Головна
 

Корреспондент: Молодий отець. Інтерв'ю з новим главою УГКЦ

14 червня 2011, 11:40
0
5
Корреспондент: Молодий отець. Інтерв ю з новим главою УГКЦ
Фото: Дмитро Ніконоров/Корреспондент
"Постараюся не уподібнюватися українській владі"

Святослав, глава українських греко-католиків, два місяці тому став наймолодшим церковним лідером України, - про модернізацію своєї церкви, розкол країни, спілкування з політиками і соціальні мережі, - в інтерв'ю Анні Мороз та Ірині Соломко в № 21 журналу Корреспондент від 3 червня 2011 року.

Наймолодший серед лідерів українських церков, 41-річний Святослав (Шевчук), який очолив два місяці тому Українську Греко-католицьку церкву (УГКЦ), призначив Корреспонденту зустріч у своєму офісі, розташованому на фешенебельних столичних Липках.

І навіть у цьому районі, де Bentley аж ніяк не розкіш, а в гаманці звичайного перехожого дзвенять мільйони, верховний архієпископ Святослав примудряється дотримуватися звичного йому аскетизму. Він зустрів Корреспондент в крихітному кабінеті без вікон, із стін якого дивилися папа римський Бенедикт XVI, Богородиця і світилось "око" увімкненого кондиціонера. До приходу журналістів компанію йому складав ноутбук.

Святослав Шевчук, який став на релігійну стезю ще за радянських часів, коли греко-католицька церква була в підпіллі, 27 березня піднявся на найвищий щабель духовної кар'єри, очоливши третю за чисельністю церкву країни. Зльоту галичанина сприяла прекрасна освіта: у 1991-му Шевчук відправився в Буенос-Айрес вивчати філософію, а в 1994-м - у Рим осягати премудрості богослов'я.

Сьогодні на чолі семимільйонної пастви владика Святослав, який, крім рідної української, володіє ще п'ятьма мовами, не втратив манер університетського професора і властивого йому почуття гумору. І навіть розмірковуючи про проблеми батьківщини і відсутність лідерів, здатних об'єднати націю, він не втримався і процитував відомий в церковних колах жарт: "Що робить українець, коли потрапляє на безлюдний острів? Будує дві церкви. Навіщо? Щоб в одну ходити, а в другу - ні".

Так само легко і просто під час інтерв'ю глава греко-католиків говорив про свою церкву і своє життя, яке, як він стверджує, присвятив їй.

- Чи могли Ви уявити в 1994 році, коли стали священиком, що через 17 років очолите УГКЦ?

- Всі події, які відбувалися зі мною, завжди перевершували мою уяву. Будучи членом підпільної церкви, я ніколи не уявляв, що буду відкрито служити публічні літургії.

Ми жили за залізною завісою, і я не міг уявити, що буду навчатися за кордоном, спочатку в Буенос-Айресі, потім в Римі. В Італії я провчився п'ять років, отримав докторський ступінь і став першим доктором богослов'я, повернувся в Україну після того, як УКГЦ вийшла з підпілля. Я розумів, що церква потребує мене як у вченого і наставника, - так я став викладачем Львівської семінарії.

Наступний момент, який став несподіванкою, - моє призначення єпископом Аргентини. Я повинен був залишити викладацьку стезю, змінити уявлення про свою місію і виїхати туди, куди я не планував повертатися. Два місяці тому синод єпископів сказав мені: "Кидай все і повертай в Україну". Нічого з перерахованого вище я ніколи не міг би передбачити у своєму розумінні життя і мого призначення в ньому.

Тому моя відповідь - однозначно ні. Не думав і не очікував.

- З моменту Вашої інтронізації минуло вже близько двох місяців, але Ви так і не удостоїлися запрошення на аудієнцію один на один з Президентом. Ви пробували поспілкуватися з ним?

- Я бачив Віктора Януковича, коли був на зустрічі Всеукраїнської ради церков, яка відбулася напередодні Великодня. Більше ми не спілкувалися. Минуло не так багато часу з моменту інтронізації, до того ж ні він, ні я ініціативи не виявляли.

Я поки намагаюся зорієнтуватися в тій ситуації, в якій зараз перебуває українське суспільство. Україна дуже змінилася і радикалізувалася. Зараз є реальна загроза суспільному миру в Україні, тому ми закликаємо до порозуміння і примирення.

Що ж до політиків, то було кілька спроб контактувати зі мною. Наприклад, минулого тижня був дзвінок від спікера [Верховної Ради] Володимира Литвина, але зустріч поки не відбулася. Якщо будуть якісь приводи для спілкування з Президентом, я готовий до цього.

- Вас не хвилює той факт, що практично вся верхівка влади сьогодні є прихожанами Української православної церкви (Московського патріархату) (УПЦ (МП)) і ніхто - греко-католиком?

- Ні. Мене б більше хвилювало, якби вона була атеїстичною. Але будь-який політик повинен розуміти: коли він приходить до влади, то повинен служити народу, а не своїй політсилі. І тут всі церкви повинні допомогти своїм віруючим зрозуміти це.

- Ви вважаєте, що УПЦ (МП) вдається цей принцип реалізовувати?

- Поки у мене немає чіткої відповіді на це питання. Але нам би точно хотілося, щоб Президент відчував свою відповідальність перед усім суспільством і служив йому. У такому разі не може бути більш привілейованої суспільної групи, регіону чи навіть церкви. Ми хочемо, щоб у нас Президент був главою всієї країни і Президентом всіх віруючих.

- Ваш попередник, кардинал Любомир Гузар, говорив про можливість злиття греко-католицької церкви з усіма українськими православними. Ви також є прихильником об'єднання?

- Він не раз висловлювався за те, що єдина помісна церква - реальність. Перш за все тому, що вона вже існувала в такому вигляді, з певних причин потім була розділена на кілька конфесій. Оскільки є спільний фундамент, є і шанси, що ця єдність відновиться. Але до цього нам потрібно йти.

Ще в 2005-у кардинал Гузар сказав, що нам потрібно перейти від конфесійного протистояння до першості в любові. Сьогодні часто деякі церкви, які виросли з єдиної київської православної церкви, позиціонують себе єдиними спадкоємцями тих традицій. Решту вони вважають або менш гідними, або взагалі заперечують їх право на існування. З таким мисленням єдину помісну церкву не відтворити.

- Ви спілкуєтеся з головами православних церков, з митрополитом Володимиром?

- На моїй інтронізації був присутній владика Іларій, представник митрополита Володимира. Він не тільки привітав мене, а й запросив на зустріч. Вона повинна була відбутися буквально днями, але через проблеми зі здоров'ям митрополита зустріч перенесли. Але ми до неї готуємося, я її дуже чекаю.

- А з представниками Української православної церкви Київського патріархату?

- Ми активно співпрацюємо з ними в рамках Всеукраїнської ради церков. Зараз ми домовилися створити свою раду церков Хрещення Володимира, за допомогою якої робити багато добрих і корисних справ.

- Що ж це будуть за справи?

- Різні. Наприклад, це наукова діяльність. Вже відбуваються наукові конференції, завдання яких - дослідження спадщини київського християнства. Київська митрополія, поки вона не була роз'єднана, мала дуже цікавий духовний і науковий доробок, який зараз практично невідомий. Тому нам важливо розповісти всьому світові про те, що Київ - це ключовий центр розвитку християнства.

- Ви ж також займалися науковою діяльністю? Що було предметом Ваших досліджень?

- За фахом я антрополог, займаюся богословською антропологією. Мої наукові дослідження стали фундаментом, за рахунок якого я можу давати відповіді найрізноманітніші питання.

У своїй науковій роботі я вивчав діяльність російського богослова Павла Євдокімова. Він був білогвардійським офіцером, який після громадянської війни іммігрував до Франції і там, будучи світською людиною, займався богослов'ям. Він бачив своє покликання в тому, щоб показати західному світу східноєвропейську духовну і богословську спадщину. Адже допомогти західному світові пізнати християнський Схід, а християнському Сходу допомогти пізнати християнський Захід, фактично, завдання і нашої церкви.

- Після інтронізації Ви говорили про те, що будете просити у Папи Римського надати УГКЦ статус патріархії. Чи обговорювали Ви з ним вже це питання?

- Перспективи дуже позитивні. Вже сьогодні наша церква за своїм канонічним статусом і можливостями - верховно-архієпископська. Я маю всі права патріарха, але не маю титулу. І моє завдання сьогодні - повністю використовувати ті можливості, які дає нинішній статус церкви.

УГКЦ - глобальна, має парафіян по всьому світу. Важливо, щоб український іммігрант, який живе в Латинській Америці, реально відчував, що має духовного батька, який живе в Україні і піклується про нього, - тоді у нас і буде патріархат.

- Молодий глава церкви - ще одна можливість її модернізації, що сприяє припливу віруючих. Які новації привнесли або збираєтеся привнести в діяльність Вашої церкви Ви?

- Я збираюся зробити церкву відкритою, більш доступною і зрозумілою. Потрібно звернутися до кожної людини сучасною і зрозумілою їй мовою. Донести вічні істини, той давній скарб київського християнства таким чином, щоб людина прийняла його і жила з ним. Тоді церква виконає свою місію.

- Напевно, у Вас є сторінка на Facebook або Twitter?

- Я говорив під час лекції студентам Києво-Могилянської академії, що вона у мене з'явиться, але слова поки що не дотримав. У мене просто немає часу, я до кінця ще не налагодив своє життя в новому статусі, а соціальні мережі забирають багато часу. Використовувати людину, яка писала б замість мене, не хочу. Я хочу бути чесним з тими, хто хоче зі мною спілкуватися.

- Якщо дозволите, коли вже ми заговорили про соціальні мережі, поговоримо про УГКЦ як про великий гуманітарний проект - наприклад, соціальну мережу, - а його успішність виміряємо кількістю користувачів. Наскільки успішний Ваш проект?

- Тобто ми говоримо про масмедійний проект. Ми живемо в умовах інформаційного суспільства. Якщо чогось немає в цьому просторі, про нього відразу всі забувають. Ми шукаємо найефективніші способи інформування кожного нашого парафіянина і розробляємо стратегію інформаційної присутності.

Якщо Вас цікавить, наскільки збільшилася кількість читачів, які споживають нашу інформацію, то вона зросла. Всього в світі близько 7 млн ​​греко-католиків, з них 5 млн - в Україні.

- Коли Ви очолили церкву, то шокували колег з інших церков тим, що носите недорогий годинник і їздите на демократичному автомобілі. Чи не збираєтеся виправити ситуацію?

- Мені не хочеться нічого змінювати. Є стара латинська приказка: honores mutant mores - "почесті міняють звички". Я б хотів, щоб у моєму випадку вона не спрацювала. У мене немає власної машини, наразі я користуюсь автомобілем Блаженнішого Гузара або Патріаршої курії. Постараюся не уподібнюватися українській владі. Подивимося, чи вийде це в мене.

***

Цей матеріал опублікований в № 21 журналу Корреспондент від 3 червня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах