Головна
 

Корреспондент: Точка зору. Реформи внутрішньовенно. Для перетворень стратегії недостатньо

9 квітня 2013, 10:24
0
8
Корреспондент: Точка зору. Реформи внутрішньовенно. Для перетворень стратегії недостатньо
Фото: АР
Рішенням, що об’єднає Україну, повинна стати домовленість про майбутнє

Плани розвитку країни на зразок 10 кроків назустріч здоровому глузду головного редактора Корреспондента Віталія Сича, не враховують головного – культури і цінностей громадян. А також необхідності суспільної домовленості про майбутнє країни, пише Вікторія Бриндза – соціолог, керівник аналітичного відділу компанії pro.mova, учасник Несторівської групи, у колонці, опублікованій у №13 журналу Корреспондент від 5 квітня 2013 року.

Міста, регіони і країну в цілому охопила хвиля написання концепцій, планів і стратегій розвитку. Безвихідь буття ставить питання руба і змушує думати про зміни. Але саме по собі кількість тих, хто думає, ще нічого не означає. Кілька років тому міська влада Львова вирішила переглянути раніше створені документи щодо стратегії розвитку. За останні 20 років їх було написано 115! Ініціатори та критики одностайно, щоправда, з різною часткою іронії, назвали цю інвентаризацію парадом стратегій.

Місцевого рівня або загальноукраїнського, такі документи переважно схожі один на одного і за структурою, і за змістом. А їхні автори переконані, що своя стратегія правильна, у той час як інші – це просто історичні артефакти. У багатьох документах є правильні пункти про судову реформу, про структурну реформу економіки і перебудову політичної системи. Про верховенство права і ницість корупції.

Однак це стратегії про те, що хтось повинен зробити щось для нас.

Чи можна змінити країну, переселивши чиновників в інші кабінети і посадивши на велосипеди? Чи можливо старих чиновників замінити новими, не домовившись заздалегідь про те, якою саме має бути бюрократія в країні? Наступне логічне запитання: якою взагалі має бути ця країна в майбутньому?

Здавалося б, про що тут сперечатися? Країна повинна бути успішною та багатою, люди повинні жити добре і бути щасливими. Але під час переходу до дій виявляється, що таке формулювання є таким, що веде в нікуди. Україна – країна, в якій співіснують люди з дуже різними цінностями і переконаннями, з різним уявленням про те, що добре, а що погано. Наприклад, готовність іти на компроміс – це слабкість чи сила? Чи припустимий діалог з ворогом? Сама по собі така різноманітність країни – це її перевага чи недолік? Це ті питання, щодо яких належить домовитися, якщо ми хочемо бути однією державою і рухатися вперед, а не по колу.

Гарна стратегія це не просто перебудова організацій і написання нових правил. Гарна стратегія гармонізує плани і дії з культурою та цінностями громадян. Інакше, замість того щоб бути реалізованою, вона стає черговим правильним текстом

Гарна стратегія це не просто перебудова організацій і написання нових правил. Гарна стратегія гармонізує плани і дії з культурою та цінностями громадян. Інакше, замість того щоб бути реалізованою, вона стає черговим правильним текстом.

За інерцією патерналізму ми вважаємо, що пересічний громадянин не важливий. Він ні на що не впливає, а отже його не потрібно враховувати. Така постановка питання веде до безвідповідальності самих громадян. Хіба відмова звичайного громадянина давати хабарі вплине на якість державної служби? Дотримування Правил дорожнього руху вплине на кількість збережених життів? Підвищення власної відповідальності здатне наповнити кишені і збагатити душі?

А поки стратегії не включають громадян, країна поляризується. З одного боку, реформи чинного уряду успішно формують широкий бідний, безправний і погано освічений прошарок. З іншого – активні й освічені створюють свою реальність, формуючи паралельні структури тим, що не діють, і відшукуючи альтернативні блага. І розрив між першими і другими збільшується, не дозволяючи країні модернізуватися, вирватися з учора в завтра.

Політичний істеблішмент зайнятий розбіжностями про варіанти минулого, що на поверхні здається більш важливим. Але про минуле дуже складно домовитися – дуже сильною є спокуса впасти у жалість до себе і ненависть до ворога.

Рішенням, що об’єднає країну, повинна стати домовленість про майбутнє. Для цього потрібно конкретизувати мету і, як перед відповідальним життєвим кроком, пройти курс самооздоровлення

Рішенням, що об’єднає країну, повинна стати домовленість про майбутнє. Для цього потрібно конкретизувати мету і, як перед відповідальним життєвим кроком, пройти курс самооздоровлення – навчитися поважати інтерес іншого, дотримуватися правил і об'єднуватися для захисту спільних інтересів.

У ситуації, коли відповідальності можна уникнути, а примусове об'єднання набило оскому, необхідність поважати інтереси іншого уявляється далеко не очевидною. Навіщо терпіти неприємний запах вдома, якщо сміття можна виставити на сходову клітку?

І вчитися дотримуватися правил доведеться поступово. Адже встояти перед порушенням "дурних" правил заради власного інтересу дуже важко.

Відсутність зовнішніх рамок відповідальності не означає, що їх не можна визначити для себе. Називати це можна по-різному – мораллю, цивілізованістю або раціональністю і необхідною умовою для розвитку. Для виходу на новий рівень нам доведеться платити за своїми рахунками, дотримуватися черги і Правил дорожнього руху. Інакше кожен завтрашній день буде повторенням вчорашнього.

***

Ця колонка опублікована у №13 журналу Корреспондент від 5 квітня 2013 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua

ТЕГИ: Українарозвитокстратегіяцінності
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах