Головна
 

Корреспондент: Леонід Ілліч Ахмадінеджад. Лист з Ірану

18 травня 2012, 11:22
0
15
Корреспондент: Леонід Ілліч Ахмадінеджад. Лист з Ірану
Фото: Reuters
Іранці, особливо молодь, критикують владу й приходять у захват від усього західного

Сучасний Іран нагадує СРСР часів брежнєвського застою – його жителі в приватних бесідах поголовно лають владу і приходять у захват від усього західного, пише мандрівник Дмитро Лінько у №18 журналу Корреспондент від 11 травня 2012 року.

Коли виходиш з аеропорту в Тегерані, здається, що потрапив у монастир, настільки все навколо пристойно. Але причина загальної благопристойності аж ніяк не релігія, як може здатися на перший погляд, а культура. Адже ви перебуваєте на території стародавньої Персії – одного з головних стартових майданчиків людської цивілізації.

Так і я, збираючись до Ірану, очікував побачити жорстку ісламську державу. Але не склалося: коли в п'ятницю ввечері ми зайшли в одну з тегеранських мечетей, там молилося не більше 30 осіб. А потім вранці мене не розбудив муедзин. Точніше, він-то закликав, але десь далеко і тихо. Загалом, зовнішні прояви ісламу набагато яскравіші в європеїзованих Туреччині чи Пакистані, де крик муедзина чує півміста. В Ірані іслам виглядає, як соціалізм у пізньому СРСР, – щось державне, обов'язкове, що всіх уже давно обтяжує.

В Ірані іслам виглядає, як соціалізм у пізньому СРСР, – щось державне,
обов'язкове, що всіх уже давно обтяжує

Ісламська революція 1979 року породила чимало фанатиків-ісламістів, потім вони віддавали свої життя у війні з Іраком, підтримували палестинський опір, допомагали створювати Хизбаллу. З часом лави фанатиків поріділи, і, хоча в Ірані зберігається влада аятолли, тепер їхнє місце у владі зайняли чиновники – такі ж, як і в усьому світі. Іншими словами, фасади будівель обвішані офіційними портретами, але в народі фанатизм не палає.

З трибун офіційні лідери погрожують знищити всіх і вся, в першу чергу США, Ізраїль і Європу. Щоб їх перемогти, місцева пропаганда настійно рекомендує багато працювати, терпіти злидні, інфляцію, зростання цін – щоб коли-небудь створити атомну бомбу і знищити "невірних". Втім, місцеве населення упевнене, що це банальний популізм, а для того щоб Іран виявився здатен розпочати війну проти Ізраїлю або іншої сильної держави, має пройти ще років десять, не менше. Досить нагадати, що країна живе на привізному бензині.

Ми проїхали Іран від Тегерана до Перської затоки, і скрізь нам говорили про свою опозиційність до влади. Старші – знизивши голос, а молодь – вголос. І жодна людина не сказала, що підтримує режим. Іранці мріють про повернення старого доброго європеїзованого режиму шаха.

Більш гостинний і доброзичливий народ, ніж іранці, знайти важко. На вулиці кожен другий тебе вітає, пропонує допомогу,питає, як справи, і найголовніше – робить
це ненав'язливо

Причому більш гостинний і доброзичливий народ, ніж іранці, знайти важко. На вулиці кожен другий тебе вітає, пропонує допомогу, питає, як справи, і найголовніше – робить це ненав'язливо. Цим іранці дуже відрізняються від арабів чи індусів. До того ж вони набагато порядніші: іранець ніколи не обдурить покупця, зауваживши, що він приїжджий і в місцевих цінах не орієнтується.

На вулицях безпечно і чисто, іранці не курять і не п'ють, ніхто не справляє малу нужду де-небудь під деревом або в нетрях. І все це не тому, що бояться поліції, а тому, що так виховані.

Продаж спиртного в Ірані офіційно заборонений – за єдиним винятком: оскільки вірменам вино необхідне для здійснення релігійних обрядів, їм його дозволяють виробляти. І тому у вірменських кварталах вино продають, хоча й негласно. Також увечері в Тегерані до нас підходили молоді люди і довірливо пропонували купити пиво і вино. Столична молодь має доступ до спиртних напоїв.

Що стосується місцевих трендів, то сучасні перси приходять у захват від всього американського та західного – так само як жителі СРСР у 1980-ті. Молодь слухає
Емінема і прагне змін

Що стосується місцевих трендів, то сучасні перси приходять у захват від всього американського та західного – так само як жителі СРСР у 1980-ті. Молодь слухає Емінема і прагне змін.

Взагалі при найближчому розгляді Іран виявляє дивовижну віротерпимість: у цій ісламській країні проживає чимало євреїв і християн-вірмен, і титульна нація живе з ними у мирі, а синагоги, православні та католицькі церкви функціонують нарівні з мечетями. Єдині, кого іранці недолюблюють, – це араби.

Окремої розповіді заслуговують місцеві жінки. Жодна з них не вийде на вулицю без хустки, а багато хто взагалі закутаний у чорне покривало – хіджаб. Незважаючи на це, іранки відкриті: ми вільно спілкувалися і з літніми, і з молодими. У Тегерані та інших великих містах даму можна запросити в чайхану – в таких закладах, де до чаю або кави обов'язково подають пахлаву, багато відвідувачок і змішаних пар. Щоправда, в маленьких селищах в чайхану ходять переважно чоловіки.

Дівчата в Тегерані, та й інших великих містах охоче знайомляться з туристами, вони доброзичливі, витончені, а також делікатні, і у них геть відсутня вульгарність

Дівчата в Тегерані, та й інших великих містах охоче знайомляться з туристами, вони доброзичливі, витончені, а також делікатні, і у них геть відсутня вульгарність. Вони охоче обміняються з вами номером телефону або адресою у Facebook. Втім, тут проституція карається смертю, хоча й прийнято укладати тимчасові шлюби навіть на дуже короткий термін.

Що ж стосується місцевих пам'яток, то в Тегерані варто подивитися колишній шахський палац. Він невеликий, витриманий у мавританському стилі і виглядає відповідно до уявлення про аналогічні будівлі в Києві чи Львові на початку минулого століття. Що не дивно: його будував знаменитий київський зодчий Владислав Городецький – відразу після того, як звів у Києві Будинок з химерами. Також він спроектував і будівлю вокзалу в Тегерані.

Це його останні роботи. Городецький прибув до Тегерана в 1928 році на запрошення американської компанії, яка займалася залізничною інфраструктурою, помер у січні 1930-го і похований на вірменському кладовищі Долаб. Напис на його надгробку свідчить: Profesor architektury.

Ми також відвідали Бушер – місто, де розташована єдина в Ірані атомна електростанція. На повну потужність її так і не запустили, але обіцяють в найближчі місяці. Будує її Росія руками українських фахівців, і на вулицях ми бачили чимало слов'янських облич.

Бушер сильно постраждав під час війни з Іраком. З того часу його не відновлюють – всі розуміють, що в разі нової війни ракети полетять саме сюди, а навколо міста розташувалися ракетні та артилерійські комплекси ППО.

***

Цей матеріал опублікований в № 18 журналу Корреспондент від 11 травня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: туризмлюдитрадиціїІран
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах