Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

Віце-президент National Geographic: тепер ми маємо "очі" в Україні

BBC Україна, 9 квітня 2013, 16:48
0
7
Віце-президент National Geographic: тепер ми маємо  очі  в Україні
Террі Адамсон вже 15 років обіймає посаду виконавчого віце-президента National Geographic

125 років тому у США побачив світ перший номер журналу Національного географічного товариства.

Сьогодні видання National Geographic, яке є вершиною професійних прагнень для фотографів з усього світу, виходять майже у 40 країнах. Виконавчий віце-президент Товариства Террі Адамсон приїхав до Києва, щоб представити вихід україномовного журналу National Geographic.

- Чим відрізняється українське видання від попередніх 38 версій National Geographic різними мовами?

- По-перше, воно виходить українською мовою. Це велика різниця, National Geographic поширився на Україну. Для нас це істотна різниця, і ми дуже раді з цього.

- Але в усьому іншому український журнал такий самий, як і інші видання окремими мовами?

- Ні, він буде іншим. Частково через те, що для наповнення ми будемо обирати деякі місцеві матеріали. Цим займатиметься наш місцевий партнер – Sanoma – який має досвід роботи в цій країні. А їхня материнська компанія є також нашим партнером в колишніх радянських республіках. І для National Geographic цілком природно і зручно [працювати з таким партнером].

- Ви працюєте виконавчим віце-президентом National Geographic від 1998 року. Як змінився журнал за цей час?

- За минулі 15 років відбулася значна еволюція. До того часу ми були лише англомовні, а тепер маємо 39 місцевих видань різними мовами. І це, на мою думку, підсилює National Geographic у тому, хто ми такі і як ми робимо нашу роботу майже незліченною кількістю способів.

Коли ми виходили англійською, була одна аудиторія, але тепер ми присутні в усьому світі, і це змушує нас бути глибшими і більш витонченими. 39 пар "очей" і "вух", які ми маємо по всьому світу, відчутно посилюють нашу продуктивність як організації.

- 39 мовних видань. Чи означає це, що вам довелося якимось чином змінювати редакційну політику, щоб пристосуватися до цієї нової, глобальної аудиторії?

- Йдеться скоріше не про зміну політики, а про те, що в нас тепер більше ресурсів і наша аудиторія змінилася, вона стала вимогливішою.

Наведу приклад. Коли я лише влаштувався сюди працювати, пам’ятаю, ми у Вашингтоні робили історію про Альпи. І наші європейські партнери сміялися з тієї історії, тому що вони знали набагато більше про Альпи, і подумали собі, що цю історію написали першокласні люди з Вашингтона для американської аудиторії. І коли ми почули критику від своїх власних партнерів у Німеччині, Італії, Франції, наших редакторів приголомшило, що їхній продукт назвали надто спрощеним, надто поверховим.

Для редакторів це був виклик: пристосуватися до того, що вони більше не пишуть лише для американської аудиторії. Вони пишуть для глобальної аудиторії. Тепер ми маємо людей в Німеччині, Італії, Франції – людей, які живуть поруч з Альпами і які можуть додати глибину і авторитетність до цієї історії.

- Ваш журнал завжди був аполітичним. Навіть під час "холодної війни" ви завжди намагалися зосереджуватися радше на культурних і соціальних аспектах, ніж на політичних…

- Ми і зараз намагаємося бути аполітичними. І це те, чого люди очікують від нас.

Думаю, одна з причин, чому ми такі успішні в різних політичних умовах і в різних країнах – це те, що нас бачать як аполітичних, чесних, таких, що прагнуть точності і достовірності.

Ми не є організацією, яка займається пропагандою, ми не кажемо, що нам потрібно підписати такий і такий договір, щоб досягнути такої-то мети. Але ми, ймовірно, напишемо про цей договір і опишемо всі "за" і "проти", давши людям інформацію і дозволивши їм зробити вибір самостійно.

- Одна з місій National Geographic, так само як і ВВС – це навчати. Та чи немає у вас амбітнішої мети – змінити світ?

- Наша первинна місія, сформульована 125 років тому, – це накопичувати і поширювати географічні знання.

Нещодавно ми заявили, що наша місія також – надихати людей турбуватися про планету. Це приблизно те саме гасло, але сучасніше, більш налаштоване на дію. І зовсім недавно на наші продукти додали новий рядок: "Знати світ – означає змінити світ".

Наприклад, кілька років тому ми спонсорували експедицію Megatransect великого вченого, захисника природи Майкла Фея. Це був похід уздовж африканського узбережжя з кінцевою точкою в Габоні. Протягом майже року він писав про свою мандрівку. Ми публікували статті і зняли телевізійний документальний фільм про це. Ми розповідали про те, як заготівля лісу знищує дощові ліси, джунглі, середовище проживання слонів. Президент Габону Алі Бонґо побачив цю статтю та документальний фільм і розпорядився звільнити величезну територію країни, щоб створити там національний парк під захистом держави.

- Не сумніваюся, багато українських фотографів дуже б хотіли побачити свої знімки на сторінках National Geographic. Яким вимогам вони мають відповідати, щоб задовольнити редакторів у Вашингтоні?

- Це дуже складно, цього прагнуть найкращі фотографи світу. Але ми завжди шукаємо найкращих фотографів, які можуть привнести нам додаткову глибину.

Є ряд прикладів, коли місцеві видання журналу публікували місцевих фотографів, їхні роботи набували популярності і вони ставали фотографами для видань National Geographic по всьому світу.

Пошук талантів – це частина нашої щоденної роботи, але я б не хотів збивати людей з пантелику, кажучи, що є якийсь надзвичайний стандарт, якого потрібно дотримуватися.

На щастя, мені не доводиться ухвалювати такі рішення (про підбір фотографів – Ред.).

На нашому веб-сайті є розділ Your Shot (Ваш знімок), в якому ми закликаємо людей пропонувати свої улюблені фотографії. Щодня редактори National Geographic із сотень знімків вибирають 12. Кілька фотографій з цієї рубрики щомісяця публікуються в друкованій версії журналу.

- Але більшість ваших регулярних, штатних фотографів живуть у Сполучених Штатах?

- Не факт. Ми не маємо штатних фотографів. У нас їх тільки двоє, які працюють на повний день. Більшість наших регулярних фотографів – це фрілансери.

Наприклад, один з наших великих фотографів – Девід Харві. Він вважає, що став прототипом фотографа National Geographic, якого зіграв Клінт Іствуд у фільмі Мости округу Медісон. Пам'ятаєте цю доволі стару, сльозливу мильну оперу? У нас багато фотографів вважають, що саме вони були прототипами цього героя.

- Уявімо собі освічену особу, яка з якихось причин нічого не знає про National Geographic. Які три продукти Географічного товариства ви рекомендували б цій людині почитати чи подивитися?

- На мою думку, явно найкращим продуктом є документальні програми, які ми створюємо для телеканалу National Geographic. На черзі ще одна хороша програма про Джеймса Кемерона, який спускався у Маріанську западину.

Я особисто обожнюю карти, тому порадив би ще атлас світу.

Ну, і якщо ми говоримо про людину, яка справді в очі не бачила National Geographic, я порадив би номер журналу за червень 1985 року зі знаменитою афганською дівчинкою на обкладинці. За нею стоїть велика історія, яка демонструє силу фотографії. Ця фотографія вже стала іконою.

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах