Головна
 

Корреспондент: Привид Нацопери. Інтерв’ю з екс-художнім керівником Київської опери Денисом Матвієнком

27 червня 2013, 11:50
0
107
Корреспондент: Привид Нацопери. Інтерв’ю з екс-художнім керівником Київської опери Денисом Матвієнком
Фото: Фото Наталі Кравчук
Денис Матвієнко тепер відвідує Київ лише у рамках гастрольного графіка

Українець Денис Матвієнко, ще недавно – художній керівник балетної трупи київської Національної опери, а тепер просто артист, який танцює на найкращих сценах світу, в інтерв’ю Оксані Мамченковій розповів про те, як за п'ять років перетворити рідний театр на провідний міжнародний майданчик. Матеріал розміщено у №24 журналу Корреспондент від 21 червня 2013 року.

Після гучного скандалу в київській Національній опері і поспішного від'їзду за кордон знаменитий український танцівник Денис Матвієнко знову повертається на батьківщину. Але ненадовго – лише для кількох виступів. З постійного місця роботи Київ перетворився для нього на один з пунктів гастрольного графіка.

Протягом останніх півтора років Матвієнко, який вважається знаменитістю світового класу, працював художнім керівником балетної трупи головного театру України, а також у ній танцював. За цей час енергійний українець реалізував з десяток проектів – від класичних вистав до новаторських постановок, залучаючи до театру зірок світового масштабу.

Поки глядачі аплодували тому, що відбувається на сцені, а фахівці в галузі балету давали високі оцінки новим спектаклям київського театру, за лаштунками назрівав скандал. Він вибухнув, коли навесні Матвієнка без будь-яких пояснень перевели в категорію солістів балету, позбавивши тим самим можливості впливати на репертуарну політику. Налагодити діалог не вдалося, й артист залишив батьківщину.

Інтенсивна концертна діяльність давно стала способом життя Матвієнка. Щойно закінчивши в 1997-му хореографічне училище, він здобув кілька гучних перемог на престижних міжнародних конкурсах й отримав посаду прем'єра в Національній опері.

Втім, тепер артист зізнається, що в стінах рідного театру йому завжди було затісно – протягом кількох років він налагодив співпрацю з провідними сценами світу на зразок міланського театру Ла Скала, паризької Гранд-Опера, санкт-петербурзького Маріїнського та московського Большого театрів. Зробивши успішну міжнародну кар'єру, Матвієнко повернувся в головний театр України на посаду художнього керівника.

Його недавнє звільнення з цієї посади ніяк не позначилося на міжнародній затребуваності – графік Матвієнка розписаний на місяці вперед

Його недавнє звільнення з цієї посади ніяк не позначилося на міжнародній затребуваності – графік Матвієнка розписаний на місяці вперед. У найближчих планах – виступи в Пітері і Москві, а потім вечір сучасної хореографії на сцені столичного Палацу Україна. Пов'язані з ним організаційні питання і привели танцівника на батьківщину.

Корреспондент зустрівся для інтерв'ю з Матвієнком в одному з київських ресторанів. Він щойно прилетів з Нью-Йорка, де виступав разом з Американським балетним театром, і втома від перельоту, а також зміни часових поясів заважала артисту швидко підшукувати слова. Проте відразу після інтерв'ю Матвієнко вирушив в репетиційні зали Національної опери: для професійного танцівника власна форма важливіша за образи.

- Зараз, коли пристрасті, пов'язані з вашим відходом з Національної опери вляглися, як ви оцінюєте всю цю ситуацію?

- На мій погляд, люди, які керують театром і взагалі очолюють культуру в нашій країні, – це сірі люди, які абсолютно не мають ніякого таланту і бажання робити щось, творити культуру. Природно, це не мої слова, а однієї людини, яка сказала мені: своєю появою в театрі ти створюєш величезний контраст. Це дійсно так. Не тому що я якийсь такий. Я такий, який є, все своє життя намагався вчитися, вдосконалюватися. Так і має бути в нашій професії.


Фото Наталі Кравчук
Природно, прийшовши в театр, я постарався розповісти це все артистам і педагогам. Мої плани керівництву не сподобалися. Бо якби я зміг втілити все, що було задумано, то це багато чого сказало б про те, що робили в театрі до мене протягом років 15.

Знаєте, мені здається, що все затихне, – як було, так і буде. І це дуже сумно. І справа навіть не в генеральному керівництві театру, а у становищі культури в країні в цілому. Мистецтво вимагає постійного розвитку. А тут це не відбувається.

- Тепер Україна для вас – лише пункт у гастрольному графіку?

- Знаєте, от ви правильно назвали: пункт гастрольного графіка. Рідний театр чомусь завжди був у рамках гастрольного графіка. Не тому що я хотів звідси їхати, а тому що, повторюся, будь-якій творчій людині потрібен розвиток, підживлення постійне, щось нове. Тут цього не було.

Коли я вперше звідси поїхав, мені був 21 рік. Я був молодий і вже тоді зрозумів, що мені тут нема чого ловити.

На даний момент, природно, я планую тут робити проекти. Але, на жаль, з театром не виходить ніякої співпраці. У червні хотів зробити вечір сучасної хореографії. У ньому мали брати участь танцівники з Національної опери України. Але співпраці не вийшло, бо театр зробив все для того, щоб артисти не змогли взяти участь.

Хоча, нагадаю, після скандалу генеральний директор [театру Петро] Чуприна постійно говорив про те, що ми не можемо втрачати Матвієнка, ми знайдемо якісь шляхи співпраці і так далі ... Але про яке співробітництво може йти мова?

- У найближчому майбутньому який театр може стати вашим основним місцем роботи?

- Артисти мого рівня не тримаються якогось конкретного театру. Немає такого театру, який би зміг реалізувати голод і потреби таких артистів, як я. Тому у мене дуже багато роботи в різних театрах, і це дуже добре, весь світ живе так.

База, звичайно, потрібна, але я можу репетирувати в будь-якому театрі в будь-якому місті світу. З цим проблем не буде.


Фото Наталі Кравчук
- Ви щойно повернулися з Нью-Йорка. Публіка там більш вибаглива, ніж київська?

- Американська публіка досить проста. Вони реагують дуже емоційно. Але їх потрібно дивувати чимось, зачіпати чимось. І якщо виходить, то, повірте, вони це сприймають стоячи, з гучними оплесками. А коли стоїть Метрополітен, а це понад 4 тис. зал, і стоячи тобі плескають, і кричать "браво!", тремтіння [йде] по тілу.

- Ви регулярно виступаєте в театрах Санкт-Петербурга, Мілана, Токіо. Як глядач там реагує на вистави?

- Вираження емоцій у кожної нації різне. Наприклад, в Японії досить холодно, на наш погляд, приймають: вони не кричать "браво!". Але можуть плескати досить довго, не підвищуючи звук і не знижуючи. В Америці, якщо щось вразило, не приховуючи емоцій, кричать і свистять.

У Києві мені завжди публіка подобалася тим, що вони приймають дуже чесно. Якщо артист подобається, то не має значення, місцеві це зірки або звідкись. Як, наприклад, 3 квітня, коду ми привозили балет Complexions з Нью-Йорка. У нас взагалі не знають, хто це, звідки і так далі. Але нашим глядачам настільки сподобався танець, виконання, що вони просто верещали, не приховуючи емоцій.

- Український балет відстає від того, що відбувається на провідних світових майданчиках?

- Це дуже сильне відставання. Якщо брати сучасну хореографію, воно почалося з того моменту, коли сталася [Жовтнева] революція і ми опинилися закриті від усього світу. Адже весь балет – єдина мережа, яка розвивається. Ми 70 років були закриті від того, що відбувалося там, де з'являлися нові хореографи, були експерименти.

Коли все відкрилося на початку 1990-х, ми, звичайно, відставали. Але, наприклад, в Росії, в тому ж Большому театрі, на початку 1990-х зрозуміли, що, хоча класичний балет у нас попереду планети всієї, потрібно розвиватися. І у них з'явилися гранти – адже все пов'язано з грошима, – почали запрошувати хореографів, навчати сучасного танцю. В Україні такого не сталося. Ми досі захоплюємося тим, що було зроблено 30-40 років тому. Все потрібно пам'ятати, це історія, але не можна жити однією історією.


Фото Наталі Кравчук
- Які кроки потрібно зробити в першу чергу тут, щоб надолужити згаяне?

- Взяти театр і почати з чистого аркуша – ось що потрібно. Тому що тут проблема не лише в якійсь одній людині. У театрі понад 1.200 працівників, і все взаємопов'язано, всі цехи залежать один від одного. І якщо щось міняти в одному місці, це не вилікує всю проблему організму.

Я не кажу про те, щоб усіх вигнати, ні. Там багато талановитих людей. Просто треба міняти саму систему роботи в театрі – вона абсолютно непридатна. Не існує ні піар-відділу, ні креативних відділів, ні репертуарної політики – нічого цього немає.

Ми можемо зараз існувати без мобільного телефону, правильно? Але з ним зручніше. А у мене таке відчуття, що театр до цього часу живе, набираючи номери на стаціонарному телефоні. Можна так набирати і далі, тільки палець втомиться і чутність погана.

Необхідна керівна особа, не пов'язана з мистецтвом взагалі, бізнесмен, який звик досягати результатів. У його підпорядкуванні повинні бути талановиті майстри своєї справи – художні керівники балету й опери, яким він довірятиме.

Повинна бути опікунська рада, куди входили б якісь компанії, багаті люди, здатні виділяти гроші на прем'єри, постановки, реконструкцію, як у всіх перших театрах.

Я вас запевняю, якщо так зробити, то років через п'ять театр міг би прозвучати на весь світ.

***

Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 21 червня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: Українабалетінтерв'юДенис Матвієнко
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах