Головна
 

Корреспондент: Ловці дитячих душ. Щоб не бути розформованими, інтернати розгорнули справжнє полювання на дітей

25 червня 2013, 11:27
0
258
Корреспондент: Ловці дитячих душ. Щоб не бути розформованими, інтернати розгорнули справжнє полювання на дітей
Фото: Фото Дмитра Ніконорова
Завдяки соціальним працівникам Промінь надії у Макарові, 39-річна Тетяна повернула собі дочку

Конкуруючи з дитячими будинками сімейного типу, класичні інтернати радянського зразка, щоб не бути розформованими, розгорнули справжнє полювання на дітей, пише Ірина Соломко у №24 журналу Корреспондент від 21 червня 2013 року.

Цього разу до початку навчального року українські інтернати готуються досить незвично – не роблять ремонт, не оновлюють навчальну базу, а всіма силами намагаються збільшити число вихованців. Їхні директори та співробітники обходять неблагополучні та малозабезпечені сім'ї, в яких є діти молодшого і середнього шкільного віку, і переконують батьків віддати своїх чад до них на виховання. Про це розповів Корреспонденту Юрій Павленко, уповноважений Президента України з прав дітей.

До виходу в "поля" інтернатське начальство підштовхнула нужда – їм необхідно до 1 вересня укомплектувати дітлахами початкові класи. Інакше заклади позбавлять фінансування, і навіть можуть розформувати.

Інтернати порожніють не тому, що сиріт та дітей, які потребують опіки, у країні радикально стало менше. Причина в іншому – держава зробила ставку на нові методи вирішення проблеми сирітства

Інтернати порожніють не тому, що сиріт та дітей, які потребують опіки, у країні радикально стало менше. Причина в іншому – держава зробила ставку на нові методи вирішення проблеми сирітства, і левова частка екс-інтернатівців тепер живе у прийомних сім'ях, в дитячих будинках сімейного типу (ДБСТ) або є усиновленою.

"Вони [керівники інтернатів] поставлені в такі умови, що їм потрібні діти. Не буде дітей, виникає питання: чи потрібен заклад", – каже Галина Постолюк, директор українського представництва благодійної організації Надія і житло для дітей.

Водночас експерти не залишають інтернатам надії: придумані ще в радянський час заклади закритого типу вони називають симбіозом школи і казарми

Водночас експерти не залишають інтернатам надії: придумані ще в радянський час заклади закритого типу вони називають симбіозом школи і казарми, а також наголошують, що спецустанови часто не тільки калічать дитячу психіку, але й не готують своїх вихованців до дорослого самостійного життя.

Сирітська арифметика

Щоб пояснити, навіщо інтернатам діти, Павленко пропонує звернутися до математики та економіки.

Шість років тому держава вирішила, використавши західну практику, змінити життя сиріт та селити таких дітей не в казенні дитбудинки та інтернати, а в сім'ї. Причому за цей період трохи знизилася загальна кількість неповнолітніх громадян, які потребують опіки, – з 102 тис. за даними 2006 року до нинішніх 92,6 тис.

Однак для інтернатів та державних дитбудинків більш важливим підсумком стали інші цифри: якщо раніше більшість проблемних дітей перебували в таких спецустановах, то сьогодні там залишаються 15 тис. дітлахів.

У 80% інтернатів та державних дитбудинків до 1 вересня не мало б з'явитися перших класів. Проте насправді вони все-таки отримають нових вихованців. Ними стануть діти з неблагополучних та малозабезпечених сімей

На думку Павленка, у 80% інтернатів та державних дитбудинків до 1 вересня не мало б з'явитися перших класів. Проте насправді вони все-таки отримають нових вихованців. Ними стануть діти з неблагополучних та малозабезпечених сімей.

Спецустанови кровно зацікавлені в дітях. За словами Павленка, з бюджету кожен такий заклад, що підпорядковується Міносвіти, отримує на дитину по 10 тис. грн. на місяць. І лише 15% цих грошей ідуть на потреби вихованця – харчування та одяг. А залишок спрямовується на зарплату співробітників і утримання дитбудинку.

Не буде вихованців – не буде бюджетних грошей, а то й взагалі інтернат закриють. Адже значна частина таких закладів розташована в невеликих містечках або селищах і суттєво впливає на місцевий ринок праці. Дитбудинки дають роботу не тільки персоналу, а й дрібному бізнесу, який постачає їм різну продукцію і послуги.

Постолюк описує ситуацію просто: є пропозиція у вигляді будівлі і штату, тому потрібно створити попит. У справі його створення деякі інтернати досягли успіху.

Персонал дитбудинків та інтернатів, озброївшись списками малозабезпечених і багатодітних сімей, об'їжджає віддалені сільські райони, вмовляючи батьків віддавати їм на виховання дітей

За словами Дар'ї Касьянової, керівника програми Сирітству – ні! Фонду Ріната Ахметова Розвиток України, персонал дитбудинків та інтернатів, озброївшись списками малозабезпечених і багатодітних сімей, об'їжджає віддалені сільські райони, вмовляючи батьків віддавати їм на виховання дітей.

"Розповідають, що там [в інтернатах і дитбудинках] і білизну міняють, і п'ять разів годують. Багато батьків сприймають це як благо і пишуть заяви", – розповідає Касьянова. На доказ експерт наводить приклад одного інтернату в Макіївці: з 250 його вихованців лише півсотні дітей – сироти. Решта мають нормальні родини.

Майже така сама ситуація і по всій країні: якщо у 2007 році лише один з п'яти інтернатівців мав не позбавлених прав батьків, то у 2012-му їхня частка зросла до 60% від загального числа вихованців.

"Кадровий резерв" вербується просто: щоб дитину передали інтернату, не потрібно навіть згоди місцевих органів опіки або соцслужб – батьки просто пишуть заяву з проханням взяти дитя на держутримання у зв'язку зі складним матеріальним становищем

"Кадровий резерв" вербується просто: щоб дитину передали інтернату, не потрібно навіть згоди місцевих органів опіки або соцслужб – батьки просто пишуть заяву з проханням взяти дитя на держутримання у зв'язку зі складним матеріальним становищем.

Борючись за виживання, державні дитбудинки та інтернати не тільки вербують нових вихованців, але й перешкоджають усиновленню тих, хто вже живе тут.

За законом дитина повинна особисто дати згоду на те, щоб її всиновили або забрали у прийомну сім'ю. А співробітники інтернатів, як каже Павленко, використовують цю норму і залякують дітей, розповідаючи: прийомні батьки будуть над ними знущатися, використовувати як робочу силу.

Проте представники державних дитбудинків та інтернатів стверджують інше: вони не залякують, а кажуть правду. Людмила Лазаренко, директор маріупольського дитбудинку Центр опіки, розповіла Корреспонденту, що з прийомних сімей діти просто тікають. Мовляв, за останні два з половиною роки в її центр добровільно повернулися п'ятеро вихованців.

І Лазаренко їх розуміє: у дитбудинку дітей забезпечують всім необхідним, дають освіту. Навіть більше, їм за можливістю допомагають після досягнення 18-річчя купити житло за рахунок накопичених коштів, які дитина-сирота отримує у вигляді аліментів від батьків або як пенсію за померлих батька і матір.

Інтернат-залежність

Інтернати та іже з ними періодично стають фігурантами фінансових скандалів. Лише за останній час, йдеться у відповіді Генпрокуратури на запит видання, слідчі ГПУ виявили, що багато інтернатів майже половину своїх витрат покривають за рахунок грошей Пенсійного фонду, які повинні йти на особисті потреби дітей. У Ровенківському інтернаті на Луганщині 140 тис. грн. "дитячих" грошей взагалі пішло на купівлю і реєстрацію дитбудинківської автомашини, а в Смілянському дитбудинку в Черкаській області начальство віддало 60 тис. грн. на засоби захисту від комах, розсаду і насіння.

Але справа навіть не у скандалах. За словами Тетяни Носач, директора донецької міської молодіжної організації Альтернативний молодіжний центр, опитування показують: у державних закладах відірвані від сім'ї діти рано дізнаються, що таке секс, куріння і наркотики.

"У звичайному житті вони могли б тягнутися до кращого, а [в інтернатах] тягнуться до гіршого", – зазначає Носач.

Інтернатське середовище провокує і насильство, адже воно дуже замкнуте. Спрацьовує кругова порука, й інформація про порушення або знущання виходить
назовні лише в крайніх випадках

Інтернатське середовище провокує і насильство, адже воно, за словами Павленка, дуже замкнуте. Спрацьовує кругова порука, й інформація про порушення або знущання виходить назовні лише в крайніх випадках. У прийомних сім'ях, за словами чиновника, теж бувають трагедії, але це поодинокі випадки, які відразу ж стають надбанням громадськості.

"Головний захист дитини в прийомній сім'ї і ДБСТ – це їхня відкритість", – переконаний Павленко.

А основна проблема в тому, що з інтернатів діти виходять непідготовленими до самостійного життя, вони звикають до того, що за них готують, прибирають, перуть. Немає в них і моделі побудови сім'ї

А основна проблема в тому, що з інтернатів діти виходять непідготовленими до самостійного життя, вони звикають до того, що за них готують, прибирають, перуть. Немає в них і моделі побудови сім'ї. Тому багато вихованців інтернатів з часом повертаються туди вже зі своїми дітьми на руках і залишають їх у закладах, в яких виросли самі.

Якими б сильними не були сторони у державних установ, експерти вважають цю модель виховання застарілою.

"Інтернатське дитинство – це травма на все життя, – каже Павленко. – В інтернаті порушують ключове право дитини – право на індивідуальність: вона все життя спить у загальній спальні. А потім, як показують дослідження, суспільство відторгає її, а вона сама соромиться свого минулого".

Альтернативна реальність

Парадокс ситуації в тому, що на рівні вищого керівництва країни вже прийнято рішення позбутися таких закладів у їхньому нинішньому вигляді. Павленко навіть цитує Президента, який 1 червня, у День захисту дітей, заявив: в Україні не повинно бути дитячих будинків або інтернатів, після яких діти не можуть знайти себе в житті.

Сама держава фінансово зацікавлена замінити інтернати прийомними сім'ями та сімейними дитбудинками, в яких дитина виховується у звичайній родині. Кожна дитина у прийомній сім'ї коштує державі приблизно 3 тис. грн. щомісячно – утричі дешевше, ніж у держустанові

Та й сама держава фінансово зацікавлена замінити інтернати прийомними сім'ями та сімейними дитбудинками, в яких дитина виховується у звичайній родині. Павленко каже, що кожна дитина у прийомній сім'ї коштує державі приблизно 3 тис. грн. щомісячно – утричі дешевше, ніж у держустанові. Причому 70% суми безпосередньо отримує дитина: прийомні батьки виступають лише як розпорядники коштів, за використанням яких стежать спеціальні служби.

Однак інтернати продовжують функціонувати. Міносвіти не хоче втрачати контроль над бюджетними потоками і тому не впливає на партизанські дії керівництва установ, зауважують експерти

Також вони радять владі активніше заохочувати створення ДБСТ і появу нових прийомних сімей. Та й самі інтернати могли б змінити свою функцію.

Першопрохідцем у справі такого переформатування став центр Промінь надії, розташований у містечку Макарів, що на Київщині. Його відкрили завдяки організації Надія і житло для дітей після того, як тут розформували інтернат.

Ольга Куницька, фахівець із соцроботи центру, каже, що вона і її колеги до кожного "клієнта" – саме так тут називають проблемних дітей і сім'ї – знаходять індивідуальний підхід. У центрі кілька відділень. Є й так званий малий груповий будинок – подоба дитбудинку, але розрахована не на сотні осіб, а лише на вісім дітей. Вони живуть у відкритому просторі: ходять до звичайної школи, спілкуються з однолітками, самі доглядають за собою.

Ключовий момент, який відрізняє центр від інтернату, – інша мета: тут допомагають дітям не просто виживати у спартанських умовах, а зберегти сім'ю і соціальну адаптацію. Про це Корреспонденту розповідає 39-річна Тетяна, яка з метою безпеки (її розшукує колишній чоловік – п'яниця) просить не називати її прізвище в пресі.


Фото Дмитра Ніконорова
У сучасних дитячих центрах вихованці живуть по-домашньому

На початку минулого року соцслужби відібрали у неї маленьку дочку, і дівчинка потрапила в Промінь надії. Тетяна згадує той час зі сльозами на очах: ​​вона була в кроці від того, щоб втратити дитину. Але в центрі в неї повірили, допомогли впоратися з потягом до спиртного і піти від чоловіка-пияка.

"Нам було непросто, але ми знайшли той важіль, за допомогою якого Тетяна змогла почати нове життя разом з дочкою", – розповідає Куницька. Вона готова переконувати керівників звичайних інтернатів, що боятися реформи цієї сфери не потрібно, адже мова не йде про закриття класичних дитбудинків, а лише про перепрофілювання їх у сучасні структури з іншою моделлю виховання.


Фото Дмитра Ніконорова
Ольга Куницька, спеціаліст із соцроботи центру Промінь надії, впевнена, що реформа системи інтернатів піде їм тільки на користь

Досвід Променя надії вже готові перейняти деякі "класичні" спецзаклади. Наприклад, дніпропетровський районний дитбудинок Сім'я, директор якого Олена Гуржій сама ініціювала реорганізацію установи в центр соціальної підтримки.

Деякі регіональні керівники теж не проти підтримати такі трансформації. Зокрема, Олександр Пеклушенко, запорізький губернатор, який і сам виріс у дитбудинку, готовий стимулювати появу в регіоні більшого числа прийомних сімей та будинків сімейного типу. Пеклушенко сьогодні виховує чотирьох дітей, з яких двоє – прийомні.

А на Луганщині взагалі планують за п'ять років передати всіх дітей у ДДТС та прийомні сім'ї, про що Корреспонденту розповів Едуард Лозовський, перший заступник губернатора області. Чиновник уже взяв шефство над однією такою сім'єю.

Сьогодні в інтернатів та дитбудинків є всі можливості, щоб почати концептуальні зміни. Однак у системі працює занадто багато людей, які не хочуть нічого змінювати. "А ось з тими, хто хоче щось міняти, і треба працювати. І все вийде", – впевнена Гуржій.

***

Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 21 червня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: прийомна родинаінтернативихованцідитячі будинки
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах