ДУМКА: Київ на грані хаосу

Зупинений транспорт, перебої в подачі води й електрики, прориви каналізації, замети на центральних магістралях. Чи не це чекає Київ вже в найближчі зими, чи не будуть сидіти без світла і тепла у своїх розкішних офісах народні обранці, що витратили всі сили на боротьбу спочатку за депутатські крісла, а потім за збільшення їхньої ваги в коаліціях різних форматів?

Неуважність, з якою політичні сили поставилися до виборів у Києві, просто разюча. Місто, де проживає майже 3 млн осіб, виявилося на грані роздирання політичними маргиналами. Політики національного масштабу витрачали багатомільйонні суми, щоб одержати одне з 450-ти крісел у парламенті, у той час як місто з річним бюджетом в 7 млрд грн. і з величезними можливостями для політичної самореалізації залишилося ними просто непоміченим. Такими ж недальновидними були і бізнесмени, що давали політикам багатомільйонні суми. Адже і для банків, і роздрібних мереж, і будівельних або телекомунікаційних компаній, та практично для будь-якого великого бізнесу важливо мати міцну основу для своєї діяльності в Києві. Про столицю ж забули усі.

Наслідки не змусили себе довго чекати. Мер, над висловлюваннями і діями якого кияни не сміються, схоже, лише через майже зів’ялу надію на те, що "може, він почне реальну роботу й усе налагодиться". Київрада, де досвідчений музичний продюсер Олександр Бригінець махає кулаками, намагаючись дотягнутися до міського політика-початківця Олеся Довгого. Райради, результати виборів до яких простому жителеві району довідатися майже неможливо, а що вже говорити про рішення. Якщо при демократичній диктатурі Олександра Омельченка всі структури міста хоча б пронизувала працююча як годинник система "вирішення питань", то зараз столиця має всі шанси зануритися в повний хаос.

У тому, що сталося винні всі.

В першу чергу кияни, що роками байдуже відносилися до міської і районної політики і бездумно голосували на виборах. Так, у них вистачило розуму, щоб сказати "ні" наскрізь корумпованій системі, створеної Омельченком. Але громадянської грамотності виявилося недостатньо для того, щоб зрозуміти: боксер і промоутер, що завоював найважливіший світовий титул, що володіє двома іноземними мовами — менш ризикований вибір, ніж банкір-євангеліст, банк котрого за останні роки скотився на 24-е місце з першої десятки банків. Причому, його співробітники розбігаються аж ніяк не через страх перевірок на детекторі брехні.

Для одержання цієї інформації не потрібно бути експертом, досить зайти на сайт Нацбанку, а також відкрити сторінку оголошень про роботу в будь-якому провідному діловому виданні, щоб знайти там з десяток вакансій у топ-менеджменті Правекс-банку. А для емоційного розуміння можна вийти на Хрещатик, коли там проводить марш Посольство Боже і послухати скандування: "СНІД — не проблема для Бога!".

Але ще в більшій мірі в тому, що сталося винні головні політики і партії. Вони підтримували Омельченка, чий острів безкарності виглядав все більш неприродно на тлі мінливої країни. Вони не проводили досліджень настроїв киян, які б дозволили спрогнозувати, чим завершаться вибори. Та й зараз вони займаються млявим формуванням коаліції у Верховній Раді, періодично пощипуючи один одного, і не звертають жодної уваги на те, що коїться в столиці.

Стінка на стінку: Сесія Київради 28 квітня закінчилася масовою бійкою між депутатами блоку Черновецького і представниками БЮТ (УНІАН)

Наприклад, Михайла Бродського, корінного киянина, члена БЮТ, турбує не те, що мер рахує голоси депутатів самостійно, хоча для цього є електронна система, і не те, що Леонід Черновецький говорить через підказки, що доносяться десь збоку (це добре чутно в телетрансляції), і навіть не те, що секретарем міськради стала 26-літня молода людина, що не має жодного досвіду подібної роботи. Бродського турбує, що, виявляється, у Київраді сформувалася коаліція Нашої України і Регіонів, для якої вони з Юлією Володимирівною придумали творчу назву КНУР.

Навіть гідні поваги політики, на кшталт ректора Києво-Могилянської Академії В’ячеслава Брюховецького, котрий відмовився від першого місця в списку Нашої України в Київраду, зайняли позицію "моя хата скраю". Хоча такі люди мають достатню вагу, щоб одержати аудієнцію в Президента Віктора Ющенка і з перших вуст розповісти йому що відбувається.

Нинішній безпорядок у Києві має дуже просте пояснення. Політики, заражені "вірусом Омельченка", розглядають Київ просто як 836 квадратних кілометрів найдорожчої в Україні землі, якими можна покористуватися. Серед київських мерів за останні 25 років не було жодного політика, що народився в Києві, для якого це місто було б дорогим з дитинства разом з "непотрібними" скверами і зарослою зеленню схилами Дніпра. Конвульсивними спробами "відбити бабки", витрачені на вибори, пояснюється і поспішне формування різнобарвної коаліції навколо Черновецького і беззмістовні дії його опонентів, що не вписуються під жодну стратегію розвитку міста.

На події в Києві настав час звернути увагу Президенту, прем’єру і його партії. Хоча домогтися перевиборів мера дуже складно, ситуацію як мінімум треба повернуту у правове русло й взяти під контроль центральною владою, для чого в неї є достатньо механізмів.

Ця стаття була опублікована у журналі Кореспондент №17 від 6 травня 2006 року.

Посилання і коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kppublications.com

Передрук статтей, опублікованих у журналі Кореспондент, заборонений.