ДУМКА: Легка вагітність

Держава ніяк не може визначитися, що робити з піратською відеопродукцією. Більше усього від цієї нерішучості страждають аматори кіно, пише Олексій Бондарєв у журналі Кореспондент.

З початку травня кожен, хто приїжджає на столичний ринок Петрівка в пошуках нових фільмів, бачить сумну картину. Лотки з піратськими DVD прикрито. Продавці лікують тугу пивом і іншими втішливими напоями. На питання про те, що відбувається, відповідають: "Перевірка". І невиразно тикають пальцем нагору, натякаючи на вищі контролюючі органи. Вільно продається тільки ліцензійна продукція, але попит на неї, як завжди, невеликий.

Держава в черговий раз взялася за боротьбу з порушенням прав інтелектуальної власності. Усе тими ж сокирними методами, що зайвий раз свідчить про повну плутанину в розумах високих чинів. Періодичні "наїзди" на піратів виглядають нерозумно - про які "перевірки" може йти мова, якщо нелегальними дисками забита вся Петрівка, і усі про це знають? Проблема піратської відеопродукції виникла добрих десять років тому, однак "велосипед", винайдений чиновниками для її рішення, дотепер не "їздить".

Петровка forever: З огляду на низькі  ціни і широкий вибір фільмів на піратських DVD, швидке очищення українського відеоринку від нелегальної продукції видається нереальним (Павло Терехов)

Колись піратів не було. Кіно можна було подивитися по телевізорі або в кінотеатрі. Це я про часи "великого і могутнього". Потім під завісу перебудови з’явилися перші відеомагнітофони. Почався відеобум. У підвалі одного з будинків у моєму дворі заповзятливі старшокласники відкрили "відеосалон". Телевізор і відик позичили в батьків. Підвал за пляшку "орендували" у двірника. Стільців не було, тому украли кілька довгих ослонів зі шкільного спортзалу. За смішні гроші пускали всіх бажаючих подивитися Левіафана, Чужих, Термінатора, Зоряні війни й інші "шедеври", на яких виросло моє покоління.

Щасливі власники відеомагнітофонів користувалися нечисленними точками з прокатом касет. Найпопулярнішою з них була в підземному переході на майдані Незалежності. Пам’ятаю, там збиралися черги не менші, ніж за дефіцитною ковбасою в епоху перебудови. На тригодинних касетах уміщалося два фільми. Причому жахливої якості - більшість касет були сотою копією з оригіналу.

Але слово "пірати" тоді ніхто не використовував. Воно спливло пізніше, коли з’явилися перші ліцензійні відеокасети з гарною якістю запису за цілком доступними цінами. Пірати стали відіграватися на "екранках" - моторошної якості копіях фільмів, знятих ручною відеокамерою на якому-небудь "допрем’єрному" показі в західному кінотеатрі. Дивитися це було практично неможливо - наприклад, у самий відповідальний момент груди Шарон Стоун заслоняли тінь від голови аматора попкорну, який проходив повз екран. І байдуже - побачити Титанік на касеті в Києві за тиждень до прем’єри в Голівуді було круто. Це був основний заробіток піратів - фільмів, що виходили на ліцензійних касетах, вони не випускали.

А потім настала епоха DVD, які коштували купу грошей, але пропонували якість картинки незрівнянну з касетним плюс нечуваний шестиканальний звук. Пірати швидко освоїли новий формат, установивши на нього більш доступні ціни й істотно розширивши вибір фільмів. Ліцензію купували тільки дуже багаті або дуже дурні. От тоді-то і з’явились розмови про піратство, як про проблему державного масштабу. Почалися перші рейди всіляких "перевіряючих" на Петрівку й інші піратські "гавані". Але користі від них мало дотепер.

Є два фактори, що диктують більш високий попит на "піратку" у порівнянні з ліцензією - ціна й асортимент. Вартість ліцензійного диску в Україні в порівнянні з ціною, скажімо, у США - у середньому близько $ 10 (від 35 грн. до 80 грн). Нескладно підрахувати, скільки таких дисків на місяць може собі дозволити українець із середніми доходами. При цьому вартість піратського диска на Петрівці - не більше 25 грн.

Асортимент у піратів також відчутно більший. У них завжди є новинки - те, що йде в кінотеатрах і на ліцензії з’явиться не швидко. Як правило, це все ті ж "екранки" або збірники до восьми фільмів на одному диску, з такою якістю, що часом буває важко відрізнити на екрані Жана Рено від Годзилли. Але не особливо вимогливі до якості глядачі воліють купити диск на Петрівці, чим витрачатися на дорогий квиток у кінотеатр. У той же час існує достатня кількість піратських дисків, що є абсолютною копією ліцензійних.

Пірати пропонують значно більший вибір для аматорів "сьогодення" кіно. Ліцензія в цьому плані відпочиває. Звичайно, на легальних дисках можна придбати багато цікавого, наприклад, фільми Джима Джармуша, Педро Альмодовара, Еміра Кустуріци.

Але чи можу я купити на ліцензійних дисках фільми Кена Рассела, Ричарда Аттенборо, Луї Маля, Лео Каракса, Отара Іоселіані, Алехандро Ходоровського, Анджея Жулавського, Райнера Вернера Фассбіндера, Йоса Стеллінга, Дерека Джармена?

А, навіть, якщо щось з цього і виходило на ліцензії, то мені такі диски не траплялися. Тому, що виходять вони звичайно незначними тиражами. Зате все перераховане вище можна запросто знайти в піратів.

Доступна ціна і широкий вибір диктують великий попит на "піратку". У такій ситуації покінчити з нелегальними DVD буде непросто. Підключимо фантазію й уявимо собі, що держава виявила характер, і піратів починають ловити як торговців наркотиками. Зможе ліцензія задовольнити нестатки аматорів кіно? Чи упадуть ціни? Чи з"явиться на ліцензії більше фільмів, включаючи раритети? Особисто я в цьому сумніваюся, але наполягати не буду.

Важливо інше - держава ніяк не може визначитися, заборонити піратство остаточно або продовжувати закривати очі на це явище. Закривати Петрівку декілька раз в рік на декілька тижнів - не метод боротьби з нелегальною продукцією. Нерішучість держави виглядає нерозумно. Як кажуть, не можна бути трохи вагітною.

Цю статтю було опубліковано у журналі Кореспондент №20 від 27 травня 2006 року.

Відгуки і коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kppublications.com

Передрук статтей, опублікованих у журналі Кореспондент, заборонено.