Головна
 

Корреспондент: Гоп-стоп держмасштабу

1 липня 2011, 14:40
0
29
Корреспондент: Гоп-стоп держмасштабу
Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного
У повоєнні роки асортимент магазинів був небагатим

У перші повоєнні роки радянська влада, бажаючи приборкати інфляцію і позбавити підпільних ділків їхніх капіталів, вирішила провести грошову реформу. Економіку ця витівка не дуже пожвавила, причому головний удар прийняли на себе не спекулянти і махінатори, а пересічні громадяни, пише Валентина Червоножка в рубриці Архів у № 24 журналу Корреспондент від 24 червня 2011 року.

В СРСР завжди існував потужний нелегальний ринок. Одвічною ахіллесовою п'ятою Союзу був дефіцит споживчих товарів – країні потрібні були метал, нафта, газ, зброя, гроші, а не наповнення полиць магазинів тим, що було потрібно рядовим громадянам. В результаті частина людей, які мали доступ до дефіцитних товарів, торгували ними за завищеними цінами.

Особливо буйно розквітав чорний ринок в СРСР, коли країна опинялася в критичному становищі. Одним з них стала Друга світова війна. Тоді різко скоротилося виробництво товарів народного споживання, а щоб зменшити і попит, у 1941 році їх почали розподіляти за картками.

У результаті виник перекіс, через який різко злетіли ціни на ринках – єдиному майданчику, де дефіцитні продукти і речі можна було купити без карток. І якщо в липні 1941 року ринкові ціни перевищували державні в півтора рази, то вже в липні 1943-го розрив досяг 20-25 разів. Причому частина товарів стала фактично недоступною для звичайних громадян: ціна буханця хліба, наприклад, дорівнювала 100-150 руб., що було лише в три рази менше середньої зарплати.

Йшло різке розшарування населення – основна маса радянських людей, які пізнали
всю тяжкість війни й сильно зубожіли, й невелика частина громадян – військові постачальники, торговці, партноменклатура, ділки тіньового ринку – сколотили купу грошей

Паралельно йшло різке розшарування населення – основна маса радянських людей, які пізнали всю тяжкість війни, сильно зубожіли, а ось невелика частина громадян – військові постачальники, торговці, партноменклатура, ділки тіньового ринку – сколотили купу грошей.

Був і ще один фактор, який підривав основи тодішньої радянської економіки, – за роки війни сильно знецінився рубль, адже витрати на військове виробництво покривалися за рахунок включення друкарського верстата.

Щоб зменшити гострий дефіцит товарів, позбутися величезного надлишку грошей, сконцентрованого до того ж у незначної частини населення, керівник СРСР Йосип Сталін вирішив провести грошову реформу.

Обмін старих грошових знаків на нові за курсом один до десяти пройшов наприкінці 1947 року. Але якщо організаторам реформи вдалося знизити розмір грошової маси і поступово наростити виробництво, то в справі боротьби з нелегальними мільйонерами вони зазнали фіаско – підпільні багатії не тільки зберегли свої капітали, але й добре заробили на ажіотажі перед реформою.

Найболючіше обмін грошей вдарив по тих, кому і так жилося несолодко, - рядовим радянським громадянам.

Фінансова війна

Готували реформу в Кремлі кілька років, і відбувалося все це в обстановці найсуворішої таємності.

За спогадами тодішнього наркома (міністра) фінансів Арсенія Звєрєва, розпочалося все в кінці 1943 року із дзвінка Сталіна. Радянський лідер поцікавився у головного фінансиста, що він думає про післявоєнну грошову реформу, і попросив його викласти свої міркування. Потім при відомстві організували спеціальну Групу грошового обігу на чолі з видатним радянським економістом Василем Дьяченком, яка і стала опрацьовувати деталі майбутньої фінансової операції державного масштабу.

За війну готівкова грошова маса в країні зросла в чотири рази і до 1 січня 1946 року склала 73,9 млрд руб.

Одним з найбільш дискусійних моментів стало питання обмінного курсу. За війну готівкова грошова маса в країні зросла в чотири рази і до 1 січня 1946 року склала 73,9 млрд руб. При цьому для нормального функціонування народного господарства, за підрахунками економістів, необхідно було лише 26-28 млрд руб. Щоб досягти цього рівня, за кожен новий рубль потрібно було віддати два з половиною старих.

Але радянське керівництво після реформи хотіло отримати дефіцит паперових грошей. Так можна було штучно знизити купівельну спроможність населення, щоб не перевантажувати промисловість у період відновлення. Крім того, влада в умовах браку грошей в обігу отримувала можливість проводити додаткові емісії. Тому в Кремлі розглядали кілька варіантів обмінного курсу – 1: 5, 1: 10 і 1: 15. Сталін, який одноосібно затверджував всі рішення щодо грошової реформи, зупинився на другий пропорції, зрівнявши десять старих рублів до одного нового.

Проте обмінний курс не вирішував іншої проблеми – як відібрати надлишок грошей у громадян з нелегальними доходами.

"Припустимо, що зараз половина грошової маси перебуває у людей з кон'юнктурними доходами. Мені здається, що залізти в ці доходи неможливо, - доповідав на нараді Групи грошового обігу в грудні 1944 року один з економістів. - Якби це була якась соціальна група на зразок капіталістів, ми б змогли залізти. Але ж немає однорідної соціальної групи – це шофери і залізничники, колгоспники, директори, і сторожі, і візники".

Щоб все-таки залізти в кишеню підпільних багатіїв, розробники реформи пропонували досить оригінальні ідеї. Наприклад, розташувати пункти обміну в громадських місцях, щоб власникам великих сум незручно було їх показувати на людях. Або встановити ліміт суми, яку можна поміняти. До того ж видавати спеціальні квитанції, щоб одна людина не могла міняти гроші кілька разів.

Проте Сталін фантазії економістів не підтримав. В результаті всі радянські громадяни залишилися більш-менш рівні перед наступом фінансового валу.

Вся ставка на село

Влада ґрунтовно підготувалася до реформи, задовго до її старту розпочавши заходи з порівняно чесного відбору грошей у населення.

У магазинах, які в ті часи працювали за картками і спеццінами, асортимент був дуже мізерним. "Я ніколи різноманіття в магазинах не бачила, - згадує співробітниця Музею історії України Марія Скобелєва, яка жила в той час в Кіровограді. - Їли ми в основному картоплю, яку батьки вирощували на орендованому городі. Вдягалися дуже бідно, я носила речі своєї старшої сестри, яка померла у війну. А в десятому класі – у 1949 році – мені з вовняного ковдри пошили сукню".

У багатьох регіонах країни люди голодували. В Україні гостру нестачу їжі відчули близько 3 млн осіб

У багатьох регіонах країни люди голодували. В Україні гостру нестачу їжі відчули близько 3 млн осіб. "Життя тут дуже важке, особливо продукти дуже важко дістати робочій людині, - писав у лютому 1947 року киянин Міхель Караневський своїм родичам в Нью-Йорк в телеграмі, яку перехопило Міністерство держбезпеки УРСР. - Кіло хліба – $ 10, 1 кг картоплі – $ 2, 1 кг м'яса – $ 10-12. На один хліб і картоплю неможливо заробити".

Ті ж, хто мав таку можливість, переважно скуповувалися на ринках. Найчастішими клієнтами там були саме забезпечені громадяни.

Щоб перехопити грошовий потік, який ішов з їхніх кишень, з 1944 року у великих містах СРСР розгорнули мережу комерційних магазинів Особторгу, де багатий асортимент поєднувався із завищеними цінами. Вся виручка йшла в держскарбницю, тобто вилучалася з обігу.

У селах методи були простими й жорсткими. Там радянські керівники примудрилися не просто позбавити селян готівки, але й максимально відібрати у них вироблені продукти харчування

Таким більш-менш цивілізованим шляхом влада діяла в містах. У селах методи були простими й жорсткими. Там радянські керівники примудрилися не просто позбавити селян готівки, але й максимально відібрати у них вироблені продукти харчування.

Розвалене війною колгоспне господарство піднімали переважно жінки, діти-підлітки і люди похилого віку. Але грошей за свою роботу колгоспники не отримували – їм нараховували так звані трудодні. А платили – причому натурою, а не грошима – тільки в тому випадку, якщо колгосп виконував всі державні норми. Зробити це в ті часи з урахуванням нестачі робочих рук було непросто, тому багатьом колгоспникам взагалі нічого не видавали.

Попередня паніка

Завіса таємниці над майбутнім обміном грошей почала потроху підніматися влітку 1947 року, коли країною поповзли чутки про реформу. Заговорили не лише про значну індексацію наявних коштів, а й навіть про скасування грошей взагалі. Боячись конфіскацій, люди знімали кошти з банківських вкладів та закуповували на них все що могли.

Паніка посилилася восени, коли торговельна мережа стала притримувати товари, щоб сформувати запас до того моменту, коли скасують картки і введуть нові гроші. Заможний народ змітав з полиць магазинів все – одяг, тканини, хутра, килими, ювелірні вироби, музичні інструменти. З продовольства особливим попитом користувалася горілка і продукти тривалого зберігання – копчена ковбаса, сири, балики, масло, цукерки, чай, цукор.

"По Центральному київському універмагу Особторгу за плану щомісячної торгівлі 600 тис. руб. 30 листопада було продано [товарів] на суму 2 млн руб., - так описав підсумок лише одного дня торгівлі в умовах ажіотажного попиту у своїй доповідній записці на ім'я Сталіна Сергій Круглов, глава МВС СРСР. - На ринках і базарах Києва ціни на промтовари та вироби збільшилися втричі".

Ситуація прояснилася до кінця осені. З 25 по 30 листопада у всіх великих містах країни пройшли наради працівників місцевих партійних і фінансових органів про майбутню реформу, а 10 грудня в регіони прийшли роз’яснювальні матеріали стосовно того, що і як відбуватиметься. Але документи були запечатані в спеціальні пакети, які дозволялося відкрити тільки після особливого розпорядження.

Проте інформація все одно просочилася в народ. Громадяни СРСР дізналися, що грошову реформу проведуть за тиждень, починаючи з 16 грудня. Лише у віддалених регіонах країни на обмін грошових знаків виділили вдвічі більше часу.

Також виявилося, що старі гроші будуть в необмеженій кількості міняти на нові у співвідношенні 10:1, і за таким самим курсом їх стануть приймати в магазинах, які починали торгувати за єдиними держцінами – середніми між пайковими і комерційними – без всяких карток. Рівень зарплат, пенсій і стипендій, обіцяли інформовані відповідальні працівники, залишиться тим самим.

Найважливіша новина, яка в той момент заполонила голови тих щасливців, хто її почув, стосувалася банківських вкладів. Виявилося, що внески до 3 тис. руб. влада вирішила перераховувати з коефіцієнтом 1:1. Заощадження до 10 тис. руб. індексувалися складніше: перші 3 тис. – за курсом 1:1, а решта – за курсом 3:2. Якщо ж на ощадкнижці лежало більше, то перші 10 тис. руб. перераховували за вищеописаною формулою, а все інше ділили на два.

Дізнавшись про те, що "банківський курс" вигідніший, до того ж з'явилася проста можливість вдало проіндексувати велику суму, поділивши її на дрібні вклади,
забезпечені люди кинулися повертати в банки свої накопичення

Дізнавшись про те, що "банківський курс" вигідніший, до того ж з'явилася проста можливість вдало проіндексувати велику суму, поділивши її на дрібні вклади, забезпечені люди кинулися повертати в банки свої накопичення.

"У всіх ощадкасах Києва та великих міст України спочатку спостерігалося вилучення великих вкладів з ощадкас, а за останні два дні різко збільшилася кількість вкладників, - писав 2 грудня про цей процес Круглов. - 30 листопада надходження в ощадкаси Києва становили 2 млн. руб." . В цілому ж по СРСР за першу половину грудня 1947 року громадяни довірили держбанку 2,9 млрд руб. своїх особистих заощаджень.

Економісти передбачали таку ситуацію і закликали владу індексувати банківські заощадження за загальним курсом. Звєрєв просив Сталіна перерахувати за курсом 1:10 хоча б вклади, які були внесені після 1 грудня. Але генсек залишився непохитним: державі потрібні були гроші, і Сталін не хотів підривати довіри до Держбанку, навіть якщо туди несли кошти сумнівного походження.

Країна декабристів

Постанова Ради міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) про проведення грошової реформи і скасування карткової системи з'явилася 14 грудня 1947 року. Ця дата, що, до речі, збігається з днем ​​повстання декабристів в 1825 році, виявилася стартом для цілої хвилі кримінальних справ, що прокотилися по країні.

У торговельній мережі та фінансових установах зловживання стали масовими – тут торгували товарами за власним обмінним курсом, заднім числом переоформлювали вклади.

Тільки за другу половину грудня 1947-го за махінації у зв'язку з грошовою реформою в Україні притягнули до кримінальної відповідальності 718 осіб. Більше
половини з них становили працівники торгівлі

Глава МВС СРСР 6 січня 1948 року доповідав, що тільки за другу половину грудня 1947-го за махінації у зв'язку з грошовою реформою в Україні притягнули до кримінальної відповідальності 718 осіб. Більше половини з них становили працівники торгівлі – переважно директори магазинів і їхні заступники.

Коли ажіотаж спав, велика частина населення країни з'ясувала, що нічого хорошого реформа не принесла. Хоча зарплати залишилися колишніми, ціни зросли – подешевшали на 10% тільки хліб, борошно та макарони.

При цьому дефіцит як був, так і залишився. Не вистачало навіть хліба, який часто закінчувався вже через дві-три години після відчинення магазинів. Тому працівники радянської торгівлі навіть встановлювали норму видачі цього продукту в одні руки, яка часом була меншою за ту, яку видавали людям в колишні, "карткові" часи.

Купівельна спроможність рядових громадян стала поліпшуватися тільки з другої половини 1950-х років. До того ж часу країна частково позбулася колишнього товарного дефіциту. Однак саме це поняття, як і чорний ринок ні цією реформою, ні усіма подальшими фінансовими та кримінально-процесуальними інструментами радянська влада зжити так і не змогла.

***

Цей матеріал опубліковано в № 24 журналу Корреспондент від 24 червня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах