільки будь-який клас суспільства має влади, аніж тому, скільки він має прибутків.

Коли я кажу про демократичне суспільство, то не маю на увазі фальшиву демократію. Режими радянського типу іноді називалися “народними демократіями”, але там не було нічого від демократії.

У такому (бажаному. - ред.) суспільстві все одно, мабуть, існуватиме нерівність. Однак ця нерівність матиме дуже м’який класовий характер, тому що вона не спиратиметься на владу заможних людей.

- Говорячи про гендерні проблеми, які найбільші перешкоди ви бачите для подальшого розвитку рівності жінок і чоловіків?

- Я говоритиму про Сполучені Штати і Західну Європу, а не про ситуацію тут (в Україні - ред.). Хоча, напевне, характер питань більш-менш схожий.

На мою думку, найважливіші питання стосуються того, що соціологи називають доглядом за людьми, передусім, за дітьми. Але це питання насправді ширше, і йдеться про те, як чоловіки й жінки влаштовують своє особисте життя. Допоки в домашньому господарстві існує гендерний поділ праці в обов’язках щодо дітей та догляду за домом, доти жінки матимуть зовсім інші обмеження, ніж чоловіки, в плані освіти, кар’єри та інших можливостей.

Тому постає питання: що можна зробити з нерівністю в особистому житті людей?

На мою думку, ця проблема має два боки. По-перше, мають змінитися чоловіки. А саме, в особистому житті вони мають взяти на себе більше відповідальності, яка асоціюється з жіночою роботою.

Крім того, є ще й публічний аспект. Нам потрібно мати систему, яка полегшить цей процес, допоможе людям мати більше симетрії в приватному житті. А це означає такі речі, як якісні і доступні послуги з догляду за дітьми, які, в ідеалі, інтегровані з робочим місцем. Та низку інших механізмів.

- Що ви зазвичай відповідаєте людям, які стверджують, що гендерна нерівність обумовлена біологією?

- Вони просто помиляються. Це міф.

Звичайно, виношування дитини – це біологія, без сумніву. Але в технологічно розвинутому суспільстві немає жодної причини говорити, що в плані догляду за дітьми біологія – це неминуча доля.

Це саме стосується і домашньої роботи. У веденні домашнього господарства немає нічого біологічного. Питання просто в тому, хто саме це робитиме, хіба ні?

- Що ви думаєте з приводу всиновлення дітей одностатевими парами?

- Для мене глибоко аморально в плані людського існування, процвітання життя, говорити, що гомосексуальні сім’ї не повинні мати права всиновлювати дітей. Говорити, що їх слід позбавити права мати дітей через їхню сексуальну орієнтацію – це значить бути непоінформованим і – дозволю собі емоційне слово – дурним.

Це просто свідчить, що люди дурні, бо відмовляються визнавати факти про те, як влаштований світ, про природу любові, природу стосунків, турботи.

У ширшому контексті це стосується і питання одностатевих шлюбів. Двом людям, які глибоко люблять одне одного, дбають одне про одного і хочуть присвятити свої життя одне одному, треба заборонити одружуватися через їхню сексуальну орієнтацію?

Мене лякає така неуцька позиція.

- Що варто робити, щоб допомогти гетеросексуальним людям зрозуміти таку точку зору?

У будь-якій країні молодь значно толерантніша, ніж старше покоління. Впевнений, України це також стосується. І я не вірю, що коли ці молоді люди подорослішають, то стануть сексуальними консерваторами. Думаю, це історична трансформація, і вона постійна.

Тому суспільство зміниться в основному через те, що старі люди помруть.

Нині у США одностатеві шлюби повсюдно визнаються, навіть на далекому півдні, в дуже консервативному регіоні Сполучених Штатів. Тому думаю, це питання часу.

Це був демографічний чинник. Але є також культурний чинник. Коли щось у нашому середовищі стає більш звичним, коли люди бачать одностатеві пари в новинах, коли телевізійні комедії показують гомосексуальні родини, які ведуть цікаве життя й доглядають за дітьми, то ці образи сімей стають нормальними. І люди просто припиняють чутливо реагувати на них. Навіть ті, хто спочатку були насторожені, починають вбачати в цьому скоріше варіацію, а не відхилення.

- Ви говорите здебільшого про західні країни, та чи можливо, що ці зміни зачеплять і східні, мусульманські суспільства?

Думаю, що в далекій перспективі це відбудеться. Якщо говорити більш загально, це залежить від свободи слова, від доступу до ЗМІ, гендерної рівності. Доки всі ці світські тенденції відбуваються навіть у мусульманських країнах, доти триватиме рух у бік більшої відкритості.

А от чи достатньо потуги в патріархальних і консервативних сил, щоб заблокувати всі ці тенденції, я не знаю. Можливо, і так. Але чи надовго це?

- Чи є релігія проблемою в цьому випадку?

Думаю, релігія – проблема майже в усіх випадках.

В людській історії був час, коли релігія була позитивною силою, бо релігії значною мірою приборкували людську пристрасть до руйнування.

В сучасному світі позитивна моральна сила релігії в цьому сенсі поєднана з дуже деструктивним набором переконань, з яким пов’язані також прояви влади. Ці переконання здебільшого завдають шкоди, розпалюючи ворожість між групами людей і викликають у них відчуття власної праведності. Це коли я впевнений у своїх переконаннях, а всі довкола погані, доволі сильне відчуття "нас" і "їх", "правди" і "брехні".

Зваживши все це, я вважаю, що в сучасному світі релігія є негативною силою. Звичайно, вона має і позитивні моменти, і негативні. Все залежить від того, яким чином релігія практикується.

- Чи вірите ви, що з часом роль релігії у світі зменшуватиметься?

Сподіваюся, що так. У соціальній теорії і філософії є давня гіпотеза секуляризації, в якій йдеться про те, що зі зростанням рівня освіти та поширенням наукового світогляду люди стають більш гуманістичними і менш релігійними.

Якби мене попросили передбачити, чи люди ХХІІ століття будуть в середньому більш чи менш релігійними, ніж нині, я сказав би, що менш релігійними. Але цей прогноз не дуже надійний.

З професором Еріком Оліном Райтом розмовляв Олег Карп'як.

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах