Головна
 

Корреспондент: Точка зору. Геноцид минулого і майбутнього. Відкат у відносинах України і Польщі

30 квітня 2013, 14:04
0
31
Корреспондент: Точка зору. Геноцид минулого і майбутнього. Відкат у відносинах України і Польщі
Фото: АР
Безапеляційна позиція Варшави щодо Волинської трагедії відкидає розвиток відносин України і Польщі далеко назад

Безапеляційна позиція Варшави в питанні волинської трагедії відкидає відносини України та Польщі на 20 років назад, пише Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту Історична правда, у колонці, опублікованій у №16 журналу Корреспондент від 26 квітня 2013 року.

Багаторічна українсько-польська дружба-przyjaźń йде прахом. Таке враження, може і надто поспішне, створюється, якщо навіть краєм ока почитати матеріали преси двох країн в останні дні. Те, що літо-2013 стане гарячим, було очевидно давно. У червні у двох державах відбудуться жалобні заходи в пам'ять про жертв протистояння на Волині в 1943 році.

Ті криваві події польська історіографія і значна частина суспільства називають "людобуйством", тобто геноцидом. Українці ж досі перебувають у пошуках формули, яка б висловила суть події в роки війни між двома народами. Хтось говорить про "взаємну трагедію", хтось про "різанину", хтось про "боротьбу за незалежність на своїй, богом даній землі".

Історик Володимир В'ятрович роки два тому запропонував концепт "другої польсько-української війни", яка в роки Другої світової стала продовженням незакінченої "першої українсько-польської війни" 1918-1920 років. Тоді незалежна Польща змогла стати фактом геополітики, а незалежна Україна у форматах УНР і ЗУНР – ні. Книга і кілька томів вийшли, але мало хто їх прочитав.

Польські колеги вже кілька десятків років розробляють цю тему, а українські – тільки розпочали. І польський підхід, навіть з боку тих, хто має репутацію "українофілів" – мовляв, геноцид мав місце, українські націоналісти знищили польську присутність на Волині за заздалегідь окресленим планом, і нічого тут з'ясовувати, і т. д., – викликає критику у наших істориків. Мовляв, ми ще не витерли пил з архівних папок, ми не можемо сказати ні так, ні ні, не вимагайте неможливого ...

Контактна "група важких питань" з провідних істориків двох країн працювала кілька років. Результатом стали кілька важких томів, десятки конференцій і зрештою – підготовка історичного акту примирення. Який, втім, не відбувся

Контактна "група важких питань" з провідних істориків двох країн працювала кілька років. Результатом стали кілька важких томів, десятки конференцій і зрештою – підготовка історичного акту примирення. Який, втім, не відбувся.

Це німецький канцлер Віллі Брандт був здатен опуститися на коліна перед пам'ятником жертвам варшавського гетто. Це польські та німецькі єпископи звернулися один до одного і світу зі зверненням "прощаємо і просимо пробачити". Але українські та польські політики, інтелектуали і, що зовсім сумно, релігійні авторитети виявилися нездатні написати сторіночку тексту, під якою поставили б підписи представники двох народів.

Попередження про майбутню грозу прозвучало кілька місяців тому, коли звернення собору українського греко-католицького духовенства виявилося де-факто проігноровано єпископами Римо-католицької церкви (РКЦ). Рука зі зверненням ніяково повисла в повітрі. Обіцяної спільної заяви з приводу 70-річчя трагічних подій не буде. І не з вини Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Не підміняючи істориків, церква хотіла дати християнську оцінку братовбивчій війні, в якій загинули, швидше за все, понад 100 тис. поляків та українців. Але польські владики, як виявилося, не готові до руху назустріч.

Предстоятель РКЦ в Україні митрополит Мечислав Мокшицький без жодного політесу відкинув можливість спільної заяви, оскільки, на його думку, звернення УГКЦ було "чистою риторикою"

Предстоятель РКЦ в Україні митрополит Мечислав Мокшицький без жодного політесу відкинув можливість спільної заяви, оскільки, на його думку, звернення УГКЦ було "чистою риторикою". І в документі, за його словами, не знайшлося місця осуду справжньої причини катастрофи – ідеології українського націоналізму, "заснованої на неопоганській етиці, яка спростовує ідеї християнства".

Ось про це б і посперечатися, це й пообговорювати по-братськи. Тим більше що ідеологія польського націоналізму католикам у цій країні не чужа. Чому є безліч прикладів. Від світлих до ганебних, на зразок антиукраїнської та антисемітської діяльності ксьондзів Ісаковича-Залеського і Ридзика. Та й у подіях воєнного часу, коли еміграційний уряд з Лондона телеграфував польському підпіллю й Армії Крайовій: "Тримати територію". Тобто відповідальність за неминуче зіткнення несуть обидва організованих націоналізми – як український, так і польський. Але, на жаль, розмова до цього не дійшла.

У польській політиці активізується правий сектор, який виражає інтереси так званих кресов’яків – вихідців з Волині та Галичини, а також їхніх спадкоємців. Дійшло до створення в сеймі групи У справах Кресів, кресов’яків та спадщини Східних земель старої Речі Посполитої. М'яко кажучи, це плювок. Уявіть собі реакцію Києва, якби турецький парламент створив групу у справах Криму та Поділля або реакцію Москви, якби Верховна Рада ініціювала роботу групи з Білгородщини і Воронежчини.

Тим часом діалог істориків теж зайшов у глухий кут.Вінцем цього стала конференція в Любліні на початку року, куди не запросили жодного українського дослідника

Тим часом діалог істориків теж зайшов у глухий кут. Вінцем цього стала конференція в Любліні на початку року, куди не запросили жодного українського дослідника. І не через безглузду випадковість, а цілком свідомо, навіть навмисно. Як сказав один з організаторів, "мова зайшла б про зіткнення точок зору, не було б нормальної дискусії". А так, треба розуміти, була. Позиція "ви винні, і це не обговорюється" щонайменше неконструктивна.

Ну й понеслася квітнева канонада в наш бік. Міська рада Варшави одноголосно прийняла рішення про встановлення в районі Жолібож пам'ятника жертвам злочинів ОУН-УПА, "скоєних на південно-східних землях Речі Посполитої у 1943-1947 роках". А далі – депутат від Польської селянської партії вніс проект постанови сейму про визнання дій українських націоналістів на зазначених територіях актами геноциду. Причому до числа винуватців потрапили не тільки воїни УПА, а й солдати дивізії Галичина і навіть поліція. Притому, само собою, жодної згадки про те, що Армія Крайова і польська поліція, так само як і українська, здійснювала без суду розправи над мирними жителями.

Війна за історію стала такою ж нещадною, як і власне трагедія Волині – 1943. Історикам і юристам варто ще неодноразово зібратися, щоб зрозуміти, що тоді сталося. Але вже точно можна сказати: відкат у двосторонніх відносинах між Україною і Польщею вже відбувся. Це не в інтересах наших народів. І, як часто бувало в нашій історії, цим обов'язково скористається хтось третій.

***

Ця колонка опублікована у №16 журналу Корреспондент від 26 квітня 2013 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua

ТЕГИ: УкраїнаПольщапримиренняВолинська трагедія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах