Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

ВВС: Як офіс став нашим другим домом

BBC Україна, 6 серпня 2013, 13:16
0
6
ВВС: Як офіс став нашим другим домом
Фото: Reuters

Багато хто думав, що технології, які дозволяють людям працювати удома, вб’ють офіси. Та цього не сталось – натомість одомашнилася робота, стверджує Люсі Келлавей.

Недавно я прийшла на роботу трохи раніше і побачила молодого колегу, який зі смаком наминав пластівці за робочим столом. На вішаку позад нього висіли речі з хімчистки, а на спинці стільця – вологий рушник.

"У нього що, дому немає?" – подумала я.

Звісно, є. Просто він, як і багато хто із сучасних працівників, не бачить різниці між домом і офісом.

За останні двадцять років ми почали робити в офісі все те саме, що робимо вдома: купувати речі в онлайн-магазинах, листуватися з друзями, ходити до тренажерки, спати, а в крайніх випадках – навіть займатися сексом.

Єдине, що ми переважно не робимо, – це робота. Згідно з недавнім опитуванням, 70% часу, проведеного за комп'ютером у робочий час, іде в нас на бозна-що.

Водночас прийшовши додому, ми відповідаємо на робочі мейли, беремо участь у відеоконференціях і генеруємо свої найкращі ідеї.

 
Люсі Келлавей - автор книги і колумніст Financial Times

Головна причина того, що межа між домом і офісом стерлась – це технології.

Електронна пошта здається нам чимось буденним, та коли вона тільки з’явилася, люди звикли до неї не зразу.

Фахівці Rand Corporation у 1985 році підготували звіт Етика та етикет електронної пошти, в якому відзначили: "Люди користуються словами і жестами вже 50 000 років, письмом – 5000 років, телефоном – близько 100 років. Електронна пошта – це щось зовсім інше. До неї не можна застосувати усталені правила листування чи телефонних розмов".

Ми не одразу розібралися, що тут до чого. Писали великими літерами, що означає крик, або навпаки – тільки малими. Підписували листи словом "цьомки" і розсилали колегам приколи. Ну а найгірше було натиснути "Відповісти" (Reply) замість "Переслати" (Forward). Одного разу я таким чином надіслала керівникові єхидний лист про його персону.

Та врешті-решт люди полюбили "електронку" – але не за те, що вона полегшила спілкування, а за те, що дозволила його уникати.

"Електронна пошта прекрасна тим, що ти не перетинаєшся з адресатом, – писав Дуґлас Коупленд у 1994 році про свою роботу в Microsoft. – Це краще, ніж автовідповідач, бо співрозмовник може підняти слухавку, і вам доведеться поговорити".

Електронна пошта змінила владні ієрархії в компанії.

Боси тепер не диктують листів секретаркам. Навіть наймогутніші люди самі пишуть свої імейли – ну, за винятком лорда Коу, який примудрився організувати Олімпійські ігри 2012 року, не користуючись електронною поштою (мені це вражає більше, ніж усі його золоті медалі).

Електронна пошта означає можливість зв’язатись будь з ким.

Хочете поспілкуватися з Біллом Ґейтсом? Жодних проблем – напишіть на billg@microsoft.com. Все максимум просто – ані звання, ані прізвища. А чи отримаєте ви відповідь – запитання десяте.

Отож, надсилати повідомлення стало легко, а головне – безкоштовно. Це породило спам. Аналітики Rand писали про нього ще в 1985 році.

А потім шлюзи відкрилися, і люди почали скаржитися не тільки про спам, а й на лавину важливих повідомлень.

Щоб дати раду своїй переповненій скриньці, дехто використовує техніку "вчорлистів" (yesterbox). Це означає переглядати мейли лише за вчорашній день. Ідея хороша, але не нова – раніше це називалося просто "пошта".

Не лише електронна пошта скоротила розрив між роботою й домом. Свою роль відіграв і одяг

Та не лише електронна пошта скоротила розрив між роботою й домом. Свою роль відіграв і одяг.

У 1984 році презентувати Apple Macintosh вийшли люди у сірих толстовках – нечуваному для ділового світу вбранні.

Це стало початком кінця тієї епохи, коли клерки мусіли витрачатись на чорні пальто. А нині – що буденніше ти виглядаєш, то краще.

Працівники корпорацій дивилися на комп’ютерників із заздрістю: вони теж хотіли бути кльовими, але "худі" – це все-таки було занадто. Натомість великі компанії запровадили "вільні п'ятниці", коли можна було змінити костюм на досить потворне "повсякденне бізнес-вбрання" – штани-чінос і поло.

British Telecom відмовилась від дрес-коду у червні 2000 року, на гребені дотком-манії (бум компаній, чиї бізнес-моделі цілком ґрунтуються на роботі в мережі інтернет. - Ред.)

"Зараз у нас вільна форма одягу. Ми досить розслаблені в цьому плані", – сказав генеральний директор компанії сер Пітер Бонфілд.

"В наш час дрес-коди вже не такі жорсткі, і на перший погляд – це дуже людяно, – каже Кріс Ґрей, професор організаційних наук в Королівському університеті Холловея. – Та є й інший наслідок цього – стираються межі між професійним і особистим життям. Ми вже давно не працюємо за стандартом "від дев’ятої до шостої".

Офіс не стане розслабленим і спокійним місцем тільки тому, що люди вдягаються так, ніби щойно порались у себе в саду. Президент Lehman Brothers Дік Фалд це розумів, і розумів краще, ніж ситуацію з кредитно-дефолтними свопами.

Його банк послабив дрес-код останнім на всій Волл-стріт – у кінці 90-х. "Ці демократичні дурощі щось затягнулися", – казав Фалд.

Але якщо на роботі можна носити домашні капці і читати свою електронну пошту, навіщо потрібен офіс узагалі?

Це запитання вперше постало на початку 1970-х, у розпал нафтової кризи. Колишній конструктор ракет Джек Найлз подумав, що дистанційна робота – чудовий вихід із ситуації, коли ціни на паливо стрімко ростуть. Що менше люди їздять – то менший попит на бензин.

Десять років по тому футуролог Елвін Тоффлер оприлюднив ідею електронного котеджу – такого собі домашнього офісу. Всі були в захваті: вважалось, що так ми зможемо менше працювати, більше часу проводити з дітьми і менше забруднювати довкілля.

От тільки ідея не спрацювала.

У 2011 році лише 17% працівників повідомили, що інколи працюють вдома – не набагато більше, ніж у 2004 році, коли таких було 14%. І це не означає скорочення робочого дня – швидше його подовження

У 2011 році лише 17% працівників повідомили, що інколи працюють вдома – не набагато більше, ніж у 2004 році, коли таких було 14%. І це не означає скорочення робочого дня – швидше його подовження.

Маятник, схоже, гойднувся у протилежний бік. Кілька місяців тому Марісса Маєр із Yahoo заборонила підлеглим працювати вдома.

Розлючені працівники закинули їй подвійні стандарти. Адже поруч зі своїм кабінетом вона облаштувала приміщення для своєї дитини – розкіш, якої рядовий працівник не може собі дозволити.

З іншого боку, дисципліна у Yahoo і справді підупала. У п’ятницю офіс був майже порожній, і цьому треба було покласти край.

За іронією долі, такі компанії як Yahoo, Google і Facebook багато зробили для того, щоб люди могли працювати вдома, але від власних працівників вони вимагають присутності на робочому місці.

Втім, вони радикально змінили дизайн своїх офісів.

У новій лондонській філії Google можна побачити шпалери у квіточку і старомодні "бабусині" абажури. Також там є гірки, як в аквапарку, крокетні поля і кухні із холодильниками, набитими безкоштовною їжею.

Експерт: "Кінець офісу" – погана назва для цих тенденцій. Нам навпаки загрожує те, що робота може втратити рамки, розростись, заповнити все наше життя

Та, можливо, ідея офісу все ж віджила своє.

У 1992 році Apple випустила новий гаджет – персональний цифровий помічник. Гаслом пристрою було "Поклади офіс в долоню". А в рекламі його конкурента Palm Pilot було зображено стіл, що лягає в кишеню ділового костюма. Тож насправді наш офіс – там, де ми.

"Кінець офісу" – погана назва для цих тенденцій, – вважає Гідеон Хей, автор книги Офіс: працьовита історія. – Нам навпаки загрожує те, що робота може втратити рамки, розростись, заповнити все наше життя. А поки існує офіс – о шостій вечора з нього можна втекти".

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах