Ъ: Український ринок нафтопродуктів

8 грудня 2008, 10:43
0
147

Український ринок нафтопродуктів оцінюється у $ 12,4 млрд. Але його привабливість для українських виробників падає з кожним роком, пише Коммерсант-Украина у статті Кому належить Україна.

Якщо у 2005 році з 16 млн. т. всього палива, споживаного у країні, 90% вироблялось українськими підприємствами, то зараз на їхню частку припадає не більше 45% ринку. Зниження частки переробки стало результатом дій влади щодо зниження цін на внутрішньому ринку за рахунок стимулювання імпорту. У результаті власники більшості українських нафтопереробних заводів відмовилися від переробки.

Після розпаду СРСР Україна отримала систему з 1,5 тис. морально застарілих і зношених АЗС Держнафтопродукту, а також шість нафтопереробних заводів (НПЗ), завантаження яких на той час не перевищувала 90% при потужності в 52 млн. т. на рік. Близько 30 млн. т. нафтопродуктів продавалося всередині країни, ще близько 15 млн. т. експортувати. Однак вже до 1993 року ситуація змінилася, і з тих пір в Україні переробляється не більше 12 млн. т. нафти в рік.

Зараз Україна споживає до 16 млн. т. світлих (бензин, дизпаливо) та темних (мазут, бітум) нафтопродуктів на рік. Ємність українського ринку оцінюється в $ 12,4 млрд. у роздрібних цінах. У країні працює шість НПЗ: Лисичанський, Кременчуцький, Одеський, Херсонський, Дрогобицький і Надвірнянський. Їх потужність перевищує 52 млн. т. у рік, середня завантаженість - 11%. За даними Мінекономіки, в Україні сьогодні працює понад 5,5 тис. АЗС, що належать 431 компанії.

Три етапи реформи

До кінця 1990-х років вирішальну роль на ринку нафтопродуктів став грати імпорт, завозилися в основному за сірими схемами (через фірми-одноденки, які йшли від сплати ПДВ) або з одержанням пільг щодо сплати акцизного збору та митних зборів. Фактично всі нафтопереробні заводи в цей період накопичили значні борги і простоювали по 250-300 днів у році. Така ситуація пояснювалася відсутністю в України власної нафти і небажанням добувальників постачати сировину на НПЗ, що призвело до дефіциту та зростання цін на нафтопродукти. Все це підготувало ґрунт для приходу нових гравців.

Першим у 1994 році був приватизований Кременчуцький НПЗ (найбільший переробник, потужність - до 18,6 млн. т.), на базі якого було створено спільне підприємство з Республікою Татарія - ЗАТ Укртатнафта (міністерству земельних і майнових відносин Татарії належить 28,778% акцій, ВАТ Татнефть – 8,613% акцій).

Наступним кроком стала приватизація західноукраїнських заводів, контроль над якими у кінцевому результаті отримала група Приват Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова. А у 1999-2000 роках в Україну прийшли російські та казахські інвестори. Російська НК ЛУКОЙЛ у ході приватизаційного конкурсу придбала Одеський НПЗ, Тюменська нафтова компанія (зараз ТНК-ВР) - Лисичанський НПЗ, а Казахойл спільно з російською групою Альянс сім'ї Бажаєвих - Херсонський НПЗ. Новим учасникам ринку вдалося змінити правила гри на ринку: уряд заборонив пільгові схеми і розпочав боротьбу з сірим імпортом і контрабандою. На імпорт нафтопродуктів ввели мито у розмірі 15-25 євро за тонну. У свою чергу, власники НПЗ почали активно нарощувати кількість автозаправок і боротися за якість нафтопродуктів. У балансі ринку вітчизняні нафтопродукти тоді займали 90%, а ціна визначалася перш за все котируваннями нафти.

Останній раз радикальні зміни на ринку нафтопродуктів відбулися у 2005 році - після того, як прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, прагнучи знизити ціни на паливо, заявила, що підтримання нафтопереробки на плаву і робочі місця на НПЗ не є пріоритетом. Головною метою уряду стало насичення ринку через скасування мита на імпорт нафтопродуктів і негласний дозвіл сірого імпорту. Частка українських НПЗ після цих змін знизилася з 90% до 45% - ринок став залежати від цін на імпортні нафтопродукти. З одного боку, це зробило його більш чуйним до світових коливань - ціна нафти змінювалася раз на місяць, а нафтопродуктів - два-три рази на місяць. З іншого - в умовах постійного зростання цін на паливо у світі ціни в Україні теж почали зростати швидше. Частина великих нафтових компаній втратила інтерес до українського ринку. Так, Казахойл і Альянс продали свої частки в Херсонському НПЗ, Лукойл перейшов на імпорт нафтопродуктів, а Укртатнафта згорнула програми модернізації. Втративши колишній вплив на ринок, більшість нафтовиків припинили боротьбу за якість палива і стали чекати кращих часів.

Власники нафти

Російсько-британський холдинг ТНК-ВР сьогодні залишається найбільшою в Україні компанією за обсягами переробки нафти. ТНК-ВР належить 50 АЗС, ще 180 працює з компанією на джобберських (франчайзингових) умовах. У 1999 році в Україну вийшла попередниця холдингу ТНК-ВР - Тюменська нафтова компанія. Тоді через постійні простої частина потужностей Лисичанського НПЗ вийшла з ладу, і реальний обсяг переробки нафти не перевищував мільйона тонн. У 2004 році новому власнику підприємства вдалося збільшити переробку до 6,6 млн. т. сировини. А в 2007 році Лисичанський НПЗ перший в Україні перейшов на випуск дизельного палива, що відповідає нормам Євро-4. Компанія запланувала і модернізацію виробництва вартістю $ 350 млн., що дозволило б випускати бензини, що відповідав би нормам Євро-4. Утім, за словами президента компанії ТНК-ВР Коммерс Сергія Лізунова, реалізацію цих планів поки що гальмує відсутність у державі відповідних умов. "Сьогодні ввозити паливо з-за кордону вигідніше, ніж виробляти його в Україні. Саме тому протягом минулого року в країні стабільно працювали лише два заводи з шести", - говорить він.

Ще один іноземний інвестор - російська нафтова компанія ЛУКОЙЛ - до вересня 2007 року проводила масштабну реконструкцію Одеського НПЗ, який їй належить, (потужності дозволяють виробляти близько 3 млн. т. нафтопродуктів на рік) і ввозила нафтопродукти російських і білоруських НПЗ для власної мережі АЗС (178 заправок). Незважаючи на те, що реконструкція підприємства була закінчена у минулому році, переробляти на ньому нафту в компанії вирішили лише з квітня. У прес-службі Лукойла пояснюють це кон'юнктурою - імпортувати пальне сьогодні дешевше, ніж виробляти в Україні. "Керівництво країни визначилося з тим, що імпорт пріоритетніший, ніж переробка, тому й говорити про те, що в найближчий час що-небудь зміниться, не доводиться", - пояснюють у компанії.

Українські гравці

Найбільшою серед українських учасників нафтового ринку є група Приват. Їй належить 42% головної української компанії-видобувача вуглеводнів ВАТ Укрнафта, роздрібна мережа якої нараховує 563 заправки. Незважаючи на те, що ця група володіє міноритарним пакетом у Укрнафті, їй вдається здійснювати контроль над компанією завдяки лояльному менеджменту. Привату належить два західноукраїнських нафтопереробних заводи: Нафтохімік Прикарпаття (Надвірнянський НПЗ) і НПК Галичина (Дрогобицький НПЗ). Останній був проданий групі в 2006 році структурами підприємця Ігоря Єремєєва. Утім, нафтовий бізнес групи Приват незабаром може бути реструктуризованим. Як заявив уповноважений президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, Приват має намір продати свої західноукраїнські НПЗ і веде переговори з державною нафтовою компанією Азербайджану. А генеральний директор і співвласник ТОВ НК Альфа-Нафта (володіє 498 АЗС і 66 нафтобазами) Айк Памбухчян заявив про можливий продаж свого бізнесу Привату.

Помітний гравець українського ринку нафтопродуктів - група компаній Континіум Ігоря Єремєєва, що володіє мережею WOG (371 заправка), а також Херсонським НПЗ. У 2007 році він викупив підприємство у російської групи Альянс. А концерн Галнафтогаз, що входить в Універсальну інвестиційну групу, яку пов'язують з підприємцем Віталієм Антоновим, володіє мережею АЗС з 255 заправок під брендом ОККО (всього компанія експлуатує 286 заправок).

Державний підхід

Великим державним активом у сфері нафтопереробки є ЗАТ Укртатнафта, за який зараз ведуть боротьбу НАК Нафтогаз України, Татарія (в особі Татнефти і міністерства земельних і майнових відносин республіки), а також компанії, афілійовані з групою Приват. Татарська сторона контролювала підприємство через міністерство земельних і майнових відносин (28,77%), Татнафта (8,61%), швейцарську Amruz Trading (8,34%) і американську SeaGroup International (9,96%). Однак у травні 2007 року акції Укртатнафти, що належать іноземним компаніям, були списані на користь Нафтогазу, у результаті чого пакет НАК збільшився з 43,054% до 61,35%. Ще 1% належить ТОВ Корсан, пов'язаному з групою Приват.

Зараз єдиним нафтопереробним активом, яким управляє держава у особі НАК Нафтогаз України, є Шебелинський газопереробний завод. До 2009 року Нафтогаз планує інвестувати у підприємство понад $ 500 млн. і збільшити потужність його переробки в 2,5 рази - до 2,5 млн. т. сирої нафти.

Дрібні і сірі

Прагнення держави наситити ринок за рахунок імпортного бензину привело до появи великої кількості дрібних гравців. Сьогодні понад 55% українського нафторинку, за оцінками його учасників, контролюють імпортери і власники дрібних мереж (до п'яти АЗС). Всього, за даними Держмитслужби, нафтопродукти імпортують в Україну понад 250 компаній. Їхня робота характеризується використанням сірих схем і відходом від сплати податків. Заступник директора науково-технічного центру Психея Геннадій Рябцев стверджує, що зараз 60-65% усього обсягу нафтопродуктів, що продаються в Україні, імпортується із застосуванням подібних схем.

Контролювати такий бізнес для держави фактично неможливо - як тільки починаються перевірки або розслідування, імпортер тут же закривається, а замість нього з'являється новий. У результаті, за даними Держмитслужби, обсяг надходжень від ПДВ та акцизного збору з імпорту нафтопродуктів знизився в минулому році з $ 370 млн. до $ 250 млн. Присутність на ринку нафтопродуктів великої кількості дрібних і не завжди добросовісних гравців позначається на якості продаваного в Україні палива. Власники АЗС, які здають свої заправки в оренду фірмам-одноденкам, не несуть відповідальності за низьку якість нафтопродуктів або недоливів палива споживачам. "Крупна і, тим більше, публічна нафтова компанія не здатна конкурувати з таким бізнесом, оскільки не може дозволити собі позбавлятися від податків", - говорить член комітету Верховної ради з ПЕК Олег Зарубінський.

На перший погляд уряд уже почав ряд кроків щодо поліпшення ситуації у сфері нафтопереробки і продажу нафтопродуктів. Так, створено раду інвесторів при уряді, яка обговорює проблеми галузі, працює експертно-аналітична група з питань функціонування ринку нафти і нафтопродуктів, а також підписано меморандум про співпрацю між Кабінетом міністрів і трейдерами. Але ситуація у галузі з кожним роком лише погіршується. На думку Сергія Лізунова, щоб споживачі не страждали від різких стрибків цін на паливо та продажу неякісних нафтопродуктів, зростаючий попит на них повинен забезпечуватися за рахунок балансу внутрішнього виробництва та імпорту. Серед першочергових заходів, які слід прийняти для забезпечення стабільності українського паливного ринку, президент ТНК-ВР Коммерс виділяє економічне стимулювання модернізації НПЗ, створення системи контролю за якістю нафтопродуктів, прозорість встановлення тарифів на послуги природних монополій, розвиток логістичної інфраструктури для транспортування нафтопродуктів. "У випадку, якщо всі ці заходи не будуть прийняті, Україну очікує подальша тінізація ринку нафтопродуктів і зниження обсягів переробки", - стверджують у ВАТ ЛУКОЙЛ.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах