Головна
 

Корреспондент: Між владою і мільярдами. Інтерв’ю з мером Дніпропетровська Іваном Куличенком

25 березня 2013, 12:40
0
35
Корреспондент: Між владою і мільярдами. Інтерв’ю з мером Дніпропетровська Іваном Куличенком
Фото: Фото Дмитра Ніконорова
Іван Куличенко керує Дніпропетровськом з 2000 року

Мер Дніпропетровська Іван Куліченко, який управляє містом 13 років, в інтерв’ю Ірині Соломко розповів про те, що він встиг змінити в радянській кузні кадрів і що ще має зробити його наступник. А також про те, звідки в Дніпропетровську стільки багатих людей. Матеріал розміщено у №11 журналу Корреспондент від 22 березня 2013 року.

Івану Куличенку в управління дісталося унікальне місто. У радянський час Дніпропетровськ вважався батьківщиною генсеків, був закритим містом, де кувався ракетний щит СРСР. З набуттям країною незалежності Днєпр, як коротко називають його місцеві жителі, не втратив своєї функції "виробника владі", давши країні одного президента і кількох прем'єрів.

При цьому у дніпропетровців з'явився й інший привід для гордості – їхнє місто, підприємства якого сильно постраждали від розвалу Союзу, зуміло швидко адаптуватися до нових умов і виростило більшість нинішніх українських мільярдерів – Віктора Пінчука та приватівців, Ігоря Коломойського і Ко. Та й бізнесменів рангом нижче в Дніпропетровську з'явилося достатньо.

Всі ці трансформації проходили за активної участі корінного дніпропетровця Куличенка – з 1990 року він працював заступником у місцевих градоначальників, а з 2000-го беззмінно займає крісло мера. На цій посаді він пережив трьох президентів, знайшов спільну мову з мільярдерами і мільйонерами, а також з усіма громадами міста, включаючи найбільш організовану і грошову серед них – єврейську.

Побувавши в гостях у цього живого прикладу чиновницької непотоплюваності, Корреспондент дізнався, чим євреї-мільярдери допомагають місту, чому влітку немає гарячої води, коли завершиться будівництво метрополітену та про мотиви вступу дніпропетровського мера в Партію регіонів.

Бесіда з Куличенком відбулася в рамках спецпроекту Корреспондента – інтерв'ю з мерами найбільших українських міст, які багато в чому визначають життя не тільки регіонів, а й країни в цілому.

- Дніпропетровськ можна назвати батьківщиною українських олігархів. У цьому званні він конкурує навіть з Донецьком. У чому секрет?

- Я б говорив не лише про бізнес, Дніпропетровськ – це ще й батьківщина людей, які керували Радянським Союзом і Україною.

Сама по собі Дніпропетровщина й за промисловим комплексом, і за корисними копалинами, і за структурою промислового виробництва – складний механізм. Людина, яка тут пройшла ази і досягла висот, може успішно управляти вже у більших масштабах.

Але є й інший фактор – сюди довгий час, поки формувався ракетно-ядерний щит СРСР, з'їжджалися найкращі уми з усього Союзу. Їхні діти й онуки з дитинства прагнули до поставлених цілей і зараз здійснюють бізнес у місті.

Це місто з великою діловою активністю. Тут може вижити тільки той, хто буде штовхати чолом, гризти зубами і розштовхувати ліктями. Тому у нас багато дорогих машин, будинків і багатих людей.

- Вони допомагають місту?

- У нас є такі, які не вважаються олігархами, але активно допомагають нам реалізовувати проекти. За минулий рік місцеві інвестиції в місто склали 8 млрд грн.

Звичайно, і троє головних багатіїв – Ігор Коломойський, Віктор Пінчук та Геннадій Боголюбов – щось роблять. Той самий Пінчук, наприклад, побудував новий завод [метзавод Interpipe Steel], але, на жаль, він не настільки активний у своїй меценатській діяльності, як Рінат Ахметов у Донецьку, який побудував там онкологічний центр.

Така сама ситуація з Коломойським і Боголюбовим. На їхні гроші збудовано стадіон, а решта [їхньої] діяльності обмежена єврейською тематикою [побудували школу, культурний центр Мінора]. Щось, звичайно, роблять, але робили б більше, якби жили тут.

- Ситуація з єврейською громадою в місті унікальна. Вона у вас на диво організована.

- Я не хочу обговорювати те, як дивляться один на одного олігархи Дніпропетровська в синагозі. І не хочу, щоб ви бачили тільки єврейську громаду. Така дружна ситуація характерна для представників усіх релігій і конфесій у місті.

- Єдність єврейської громади, як кажуть джерела, багато в чому забезпечує рабин Шмуель Камінецький, який приїхав у місто в 1990 році. Він зараз нібито відіграє настільки важливу роль в місті, що і ви, перш ніж прийняти рішення балотуватися в мери, отримали у нього схвалення.

- Якщо це жарт, я готовий над ним посміятися. Я не скажу, що рабин має більшу вагу, ніж митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней. Для мене вже точно.

Але ви абсолютно праві, що з приходом Шмуеля Камінецького ті чвари, які були в громаді, припинилися. Він багато зробив, щоб об'єднати громаду. Він працює з багатими людьми, які відвідують синагогу, щоб ті вкладали гроші в розвиток міста. Він також часто звертається до нас, і, якщо ідея цікава, ми допомагаємо. Адже це дорога з двостороннім рухом. І я не буду приховувати: якщо якісь конфлікти виникають у влади і багатих людей, він знаходить шляхи їхнього вирішення. Вистачить і того, що у нас з'ясовують стосунки [Павло] Лазаренко, [Юлія] Тимошенко [екс-прем'єри, вихідці з Дніпропетровська] і все їхнє оточення.

- Перейдемо до теми життя міста: я була здивована, коли дізналася, що в Дніпропетровську влітку немає гарячої води. Для міста такого рівня і потенціалу це щонайменше несолідно.

- Від цього страждають багато міст. Що стосується Дніпропетровська, то підігрівати воду у 555 котельнях улітку економічно невигідно. Плюс багато хто не платить за послуги, що погіршує ситуацію. Люди поставили бойлери, такий формат їм вигідніший. І за цим майбутнє. У Європі, наприклад, немає централізованого подання гарячої води.

- Ще одна проблема, з якою місто живе вже багато років, – роботи з добудови метро, що розтягнулися на десятиліття: з 1995 року, моменту його відкриття, жодної нової станції не здали, хоча необхідність назріла.

- Метро для нашого міста проблема набагато глибша, ніж просто поліпшення транспортної інфраструктури. Через будівництво підземки ми не може привести до ладу центральний проспект, під яким і ведуться роботи.

У людей за 20 років вже немає віри, що все це можна закінчити. Нам важливо її повернути. Але хороші новини є, проблема зрушена з мертвої точки: ми вибрали єдино правильну модель – завершення будівництва за рахунок кредитування.

Провели серйозну роботу з Європейським банком реконструкції та розвитку і вже підписали договір про залучення 152 млн євро. Ще майже таку саму суму у вигляді кредиту ми отримаємо від Європейського інвестиційного банку. Ще плюс 64 млн євро – від держави, частину коштів виділить на це і міський бюджет. Тому гроші є. Термін реалізації проекту – чотири роки, після чого ми суттєво розвантажимо центр, адже нові станції перехоплять ключові транспортні потоки.

- Жителі міста кажуть, що останнім часом стан доріг у місті покращився, але ставлять це більше в заслугу губернатору [на момент розмови ним був Олександр Вілкул, який у кінці грудня 2012-го був призначений віце-прем'єром].

- Щойно ми почнемо ділити на ваших і наших, продуктивність закінчиться. В обсязі робіт на 2012 рік фінансування держбюджету склало 51 млн грн., а міськбюджету – 159 млн грн. 60% доріг ми відремонтували за гроші Дніпропетровська.

Але в чому ви маєте рацію, так це в тому, що з приходом цієї влади, об'єднавши зусилля державного, міського та обласного бюджетів, ми запрацювали як одна команда і багато зробили для міста.

- Ви не перебуваєте у тіні губернатора?

- У нас у кожного своя робота і повноваження, які ми виконуємо. Завдяки губернатору ми почали роботу з будівництва об'їзних доріг, адже Днєпр – це єдине місто, через яке проходить п'ять транзитних потоків вантажного транспорту.

Вже сьогодні ділянку [траси від] Києва на Запоріжжя можна проїхати, не заїжджаючи в місто. Будується ще кілька ділянок, які дозволять тим, хто їде з Донецька і Харкова до Києва, не проїжджати через центр. Це складний проект, і без допомоги губернатора і центральної влади ми не могли б його реалізувати.

- Наприкінці року мери різко розкритикували бюджет, спущений їм згори. Для Дніпропетровська він теж виявився не дуже хорошим.

- Хотів би зазначити, що ми – один з найбільших донорів держбюджету. Але яка проблема бюджету-2013? Він розраховується за формулами та показниками останніх трьох років, коли ми бюджет перевиконували.

Зараз очікується спад економіки, а у нас вилучення зростуть у 3,8 разу. Ми щомісяця з власних доходів повинні будемо віддати 10,8 млн грн. до бюджету для вирівнювання інших регіонів.

Це показує головну проблему – у регіонів немає стимулів заробляти. Виходить, чим більше ти заробив, тим більше у тебе забрали; чим менше – тим більше дали. Саме тому ми неодноразово говорили, що не можна забирати у міст те, що зароблено понад план. Ці гроші повинні йти на розвиток міста. Але поки що нас не чують.

- Ви гнучкий мер – ніколи ні з ким не конфліктуєте, уживаєтеся з будь-якою центральною владою. У цьому і полягає секрет вашого мерського довгожительства?

- Я не прихильник вирішення проблем військовим шляхом. Якщо проблеми можна вирішити шляхом переговорів, потрібно ним іти. А войовничість і постійне з'ясування стосунків, які зараз є в Україні, відкидають нас [назад] все далі і далі.

Але це не означає, що хтось може змусити Куличенка робити те, що він не хоче. Для мене не головне слава, найважливіше те, як зі мною спілкуються люди, сприймають моє прізвище. Мене цікавить, що говоритимуть моїм дітям про мене як про мера, коли я вже не буду займати цю посаду.

- Ви сказали, що Куличенка не можна змусити робити те, що він не хоче. Проте кажуть, що вас змусили стати членом Партії регіонів і тільки після цього дозволили знову йти на мера.

- За 20 років незалежності України у мене було багато пропозицій щодо членства в тій чи іншій партії, але я в жодну не вступив. Зробив це тільки зараз, і поки що жодного разу не пошкодував про це.

Але хотів би зазначити, що на мене ніхто й не намагався тиснути. Я зробив це добровільно, заради створення команди. І зараз можу сказати, що вона почала вирішувати ті проблеми, з якими боровся не тільки я, а й покоління до мене.

- Вважаєте себе прогресивним мером?

- (Пауза) Більша частина змін у місті – моя особиста ініціатива. Я себе застарілим не відчуваю, сміюся на КВН і сам встигаю пожартувати. Свій серед футбольних вболівальників.

- Мова про інше – наприклад, наскільки прогресивно ви працюєте з інвесторами?

- У нас є стратегія, ми її розробляли разом з фахівцями програми, яка фінансується урядом Канади. Ми й привели цю програму в Україну. За нею зараз працюють дві області – Дніпропетровська та Львівська. Підсумки нашої роботи – третє місце із залучення інвестицій у країні.

За ці інвестиції ми побудували імортозамінювальні підприємства, наприклад, виробництво побутової хімії та продукції, фабрику з пошиття постільних речей. Зараз завершується будівництво заводу, де виготовлятимуть меблеву та будівельну фурнітуру. В Україні вона взагалі зараз майже не виготовляється.

- Є мета, досягнувши якої, зав'яжете з мерством?

- У 2015 році, коли закінчується термін моєї каденції, я відсвяткую 15-річчя перебування на посаді. Я багато чого вже зробив, тому тут можуть бути тільки стимули, які особисто мені цікаві, – великі інфраструктурні проекти.

Я будівельник, у мене ціла папка паперів щодо перспектив розвитку Днєпра. Ще ніхто не говорив, а я вже знаю, що наступним проектом буде реалізація під'їзду до центрального вокзалу з боку набережної. Це великий проект.

Дуже пишаюся реконструкцією набережної, тим, що взимку і влітку там дуже багато людей. Набережна вважається однією з визначних пам'яток міста. Її розвиток триває, і я беру в цьому активну участь. У 2013-му у нас закінчиться реконструкція пам'ятника [Тарасу] Шевченку і площі навколо неї. У нас буде і Поетичне поле, і Дніпро ревучий. Такого в Україні ще немає.

- Чим займаються ваші діти – дві доньки?

- Ніякого великого бізнесу у них немає. Слава і гроші – це велике випробування, але я легко його пройшов. Я ніколи не хотів забрати у когось бізнес, увійти в долю, змусити поділитися.

Що стосується дітей, то у кожної з дочок свій бізнес. У молодшої – невелике кафе, вона займається тим, що виживає в умовах кризи. У жодній приватизації об'єктів міста вони не замішані, на них ніякої нерухомості немає. Навіть зі стартовим капіталом я їм не допомагав.

- Живете за містом?

- Я живу в місті, але в будинку.

- Який годинник носите?

- У мене його взагалі немає, з прикрас ношу тільки хрест.

- Де відпочиваєте?

- Найбільше люблю приїжджати до онуків у Крим. Але мене, звичайно, вабить архітектура, історія міст. Для мене справжнім відкриттям стали Чернівці. Буваю у Львові, люблю Одесу, але й красиві європейські міста подивитися не вважаю зайвим.


П'ять запитань меру

1. Скільки років ви живете в місті, яким керуєте, і як вперше тут опинилися?

- Я в цьому місті народився і за винятком двох років, коли служив в армії, прожив тут усе життя. Це моє справді рідне місто.

2. Яке з іноземних міст, де ви побували, вас найбільше вразило і чому?

- Коли я вчився в будівельному інституті, завдяки професору Лусте, який читав у нас історію і теорію архітектори, склав перелік найбільш цікавих міст Європи в архітектурному плані. Я в них у всіх побував. Це Прага, Краків, Париж, Лондон, Венеція, Піза, Цюріх.

3. Загальнодоступне місце у місті, де вас можна найчастіше зустріти без охорони? Чим ви там займаєтеся і в які дні буваєте?

- З охороною ви мене не зустрінете ніде. Я категоричний її противник. Я віруюча людина і вважаю, що повинен жити так, щоб у людей не виникало бажання фізичної розправи. Що ж стосується захисту від [місцевих] жителів, то я не боюся ні їх, ні питань. Саме тому ви можете мене кожні вихідні побачити в міському дитячому парку, а також на набережній, де я гуляю з онуками.

4. Де живуть і де навчалися ваші діти – в якому місті, якій країні?

- Мої діти вчилися і живуть у Дніпропетровську. Обидві дочки закінчили тут університети. За фахом старша – фінансист і психолог, молодша – економіст і менеджер ресторанного та готельного бізнесу. Їх у місті не знають. Мої діти – звичайні люди, які живуть звичайним життям.

5. Який пам'ятник (людині, події) ви поставили б у місті?

- Я пишаюся тим, що в перший рік своєї роботи ми поставили пам'ятник Олександру Полю. Це Колумб Придніпровських степів, перший почесний громадянин Дніпропетровська, який більше за всіх зробив для розвитку краю. А в цілому хотілося б все ж, щоб у Днєпрі стало менше ідолів радянського часу. Але це складно реалізувати, поки в місті ще живе багато людей, для яких вони [становлять] цінність.


П'ять граней одного міста (Дніпропетровськ)

Населення у 1991 році і зараз: 1991 – 1, 23 млн осіб. 2012 – 1,09 млн осіб

Розмір міського бюджету у 2012 році: 2,7 млрд грн.

Розмір зовнішніх інвестицій в економіку міста у 2012 році:

у накопичувальному порядку з 2006 по 2011 рік – $ 1,124 млрд. За 2012-й цифр ще немає

Три головних платники податків міста:

з прибуткового податку – ПриватБанк (60 млн грн.), Придніпровська залізниця (50 млн грн.), Євраз ім. Петровського (23,5 млн грн.); з податку на землю – Інтерпайп (74,5 млн грн.), Євраз ім. Петровського (53,4 млн грн.) і Південмаш (18 млн грн.)

Партія, що отримала на останніх виборах найбільше голосів:

Партія регіонів – 31,8%

***

Цей матеріал опубліковано в №11 журналу Корреспондент від 22 березня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: містоДніпропетровськінтерв'юКуличенко
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах