Велика шахівниця польського радника американських президентів Збігнєва Бжезинського затвердила факт всесвітньої гегемонії США і позначила плацдарми геополітичних баталій у Євразії, одним з яких стала Україна, пише Дмитро Громов у № 28 журналу Корреспондент від 20 липня 2012 року.
Його називали головним ворогом СРСР і конструктором його
ропаду, а сьогодні – великим політологом і патологічним русофобом. Американець
польського походження, радник президентів США і творець найяскравіших геополітичних
теорій, Збігнєв Бжезинський, або Несамовитий Збігі отримав своє прізвисько за
безжалісно гострий розум, почуття власної переваги й іскристу іронію.
Діаметрально протилежні характеристики Бжезинського –
плід емоцій як противників, так і прихильників його політологічних праць,
викликаних точністю і безапеляційністю визначень та прогнозів.
Бжезинський – один з найголовніших стратегів зовнішньої
політики США XX століття, що заслужив цей титул своєю теорією антикомунізму, яка
визначила режим у соцкраїнах як тоталітарний, і концепцією американської
гегемонії нового типу.
Бжезинський – один з найголовніших стратегів зовнішньої політики США XX ст., що заслужив цей титул своєю теорією антикомунізму, яка визначила режим у соцкраїнах як тоталітарний, і концепцією американської гегемонії нового типу
Ідеолог Вашингтона з 1960-х до 1990-х років, Бжезинський
займав жорстку позицію стосовно СРСР, а потім Росії, у кінці 1970-х активно
підтримував секретну програму ЦРУ щодо залучення СРСР до дороговартісного й оманливого військового
конфлікту.
"Тепер у нас є шанс дати Радянському Союзу свою
В'єтнамську війну", – писав він президенту Джонні Картеру після початку війни в
Афганістані у 1979-му. І, нарешті, в 1990-ті польський американець став автором
концепції розширення НАТО на Схід.
Головна книга Бжезинського Велика шахівниця (Панування
Америки та її геостратегічні імперативи), що вийшла 1997 року, прогнозує
геополітичне майбутнє Євразії.
Цей регіон автор вважає основною політичною ареною протягом
найближчих 30 років – великою шахівницею, на якій США має утверджувати свою
гегемонію, як єдина, що залишилася після падіння СРСР, світова наддержава.
Бжезинський також знайомить читачів з історією формування
і падіння стародавніх імперій – римської, монгольської та китайської.
Найбільшими гравцями на сучасній карті світу, на думку політолога, є Євросоюз
(в основному Німеччина та Франція), Японія, а також ті держави Азії, що демонструють темпи
бурхливого економічного і політичного зростання: Китай, Індія та
Південна Корея.
Фігурами слабшими, проте настільки ж важливими для
геополітичних, автор називає нові незалежні держави, які виникли після краху
СРСР, особливо виділяючи серед них Україну як головну складову у завоюванні Євразії
Америкою.
1. Про сучасну гегемонію США:
"Імперії спиралися у своїй могутності на ієрархію
васальних держав і колоній, і всіх тих, хто не входив до імперії, розглядали як
варварів. Значною мірою ця анахронічна термінологія є вдалою для декількох держав,
що в цей час перебувають під впливом Америки.
Як і в минулому, застосування Америкою "імперської" влади
значною мірою є результатом довершеної організації, здатності швидко
мобілізувати величезні економічні та технологічні ресурси у військових цілях,
неявною, але значною привабливістю американського способу життя.
Що б не думав дехто про свої естетичні цінності, американська
масова культура випромінює магнітне тяжіння, особливо для молоді в усьому
світі. Її привабливість, ймовірно, започаткована у життєлюбному сенсі життя,
який вона проповідує.
Оскільки наслідування американського способу життя завойовує весь світ, це створює найбільш сприятливі умови для встановлення непрямої американської гегемонії
Оскільки наслідування американського способу життя
завойовує весь світ, це створює найбільш сприятливі умови для встановлення
непрямої американської гегемонії.
На відміну від попередніх імперій, ця велика і складна
система не є ієрархічною пірамідою. Навпаки, Америка стоїть у центрі
взаємозалежного всесвіту, в якому влада здійснюється через постійні маневри,
діалог, дифузію й прагнення до формального консенсусу, хоча ця влада формується,
зрештою, з єдиного джерела, а саме: Вашингтон, округ Колумбія.
Американська світова першість унікальна за своїми
масштабами і характером. Це гегемонія нового типу, яка відображає багато рис,
властивих американській демократичній системі: вона плюралістична, проникна та
гнучка.
У потребі свідомої чи ненавмисної відмови Америки від
свого статусу єдиною реальною альтернативою американському лідерству в недалекому
майбутньому може бути тільки анархія у міжнародному масштабі. У зв'язку з цим виникає
ґрунтовне твердження про те, що Америка є, як визначив президент Клінтон,
"необхідною" для світу державою.
Більшість американців в цілому не отримують ніякого особливого задоволення від нового статусу їхньої країни як єдиної світової наддержави
Вельми багатонаціональний склад і особливий характер
американського суспільства дозволили США поширити свою гегемонію так, щоб вона
не виявилася гегемонією винятково однієї нації. Наприклад, спроба Китаю домогтися
першості у світі неминуче буде розглядатися іншими країнами як спроба нав'язати
гегемонію однієї нації. Простіше кажучи, будь-хто може стати американцем,
але китайцем може бути тільки китаєць.
Більшість американців в цілому не отримують ніякого
особливого задоволення від нового статусу їхньої країни як єдиної світової
наддержави".
2. Про розпад СРСР і становище Росії:
"Розпад у 1991 році найбільшої за територією держави у
світі сприяв виникненню "чорної діри" безпосередньо в центрі Євразії.
За прикладом багатьох імперій, що існували раніше,
Радянський Союз у кінцевому рахунку вибухнув зсередини і розколовся на частини,
ставши жертвою не стільки прямої військової поразки, скільки процесу
дезінтеграції, прискореного економічними і соціальними проблемами.
Росії, влаштованій за принципом вільної конфедерації, до
якої увійшли б Європейська частина Росії, Сибірська республіка і Далекосхідна
республіка [на які Бжезинський пропонує поділити РФ], було б легше розвивати
більш тісні економічні зв'язки з Європою, з новими державами Центральної Азії та
зі Сходом, що таким чином прискорило б розвиток Росії.
Символом того, що комуністичне минуле не розтиснуло своїх обіймів [в Росії], є історичний центр Москви: продовжує існувати Мавзолей Леніна
Символом того, що комуністичне минуле не розтиснуло своїх
обіймів [в Росії], є історичний центр Москви: продовжує існувати Мавзолей
Леніна. Це рівнозначно тому, що постнацистською Німеччиною керували б колишні
нацистські "гауляйтери" середньої ланки, які проголошували б демократичні
гасла, і при цьому мавзолей Гітлера продовжував стояти в центрі Берліна.
Для Америки Росія занадто слабка, щоб бути її партнером,
але, як і раніше, занадто сильна, щоб бути просто її пацієнтом".
3. Про Україну:
"Найбільш болючим моментом [для Росії] стала втрата України.
Поява незалежної держави не тільки змусила всіх росіян переосмислити характер
їхньої власної політичної й етнічної приналежності, але й позначила велику
геополітичну невдачу Російської держави. Навіть без Прибалтійських республік і
Польщі Росія, зберігши контроль над Україною, могла б все ж таки спробувати не
втратити місце лідера в рішучій, дієвій євразійській імперії.
Державами, що заслуговують наймогутнішої геополітичної
підтримки з боку Америки, є Азербайджан, Узбекистан та Україна.
Україна, новий і важливий простір на євразійській шахівниці, є геополітичним центром, тому що власне існування як незалежної держави допомагає трансформувати
Росію
Україна, новий і важливий простір на євразійській
шахівниці, є геополітичним центром, тому що власне існування як незалежної
держави допомагає трансформувати Росію.
Десь між 2005 і 2010 роками Україна, особливо тоді, коли
вона досягне значного прогресу у проведенні реформ всередині країни і таким
чином більш чітко визначиться як країна Центральної Європи, повинна бути готова
до серйозних переговорів як з ЄС, так і з НАТО.
... Якщо Україна хоче зберегти свою незалежність, їй
доведеться стати частиною Центральної Європи, а не Євразії, сповна брати участь
у зв'язках Центральної Європи з НАТО та ЄС.
Росія не може бути в Європі без України, яка також
входить до складу Європи, в той час як Україна може бути в Європі без Росії, що
входить до складу Європи. Протягом перших двох десятиліть нового століття Росія
могла б все більш активно інтегруватися в Європу, що не тільки охоплює Україну,
а й досягає Уралу і навіть простягається далі за його межі.
Те, що Україна буде згодом якимось чином "реінтегрована"
[в єдине утворення з Росією], залишається догматом віри багатьох з російської
політичної еліти".
4. Про Західну Європу:
"Західна Європа вже є загальним ринком, але вона ще далека
від того, щоб стати єдиним політичним утворенням. Гіркий факт полягає в тому,
що Західна Європа, а також все більше і більше Центральна Європа залишається значною
мірою американським протекторатом, при цьому союзні держави нагадують давніх
васалів і підлеглих.
Навіть залишковий європейський антиамериканізм, нині дуже
слабкий, є дивовижно цинічним: європейці нарікають з приводу американської
"гегемонії", але водночас почувають себе комфортно під її захистом.
Без НАТО Європа стала б не тільки вразливою, але й майже негайно політично розколеною
Без НАТО Європа стала б не тільки вразливою, але й майже
негайно політично розколеною.
Є ознаки того, що в Європі прагнення до інтеграції та
розширення слабшає і що незабаром можуть знову відродитися європейські
націоналісти у традиційному значенні.
Великомасштабне безробіття збережеться навіть у
найбільш благополучних європейських країнах, породжуючи почуття ненависті до
іноземців, що може призвести до зсуву у французькій і німецькій політиці в бік
істотного політичного екстремізму й орієнтованого всередину шовінізму. Фактично
може виникнути справжня передреволюційна ситуація".
5. Про майбутнє Євразії та перспективи зовнішньої
політики США в цьому регіоні:
"Якщо в регіоні не відбудеться якогось масового зрушення,
протягом чверті століття Азія за показниками ВНП обійде і Північну Америку, і
Європу.
Поширена життєва мудрість, що Китай – це наступна світова
держава, породжує параною щодо Китаю і сприяє розвитку в Китаї манії величі.
Китай не слід ні стримувати, ні утихомирювати. До нього варто ставитися з
повагою як до країни, що найбільше розвивається у світі.
Мета політики США – закріпити власне панівне становище,
принаймні, на період існування одного покоління, але переважно на ще більший
період.
США не тільки перша і єдина глобальна наддержава, але, найімовірніше, й остання. Це пов'язано не тільки з тим, що держави-нації поступово стають все більш проникливими одна для одної, але й з тим, що знання як сила стають все більш поширеними, все більш загальними і все менш пов'язаними державними кордонами
Зрештою, світовій політиці буде притаманна все більш
невластива концентрація влади в руках однієї держави. Отже, США не тільки перша
і єдина глобальна наддержава, але, найімовірніше, й остання. Це пов'язано не
тільки з тим, що держави-нації поступово стають все більш проникливими одна для
одної, але й з тим, що знання як сила стають все більш поширеними, все більш
загальними і все менш пов'язаними державними кордонами.
Малоймовірно, щоб у найближчі роки яка-небудь держава
досягла 30-відсоткового рівня світового валового продукту, який США мали
протягом більшої частини нинішнього століття, не кажучи вже про 50%, яких вони
досягли в 1945 році. Деякі розрахунки стверджують, що до кінця цього
десятиліття США все одно будуть мати майже 20% світового ВВП і ця цифра, можливо,
знизиться до 10-15% до 2020 року, коли інші держави – Європа, Китай і Японія –
збільшать свої частки приблизно до рівня США. Але світове економічне панування
однієї одиниці, за типом досягнутого США, малоймовірно, і це певно має важливе
військове та політичне значення".
РЕЗЮМЕ:
Збігнєв Бжезинський народився у 1928 році у Варшаві в
родині польських дипломатів. За однією з неофіційних версій його місце
народження – польське консульство в Харкові.
У 1938-му емігрував з батьками до Канади. У 1950-і став
громадянином США. Закінчив університет Макгілла та Гарвардський університет.
Викладав у Гарварді, а 1961 року перейшов до Колумбійського університету.
У 1960-70-х працював радником в адміністраціях президентів
США Джона Кеннеді і Ліндона Джонсона. У 1977-1981 роках – помічник президента
США з національної безпеки в адміністрації Картера Джонні. Працював також в
адміністраціях Джорджа Буша-ст. і Біла Клінтона.
Наразі є консультантом Центру стратегічних і міжнародних
досліджень, продовжуючи консультувати американську політичну еліту. Одружений,
має трьох дітей.
***
Цей матеріал опубліковано в № 28 журналу Корреспондент від 20 липня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.