Головна
 

Корреспондент: Точка зору. Заручники красивих цифр

9 квітня 2012, 12:14
0
12
Корреспондент: Точка зору. Заручники красивих цифр
Фото: Фото Таїсії Стеценко
Роботу міліції варто оцінювати громадскості, як це робиться у західних країнах

У багаторічній гонитві за гарними показниками розкриття злочинів МВС перетворилося на комбінат з видобутку зізнань, забувши про те, що головна мета роботи міліції – порядок. Змінити ситуацію можна лише в разі, якщо оцінювати роботу правоохоронців буде суспільство, пише Денис Кобзін, директор Харківського інституту соціальних досліджень у співпраці з Центром інформації з прав людини, у колонці, опублікованій у №13 журналу Корреспондент від 6 квітня 2012 року.

Майже 1 млн випадків незаконного насильства – такі, за даними Харківського інституту соціальних досліджень (ХІСД), сумні підсумки діяльності МВС за 2011 рік. І експерти, і правозахисники, і самі працівники міліції одностайні, коли міркують про витоки лиха, масштаб якого постійно зростає. У першу чергу "винні" показники розкриття злочинів та інші цифри, які зазначаються у звітах МВС.

Система цих даних застаріла, не відображає реальний масштаб і структуру злочинності, штовхає на порушення і фальсифікації

Система цих даних застаріла, не відображає реальний масштаб і структуру злочинності, штовхає на порушення і фальсифікації, сприяє тій практиці вибивання свідчень, що стала невід'ємним супутнім явищем повсякденної діяльності міліції. Про це, згідно з результатами дослідження ХІСД,заявляють 43% працівників міліції і 30% звичайних громадян.

Здавалося б, досить просто відмовитися від цієї порочної системи. Однак понеділки не можна взяти та й відмінити. Не тільки тому, що на наявній моделі виховані багато поколінь правоохоронців, а й через те, що статистика є лише складовою частиною більшої системи: міліція звітує розкриттям, прокуратура і суди – обвинувачувальними вироками.

Система працює як годинник: домогтися порушення кримінальної справи іноді дуже важко, але якщо її все-таки завели – зворотної дороги практично немає. І не в останню чергу заради того, щоб не псувати показники всіх перелічених відомств. Тому в країні так багато зізнань власної провини і так мало виправдувальних вироків судів (0,2% від загальної кількості).

Тут і виникає ключове запитання: хто ж кінцевий споживач цього валу статистичних даних? Верховна Рада? Так, періодично там проводять слухання і засідання комітетів або комісій, присвячені проблемам діяльності МВС. Проте як учасник цих заходів смію запевнити: там ніхто не звертається до статистики. Зрідка згадають одну-дві цифри, щоб проілюструвати яку-небудь з тез.

Президент? Жоден з гарантів Конституції не захоплювався оперируванням даними про криміногенну ситуацію в країні або про діяльність правоохоронців. У більшості випадків виступи президентів були реакцією на гучні злочини і демонстрацією можливостей влади зробити те, чого вимагає суспільство.

Народ України? Мабуть, найсмішніше і найбезглуздіше припущення. Незважаючи на доступність більшості показників, охочих, які бажають детально їх вивчати, не так багато. По-перше, цифри ці, як правило, є спеціальними і вимагають якщо не досвіду роботи в органах, то принаймні знання того, як побудований кримінальний процес. По-друге, навіть якщо хтось і вирішить вивчити ці показники – що далі? Ну, дюжина учених напише статті та дисертації.

Якщо б статистика була вірною і відображала б суть і масштаби ситуації та вжитих дій, вона допомагала б планувати роботу, ставити завдання, розраховувати
оптимальне фінансування

Самі правоохоронні органи? В ідеалі так. Якщо б статистика була вірною і відображала б суть і масштаби ситуації та вжитих дій, вона допомагала б планувати роботу, ставити завдання, розраховувати оптимальне фінансування. Однак цифри звітів правдивими не назвеш. У першу чергу, тому, що від них надто багато залежить у житті працівника міліції та прокуратури. Дати позитивний показник часто важливіше, ніж знайти справжнього злочинця або попередити правопорушення.

Тому співробітники МВС відмовляють постраждалих повідомляти про злочини, які важко розкрити, безпідставно шерстять потік машин,вилучають у підставних і підставлених одні й ті самі упаковки з наркотиками,патрони, обрізи, ножі. А цифри про "виконану роботу" йдуть нагору, там зустрічаються з іншими такими ж, і рух продовжується. Але що в підсумку? Адже як би там не було, а більшість міністрів у нас – люди, які працювали "на землі"і, відповідно, знають ціну всім цим показникам.

Фальсифіковані звіти не дозволяють бачити картину,планувати діяльність, розраховувати. Ними можна тільки відзвітувати. А якщо звітувати особливо немає перед ким, тоді вони взагалі втрачають будь-який сенс.

У Великобританії і США показники діяльності поліції тривалий час залишалися фактором, що стримував її ефективність. Тільки в 1980-х їх замінили опитуваннями
громадської думки, що дозволило оцінювати роботу поліції в очах населення

Насправді проблема не нова і не унікальна. У Великобританії і США показники діяльності поліції тривалий час залишалися фактором, що стримував її ефективність. Тільки в 1980-х їх замінили опитуваннями громадської думки, що дозволило оцінювати роботу поліції в очах населення (як споживача її послуг). Сьогодні такі опитування вже сильно потіснили офіційну статистику. Їхні результати публікуються на сайтах міністерств внутрішніх справ та юстиції, і вони доступні всім охочим.

Саме на ці дані влада спирається як під час підбиття підсумків діяльності поліції, так і під час плануванні її бюджетів. Для цього тільки в Англії і Уельсі щорічно опитуються близько 40 тис. сімей; в США таке опитування проводиться двічі на рік і охоплює близько 100 тис. родин.

Крім оцінки діяльності, важливим підсумком, до якого привела реалізація цієї стратегії, стало поступове усвідомлення того, що ключовим фактором підвищення задоволеності роботою поліції виступає якість повсякденного спілкування її співробітників і громадян.

Як сказав один з британських експертів, "манера, у якій діє поліція, не менш важлива, ніж результати, яких вона досягає"

Як сказав один з британських експертів, "манера, у якій діє поліція, не менш важлива, ніж результати, яких вона досягає". Тобто для звичайних людей набагато важливіше, як звертаються і спілкуються з ними полісмени, ніж відсоток розкритих злочинів в кінці звітного періоду.

Чому нам не ввести подібну систему? Таке опитування в Україні могло б, крім оцінки роботи МВС, охоплювати більший спектр проблем:

- відчуття безпеки громадян (страх стати жертвою злочину;побоювання окремих груп, місць, конкретних злочинів);

- оцінку латентної злочинності (яка частка злочинів, про які не повідомляється; які це види злочинів, причини неповідомлення);

- оцінку масштабів порушень прав людини (скільки громадян вважають, що їхні права були порушені працівниками міліції).

І можна не поспішати руйнувати стару систему. Нехай заміна відбувається поступово – дані опитувань будуть потроху підвищувати ефективність системи за рахунок більш об'єктивної процедури збору даних,залучення нових показників. З часом це допомогло б зробити роботу міліції більш зрозумілою, прозорою та підконтрольною громадянському суспільству.

***

Ця колонка опублікована в № 13 журналу Корреспондент від 6 квітня 2012 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.

Відгуки й коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua

ТЕГИ: МВСміліціятортуризвітність
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах