Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

ВВС: Два чоловіки в одній ванній. Пам'ятники радянської епохи в Москві

BBC Україна, 30 квітня 2013, 18:00
0
8
ВВС: Два чоловіки в одній ванній. Пам ятники радянської епохи в Москві
Пам'ятник, встановлений на початку XX ст., зображав Маркса та Енгельса

На старій фотокартці 1918 року Володимир Ілліч Ленін виступає біля підніжжя пам'ятника Карлу Марксу і Фрідріху Енгельсу. Ця скульптура дуже скоро стане об'єктом жартів москвичів, і більшовики намагатимуться прибрати її якомога швидше.

Історик-москвознавець Тетяна Воронцова розповіла, що москвичі стали називати пам'ятник "бородані в бочці" або "чоловіки у ванні", і комуністи визнали, що він дискредитує ідеї комунізму, хоча мав пропагувати їх.

Цей та інші такі ж пам'ятники були споруджені в рамках реалізації "ленінського плану монументальної пропаганди", який більшовики стали поспіхом реалізовувати в квітні 1918 року.

Таку назву, як писав у своїх мемуарах народний комісар з просвітництва Анатолій Луначарський, планові дав особисто Ленін.

"Я назвав би те, про що я думаю, монументальною пропагандою", - цитує нарком слова вождя.

Головним же документом, який зафіксував цей історичний процес, став декрет Ради народних комісарів РРФСР від 14 квітня 1918 року "Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царів і їхніх слуг і вироблення проектів пам'ятників російської соціалістичної революції".

Декрет наказував прибрати старорежимні пам'ятники і спорудити нові в найкоротші терміни, що призвело до появи на вулицях монументів, які потім довелося ще швидше прибирати.

"Найпотворніші ідоли"

У декреті, який підписали Володимир Ленін, Йосип Сталін і Анатолій Луначарський, йшлося про те, що відповідні пам'ятники царям і їхнім слугам, "підлягають зняттю з площ і вулиць та частково перенесенню до складів, частково - використанню утилітарного характеру".

Крім того Рада народних комісарів також висловлювала бажання, "щоб у день 1 травня були вже зняті деякі найпотворніші ідоли і встановлені перші моделі нових пам'ятників на суд мас".

До головного свята комуністів залишалася всього пара тижнів, час підтискав. У Москві негайно знищили пам'ятники Олександру III, Миколі II, генералу Скобелєву.

У Петрограді вдалося відстояти відразу кілька монархічних пам'ятників - в декреті було сказано, що знесенню підлягають лише пам'ятники, "які не становлять інтересу ні з історичної, ні з художньої точки зору".

Як розповідає історик-москвознавець Тетяна Воронцова, створили комісію, якій вдалося відстояти кілька монументів.

"Доходили до крайнощів, хотіли знести і Мідного вершника, і Катерину, що стоїть в Єкатерининському сквері. Але була створена комісія, яка складалася з діячів мистецтва, культури, і їй вдалося їх відстояти", - каже історик.

У Петрограді ж, як писав у своїх спогадах Луначарський, нові пам'ятники, поставлені на місце колишніх, також були набагато якіснішими. Ленін, за його словами, в якийсь момент сказав йому, що з монументальної пропаганди в Москві нічого не вийшло: "Володимир Ілліч з сумнівом похитав головою і сказав: "Що ж, у Петрограді зібралися всі таланти, а в Москві бездарності? " Пояснити йому таке дивне явище я не міг".

"Тимчасові витвори"

Насправді в декреті йшлося не про термінове зведення монументів, а лише про "проекти пам'яток російської соціалістичної революції".

Йшлося не тільки про пам'ятки у вигляді статуй, Ленін також захотів, щоб фасади будинків були прикрашені новою символікою або яскравими революційними висловлюваннями. Найголовнішим Ленін визначав не так якість витвору, скільки його міцність.

"Замовте скульптору також тимчасові, хоча б з гіпсу або бетону, витвори. Важливо, щоб вони були доступні для мас, щоб їх помічали. Важливо, щоб вони були настільки стійкі до умови нашого клімату, що не розкисли, не скалічились від вітру, морозу і дощу", - це цитата зі спогадів Луначарського.

Однак більшість з пам'ятників, споруджених в рамках реалізації плану монументальної пропаганди, не дожили до нашого часу. Частина з них зруйнувалася через те, що вони були зроблені з неякісного матеріалу.

За словами Тетяни Воронцової, з пам'ятників, що були встановлені в перші роки радянської влади і збереглися до наших днів, більшість були зроблені з міцного каменю.

Як приклад вона навела пам'ятник Федору Достоєвському, розташований у будівлі колишньої Маріїнської лікарні в Москві.

"Пам'ятник був встановлений на Цвітному бульварі. Він був зроблений в 1914 році, але поставлений був в рамках плану монументальної пропаганди", - сказала москвознавець.

На заклик Радянської влади відгукнулися і багато знаменитих скульпторів, і маловідомі - хтось співчував комуністам, для когось це був шанс вижити в голодний час.

"Два чоловіки в одній ванній"

"У цих пам'ятках присутня як авангардна лінія, так і класична наступність і, як я б сказав, художня самодіяльність. При цьому літературний сюжет, ідеологічна спрямованість домінували над художньою якістю", - розповів в інтерв'ю Російської служби Бі-бі-сі головний архітектор Центру історико-містобудівних досліджень Борис Пастернак.

Дійсно, крім кількох монументів, які були безумовно оцінені експертами і збережені, основну масу робіт становили або експерименти, що не знайшли підтримки ні у глядачів, ні у влади, або неякісні вироби.

Луначарський у своїх спогадах писав, що "лютували особливо наші модерністи і футуристи". Він описав відразу кілька робіт, які викликали найбільші суперечки в суспільстві. По-перше, це стосується Маркса і Енгельса, яких, за його словами, москвичі називали також Кирилом і Мефодієм: "І, дійсно, вони були зроблені святими мужами, що висовуються начебто б з якої-небудь ванни".

Інший пам'ятник, що також залишив по собі безліч легенд, був статуєю анархіста Михайла Бакуніна роботи Бориса Корольова.

Згодом Корольов прославився як радянський скульптор-монументаліст, який працював у реалістичній манері, а тоді його пам'ятник Бакуніну був виконаний у футуристичному стилі.

Існує відразу кілька легенд про його встановлення і знищення. Луначарський пише, що монумент був настільки страшним, що його підірвали анархісти.

Згідно з іншою версією, яку в інтерв'ю Бі-бі-сі виклала Тетяна Воронцова, один з робітників відкрив опалубку, якою була укрита скульптура, і від переляку втратив свідомість. Після цього до пам'ятника покликали Луначарського, який наказав прибрати монументальну споруду.

Були й інші роботи, художня цінність яких здалася владі настільки низькою, що їх довелося терміново прибрати попри потребу в пропаганді.

Вигляд міста

Насправді план монументальної пропаганди не був простим закликом прибрати з вулиць і площ одних "потворних бовванів" і замінити їх на інших. У своїх спогадах Луначарський вказує, що Леніна надихали ідеї італійського філософа-утопіста Томмазо Кампанелли, який описував комуністичне місто-утопію зі статуями та фресками.

Як розповів в інтерв'ю Бі-бі-сі професор Московського архітектурного інституту (МАРХІ), історик архітектури Юрій Дзига, план монументальної пропаганди був сприйнятий серед архітекторів і скульпторів по-різному.

"Для одних було дуже важливо зафіксувати нові в сучасній історії імена, а для інших - створити матрицю міста "площа і монумент ", - розповів він.

Дійсно, в перші роки реалізації плану через брак грошей все справді зводилося до простого встановлення скульптур, а в 1918 році це і зовсім було схоже, за словами експерта, на передсвяткове прикрашання міста транспарантами.

Пам'ятник, за його словами, організовує міський простір навколо себе, і з часом встановлені в радянський час пам'ятники стали створювати обличчя Москви.

"Наприклад, у нас Бульварне кільце має по своїх кінцях деякі монументи. І є свій канон ... Тобто сформувалася традиція, яка сходить до тих часів, про які ви говорите", - сказав Юрій Дзига.

Багато ідей плану монументальної пропаганди знайшли втілення в сталінському Генеральному плані реконструкції Москви 1935 року, який, як зазначає професор МАРХІ, в певному сенсі продовжує діяти й досі.

Про тимчасові рамки плану монументальної пропаганди говорити складно. Хтось вважає, що вся історія радянської міської скульптури - це традиція, закладена Леніним, і тому план діяв ще довгі роки.

Однак, за словами Тетяни Воронцової, в 1918 році більшовики закликали ставити пам'ятники нехай і революційним, але все-таки письменникам, художникам, композиторам, а не тільки революціонерам. Згодом же в СРСР головною темою для пам'ятників став сам автор ідеї монументальної пропаганди Ленін.

Для інших же ця програма закінчилася разом з хвилею масових тимчасових скульптур, які продовжували ставити в містах ще кілька років, перш ніж з'явилася радянська монументальна школа з її гранітними статуями.

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах