Головна
 

DW: Занепад профосвіти або хто ремонтуватиме крани безробітним юристам та менеджерам

7 серпня 2012, 16:45
0
6
DW: Занепад профосвіти або хто ремонтуватиме крани безробітним юристам та менеджерам
Фото: Фото Юрія Медведя
Більшість абітурієнтів сьогодні прагнуть стати юристами та менеджерами

В Україні щороку зростає кількість охочих отримати вищу освіту. Щоправда, прикладні робітничі професії, схоже, зовсім не цікавлять сучасну молодь. Країна ризикує залишитися без кваліфікованої робочої сили.

Цього року Міністерство освіти не без вихвалянь заявило про рекордну кількість заяв абітурієнтів до вищих навчальних закладів. 620 тисяч осіб мають намір стати студентами, але лише 20 відсотків з усіх абітурієнтів хочуть здобути робітничу спеціальність.

Коли 80 відсотків випускників подають заяви у виші ІІІ-ІV рівнів акредитації, а саме стільки охочих нині в Україні, то це не здорова ситуація, вважає директор Центру тестових технологій моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук. Бажання неодмінно здобути вищу освіту експерт пояснює кількома факторами. «Нині ще спрацьовує радянський стереотип особливого престижу диплому про вищу освіту, яка тоді була доступна лише незначній кількості населення. Тому нинішні батьки прагнуть дати своїй дитині таку можливість. Однак нема адекватного усвідомлення, що диплом в Україні, на жаль, не означає працевлаштування і фахову підготовку. З іншого боку, у працедавців теж досі сформоване відчуття, що диплом – це певна гарантія високого рівня підготовки фахівця, але в дійсності – це далеко не так», - каже Лікарчук.

До того ж, маючи гроші, отримати диплом в Україні не становить жодних проблем: заплатити за сесії, захистити наукові роботи і таке інше, додає він. Якщо держава не відмовиться від практики давати пільги при вступі до вищих навчальних закладів, приміром, дітям шахтарів, то кількість охочих отримати диплом університету й далі зростатиме, зауважує Лікарчук.

Не ті професії

Утім, експерт з питань освіти Центру дослідження суспільства Інна Совсун в інтерв’ю DW зазначила, що немає жодних загроз у надмірному бажанні молоді здобувати вищу освіту. Загалом це добре впливає на розвиток суспільства, каже вона. І в розвинутих країнах, приміром, у Фінляндії цей показник становить 91 відсоток, у США – 86 відсотків. Важливо те, на які спеціальності йде молодь, додає експерт.

В Україні майже половина абітурієнтів вибирає юриспруденцію, суспільні науки та економіку, а це не актуально нині для українського ринку праці. Звідси й проблема з безробіттям молоді. Півмільйона українських власників дипломів – без роботи. А от лікарями, професія яких у попиті, особливо в селах, хочуть стати лише п'ять відсотків випускників. Для порівняння – в США цей показник становить 15 відсотків, а у Швеції – 24.

Совсун погоджується, що роботодавці певною мірою також спонукають молодь іти в університети, бо при працевлаштуванні вимагають диплом з вищою освітою.

Застаріла система

На думку Лілії Гриневич, експерта з питань освіти, екс-керівника Українського центру оцінювання якості освіти, головною причиною вибору на користь університету є низька оплата праці робітників. «Молодь не хоче йти в ПТУ, бо не хоче працювати «за копійки». Сектор освіти, який готує фахівців робітничих професій, абсолютно не розвинутий, - каже Гриневич. -  Немає навчальної бази з високотехнологічним сучасним обладнанням. Сьогодні в ПТУ переважно йдуть лише неблагополучні молоді люди».

Аби молодь переорієнтувалася на професійно-технічну освіту, треба її модернізувати, зазначає Лікарчук. Нині ця система занедбана і потребує вливань в десятки мільярдів гривень. Підготувати одного робітника, який би працював за сучасним верстатом, обійдеться державі дорожче, аніж вивчити юриста. Бракує також викладачів-майстрів у ПТУ, бо викладацька зарплата у дві тисячі гривень на місяць для майстра, наприклад, з пошиття шкіряних виробів – це дводенний заробіток, аналізує Лікарчук. До того ж, українським професійно-технічним закладам доводиться послуговуватися виробничою технікою ще радянських часів.

Батьки «замовляють музику»

Але основну роль у виборі закладу для продовження навчання переважно відіграють батьки випускників, які ще є вихованцями радянської системи, і вибір на користь вищою освіти – це найчастіше батьківська настанова. Самі ж абітурієнти кажуть, що університет – це престижно і «так прийнято».

Не зупиняють навіть майбутні проблеми з працевлаштуванням та якість освіти, яка, м’яко кажучи, бажає кращого, зазначає Інна Совсун. Керуючись відомим «попит породжує пропозицію», лише за останніх десять років кількість вищих навчальних закладів в Україні зросла удвічі: у 1999 році було 156 ВНЗ, а 2011-го їх налічувалося вже 345. Показово, що жоден з українських вищих навчальних закладів не входить до топ-500 кращих університетів світу.

Джерело: Українська служба DW

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах