Головна
 

Корреспондент: Паралельні реальності. Через 60 років після поділу дві Кореї перетворилися на антиподи одна одної

6 серпня 2013, 12:06
0
646
Корреспондент: Паралельні реальності. Через 60 років після поділу дві Кореї перетворилися на антиподи одна одної
Фото: Фото Еріка Лафоржа
Північнокорейські піонери крокують вулицями Пхеньяна

Після шести десятиліть розколу прірва між Північною і Південною Кореями як ніколи велика. За гіпотетичну можливість обійняти північних братів-жебраків багаті жителі півдня готові викласти кілька трильйонів доларів, пише Олена Трибушна у №30 журналу Корреспондент від 2 серпня 2013 року.

Якщо подумки протягнути колючий дріт вздовж Дніпра від білоруського кордону до Чорного моря, Україна перетвориться на те, що сьогодні являє собою Корейський півострів, розділений на Північну і Південну Кореї. 27 липня ці дві частини колись єдиної країни кожна по-своєму відзначили ювілей розколу: 60 років тому, після нападу Півночі на Південь, Корея офіційно розпалася на дві держави.

У КНДР на честь круглої дати "перемоги" на ідеологічним супротивником і сусідом цілий тиждень ішли масштабні святкові заходи – концерти, мітинги і грандіозний парад у Пхеньяні. Під патріотичні пісні і гучне "Слава Кім Чен Уну!" перед молодим лідером нації на трибуні і мільйонами ошатних корейців марширували червоногвардійці і пропливали танки, а в небі мчали винищувачі.

У столиці сусідньої Республіки Корея тоді ж відзначали день скорботи і пам'яті. Підписанням угоди про перемир'я в Корейській війні у цей день у 1953-му закінчилося трирічне кровопролиття, а півострів був розділений на соціалістичну і капіталістичну частини.

Сьогодні Південна і Північна Кореї являють собою дві паралельні реальності: одна з найбідніших країн планети – по один бік колючого дроту, й одна з найбільш
розвинених економік – по інший

Сьогодні Південна і Північна Кореї являють собою дві паралельні реальності: одна з найбідніших країн планети – по один бік колючого дроту, й одна з найбільш розвинених економік – по інший.

"Південна Корея – 15-та серед найбагатших економік світу, Північна – маса хворих людей через недоїдання", – каже Корреспонденту доктор Конгдан О Хессіг, дочка вихідців з Північної Кореї й уродженка Південної, автор книг про КНДР і фахівець американського Інституту оборонного аналізу.

Навіть візуально сучасні Сеул і Пхеньян являють собою місто майбутнього і привид минулого, а за контрастною картинкою лежить ціла прірва в рівні життя їхніх мешканців. Середня зарплата на півдні півострова становить близько $ 3 тис., на півночі – майже $ 40. Північнокорейці відрізані від інтернету, для більшості розкішшю є навіть рупор державної пропаганди – телевізор.


Фото Еріка Лафоржа
Порожні полиці магазину у Пхеньяні компенсує різноманіття патріотичної символіки

І, незважаючи на економічну та ідеологічну прірву, Сеул уже кілька десятиліть не відмовляється від ідеї звалити на себе тягар об'єднання зі злиденною сусідкою. Задоволення закопати сокиру війни може коштувати йому астрономічних грошей – до $ 5 трлн.

Хоча жити з бомбою під подушкою – теж дороге задоволення: тільки в останні два роки КНДР втопила південнокорейський корвет й обстріляла острів, провела ядерні випробування, запустила балістичну ракету і пригрозила Півдню війною. Витрати Сеула на оборону становлять нечувані 14% ВВП – у відносних значеннях це в три-п'ять разів більше, ніж витрачають на ці цілі США, Росія, Німеччина чи Китай. Минулорічний військовий бюджет держави склав $ 30 млрд – це дві третини всього держбюджету України.

Країна програного соціалізму

Сучасна Північна Корея являє собою уламок СРСР зразка 1950-х – таким є враження багатьох туристів з країн колишнього соцтабору, які там побували. Ця держава не є настільки закритою, як прийнято вважати. Тисячі іноземців мріють зазирнути за останню у світі залізну завісу, чим Пхеньян вправно користується: організований туризм – важлива стаття доходу КНДР, а також знаряддя піару.

Розвивати його Пхеньян взявся на початку 2000-х, а в останні чотири роки країна переживає туристичний бум. Торік КНДР прийняла 190 тис. китайських мандрівників і близько 5 тис. гостей із Заходу.

Щоб приїжджим не потрапило на очі нічого зайвого, пересуватися по Північній Кореї їм дозволено тільки в компанії "гідів у штатському", які стежать, щоб туристи не йшли, куди не слід, і не вступали в контакт з місцевими жителями. Але заховати за склом туравтобуса злидні, що панують майже всюди за межами столиці, неможливо.


Фото Еріка Лафоржа
Квартира заможного жителя Північної Кореї, куди дозволено водити іноземних туристів

Французький фотограф Ерік Лафорж за останні п'ять років побував у КНДР шість разів, об'їздивши її вздовж і впоперек під наглядом двох осіб супроводу. Він розповідає Корреспонденту: добре там живуть тільки вірні режиму представники привілейованого класу в Пхеньяні і великих містах. Вони можуть дозволити собі їжу, житло і розваги на зразок театру і кіно. А провінція злидарює.

"Проблеми з електрикою, в багатьох будинках немає води. Навіть у Пхеньяні в ресторанах, призначених для туристів, в туалетах її немає, – згадує Лафорж. – Люди на вулицях часто погано одягнені і пахнуть зовсім не так, як після душу".


Фото Еріка Лафоржа
Вулиця Тонгіл у Пхеньяні. Як і решта вулиць столиці, не переобтяжена транспортом

За оцінками експертів ООН, вісім з десяти північнокорейських сімей потерпають від нестачі харчування. 38-річна уродженка КНДР Лі Ен Хі згадує, що наприкінці 1990-х, коли вона втекла з рідної країни через кордон з Китаєм, її земляки їли коріння і траву і вмирали від голоду, а продуктові пайки отримували в дні народження вождів.

Сьогодні її брати і сестра, які залишилися за залізною завісою, як і раніше, недоїдають і живуть на гроші, які вдається їм передати, каже Лі Ен Хі.

Бідність в КНДР відчувається в усьому – в одноповерхових нетрях Пхеньяна, в нечисленності автомобілів на дорогах, в тому, що поля обробляють плугами, запряженими худими мулами, і в повсюдно використовується ручна праця.


Фото Еріка Лафоржа
Жителі північнокорейського села

При цьому мізерному прошарку населення, номенклатурній еліти, доступні майже всі земні блага, включаючи дорогу їжу, напої, брендовий одяг, предмети розкоші і навіть гаджети від недешевого Apple.

Інша реальність

Злидні і процвітання на Корейському півострові розділяє смуга демілітаризованої зони (ДМЗ), що пролягає між двома державами, – один з найбільш вибухонебезпечних у світі кордонів. По обидва боки від неї – понад 1 млн озброєних до зубів військових.

Дві Кореї експлуатують ДМЗ як туристичний атракціон – возять екскурсії в Пханмунджом, нежитлове поселення на кордоні, де було підписано перемир'я. Американець Кайл Хейліг, співробітник військової поліції на боці Сеула, з інтонацією героя трилера попереджає інтуристів: відповідальності за їхнє життя в зоні ніхто не несе.

У кількох десятках метрів від іноземців – озброєні солдати Півночі. З пагорба видно знамените північнокорейське "село пропаганди", Кіджондон. У КНДР стверджують, що в селищі з багатоповерхівками живуть заможні фермери. Але Хейліг запевняє, що село "потьомкінське": коли вечорами в будинках вмикають світло, видно, що в коробках немає навіть перекриттів між поверхами. Єдина мета бутафорії – демонстрація неіснуючого процвітання Північної Кореї.


Фото Еріка Лафоржа
Пічнічнокорейські трамваї давно вже відпрацювали свій ресурс і продовжують використовуватися

Південна, стартувавши 60 років тому з тієї ж нульової позначки післявоєнної розрухи, за ці роки ввійшла до числа найбільших економік світу. Центр сучасного Сеула щільно забудований хмарочосами. Країною курсують найшвидші у світі швидкісні поїзди. Столичний метрополітен – другий у світі за пасажиропотоком.

Ривок, який Республіка Корея здійснила, зробивши ставку на індустріалізацію, нові технології, освіту та розвиток експорту, увійшов в підручники економіки як диво на річці Ханган. У 1990-х країну поряд із Сінгапуром, Гонконгом і Тайванем за стрімкий розвиток охрестили азіатським тигром. Місцеві корпорації, включаючи Samsung, Hyundai і LG, входять до числа найбільших у світі.

Рік тому Південна Корея стала сьомим членом умовного клубу 20-50, списку країн з населенням понад 50 млн осіб і доходом на душу населення понад $ 20 тис., в який також входять Японія, США, Франція, Італія, Німеччина і Великобританія.

Сьогодні дві настільки різні держави формально перебувають у стані війни, і 60-річне перемир'я між ними, побивши всі рекорди, є досить крихким. Але повна боєготовність, в якій постійно перебувають дві Кореї, не заважає їм шукати точки дотику.

Однією з таких точок кілька років тому став промисловий парк Кесон на території КНДР. Сеул і Пхеньян домовилися відкрити там більше сотні південнокорейських заводів, на яких працюють сіверяни. Парк забезпечував Сеул робочою силою, а Пхеньян – валютою. Одні тільки зарплати робітників приносять у казну КНДР близько $ 90 млн на рік, причому минаючи кишені трудящих.


Саме Кесон змусив сьогодні переговірників з обох сторін вперше за два роки знову сісти за стіл переговорів. Парк був закритий навесні, на піку чергового загострення пристрастей на півострові, до чого призвели ядерні випробування Півночі. Тепер Сеул і Пхеньян намагаються домовитися про відновлення роботи Кесона.

За місяць сторони зустрілися шість разів. Аналітики сподіваються, що таке активне відновлення контактів є натяком на більш конструктивний діалог між Пхеньяном і Сеулом.

Єдність протилежностей

Від думки про возз'єднання ніколи не відмовлялася жодна з Корей, але кожна хоче здійснити його на своїх умовах, каже Корреспонденту професор Сук Рюль Хонг з американського Дослідницького центру ім. Вудро Вільсона. З числа 50 млн жителів Південної Кореї і 24 млн Північній 11 млн – вихідці з розділених війною сімей.

"У кожного сьомого, включаючи мене, є рідня на Півночі чи на Півдні, – каже доктор О Хессіг і ставить риторичне запитання: – Якби ваш брат або сестра сиділи у в'язниці у диктатора, а ви жили у вільному світі, ви стали б намагатися врятувати їх?"


Фото Еріка Лафоржа
Північнокорейське мистецтво розвивається під ковпаком ідеології

Близько половини громадян Півдня вірять у можливість падіння "берлінської стіни". Корейців, як і раніше, об'єднують мова, культура і традиції.

"Коли північнокорейці грають у футбол [по ТБ], ми вболіваємо за них", – каже Корреспонденту Джозеф Мун, співробітник міністерства культури в Сеулі.

Експерти вже підрахували, в яку суму може вилитися Південній Кореї возз'єднання: $ 3-5 трлн. Вони називають цю цифру фінансово обтяжливою. Величезні кошти знадобляться для реалізації програми ядерного роззброєння КНДР, підйому економіки сусідів і взаємній інтеграції двох абсолютно різних господарських систем.

"Об'єднання Кореї може коштувати у 10, 20, 30 разів дорожче об'єднання Німеччини, – згоден Юн Бен Се, глава південнокорейського МЗС. – Але ми зможемо подолати це. Ми просто чекаємо моменту".


Фото Еріка Лафоржа
Північні корейці відпочивають, танцюючи у парку. Інші розваги, хоча б кіно та театр, мало кому доступні

З економічної точки зору возз'єднання Кореї, навіть не у формі спільної держави, а за подобою, наприклад, Євросоюзу, могло б бути вигідним обом країнам. Після розколу Південь фактично перетворився на острів, а через загрози, що виходять з Пхеньяна, йому доводиться робити величезні витрати на оборону. Про потенційну вигоду для економіки КНДР, що має сьогодні лише одного торгового партнера – Китай, годі й говорити.

Південнокорейські експерти допускають, що об'єднання може відбутися в найближчі 10-20 років. Попередня влада в Сеулі навіть пропонувала ввести спільний "податок на возз'єднання", щоб зібрати кошти на фінансування цього процесу.

Тим часом з кожним роком число південнокорейців, які воліли б утриматися від такого кроку, зростає. Головні противники возз'єднання – підлітки і 20-річні, для яких єдина Корея – лише одна з глав у підручнику історії. Проте старше покоління таку позицію не сприймає – навпаки, не бачить майбутнього без об'єднання.

"Це неминуче. Північна Корея змінюється, і це [об'єднання] лише питання часу, – каже О Хессіг. – Пам'ятаєте кінець колишнього СРСР? Східної Німеччини? Це доведено історією".

З широко заплющеними очима

Поки ж, подібно до того, як це було у Східній Німеччині, тисячі жителів КНДР намагаються втекти за залізну завісу. Щорічно з Півночі на Південь, переважно через Китай, добираються близько 2 тис. осіб. За 60 років втекти вдалося сотням тисяч.

Але при цьому величезна маса жителів Північної Кореї не здогадуються і не замислюються про те, що в інших країнах живуть інакше. Інформація про світ доходить до обивателів через фільтр державної пропаганди. У КНДР заблоковані іноземні телеканали, доступ до Всесвітньої павутини мають не більше 1 тис. представників привілейованого класу, та й комп'ютери мало у кого є.


Фото Еріка Лафоржа
Ідеологія супроводжує північних корейців всюди, навіть у підземці

"Комп'ютер я бачив тричі – на паспортному контролі, у готелі і в зразково-показовому будинку зразково-показової колгоспниці зразково-показового колгоспу", – пише у себе в блозі відомий російський дизайнер Артемій Лебедєв, який побував у КНДР в 2006-му.

Наочним прикладом того, яку інформацію поширюють місцеві державні ЗМІ, є один з небагатьох офіційних ресурсів – uriminzokkiri.com. 27 липня його російськомовний розділ майорів заголовками: Радість і плідність життя Кім Чен Іра, Корейські жінки, які зустріли нову епоху розкріпачення та Армія і народ, сповнені рішучістю знищити ворога.

Вулиці північнокорейських міст прикрашають плакати, що закликають до трудових, спортивних і військових подвигів. Портрети вождів красуються навіть у вагонах метро. По містах їздять оснащені гучномовцями автомобілі, що пропагують соціалістичні цінності. Громадяни носять на грудях значки із зображенням батька нації Кім Ір Сена.


Фото Еріка Лафоржа
Мало хто з північних корейців може побачити світ поза межами державного кордону

"Північна Корея – один з найгірших у світі диктаторських режимів, – констатує О Хессіг. – Там немає свободи слова, преси, віросповідання, спілкування – нічого. Там в десятки разів гірше, ніж на Кубі. Навіть у Зімбабве краще".

При цьому досвідом подорожей за кордон може похвалитися мізерний відсоток північнокорейців, яким пощастило працювати або вчитися в Африці, Росії чи Китаї. Вплинути на світогляд співвітчизників цьому прошарку не під силу через страх та ідеологічний тиск.

"Такі люди розуміють, у якій системі живуть, розуміють, що Північна Корея – диктатура, що народ обманюють, але продовжують запевняти інтуристів, що в їхній країні все о-кей, – каже Лафорж. – Вони не можуть сказати нічого іншого, і я уявляю, як важко з цим жити".

***

Цей матеріал опубліковано в №30 журналу Корреспондент від 2 серпня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: економікаПівнічна КореяПівденна Кореярівень життя [-
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах