ДУМКА: Вище голову, Дойчланд!

У розпал чемпіонату світу з футболу в Німеччині - ажіотаж на товар, який дотепер здебільшого залежувався на полках магазинів. Хто б міг подумати, що популярним продуктом стануть... німецькі трикольори, національні прапори чорно-червоно-золотого кольору.

Німці скуповують прапори різних габаритів - від маленьких, якими прикрашають автомобілі, до великих прапорів. Ними потім розмахують до, під час або після матчів, вивішують з вікон офісів і квартир.

Зовсім недавно цього не було. Завдяки мундіалю, на який у Німеччину з’їхалися мільйони вболівальників з усього світу, з’явилася нова тенденція - небачений дотепер сплеск патріотизму і національної гордості, який виражається в попиті на символіку своєї країни.

Приміром, ще одна, майже сюрреалістична картина: на одній з вуличок, яка межує з знаменитим бульваром Кудамм, біля машини з польськими номерами вишикувалася черга. Підходжу ближче і бачу: молода симпатична людина у формі польської збірної продає з рук німецькі прапори. На будь-який смак. Різних розмірів. Дешево, звичайно.

Товар розходиться швидко. Тямущий хлопчина-поляк на німецькій знає хіба що три слова. Однак його, ймовірно, нелегальний бізнес йде на ура, а німці аж ніяк не соромляться купувати свої національні прапори з польських рук.

У ці дні в Німеччині прикрашають національними кольорами не тільки автомобілі і балкони власних апартаментів. Недалеко від будинку Рейхстагу в Берліні, на пляжі Бундеспрессештранд, у самий розпал матчу між Німеччиною й Еквадором, трансляцію якого можна дивитися тут же на великих моніторах, - небувалий підйом і азарт.

І це аж ніяк не футбольна лихоманка, а феєричне свято. Дівчина-підліток у міні-спідниці бігає від одного вболівальника до іншого і розфарбовує їх обличчя, плечі, груди й інші частини тіла товстим триколірним фломастером. У результаті на шкірі в її "жертв" з’являється національний прапор Німеччини.

Любов до своєї символіки - поняття, близьке багатьом націям. Найяскравіший приклад - американці. З почуття національної гордості багато громадян США вивішують прапори своєї країни прямо на флагштоках своїх будинків. Проте за німцями подібні прояви любові до власної батьківщини дотепер не помічалися. І тому є причина.

З моменту закінчення Другої світової війни німецькій нації з покоління в покоління прищеплювали почуття провини за гріхи націонал-соціалізму і за злочини Холокосту. Зі шкільної лави на уроках історії і літератури німецьким дітям приходиться відважно "боротися" з далеко не доблесним минулим своєї батьківщини, і головний урок, який молоді люди вивчають: "ми - злочинна нація" і "спокутувати нашу провину навряд чи можливо".

Один з німецьких президентів, покійний Йоханнес Рау, встиг у свій час побувати в Ізраїлі і в Кнесеті він привселюдно вибачився перед ізраїльтянами й усім світом за злочини своєї нації під час  Холокосту. Жест викликав бурю емоцій і звичайно, схвалення.

Однак говорити про національну гордість в Німеччині дотепер вважалося непристойно і навіть цинічно.  Особливий шквал обурення викликають подібні вислови, якщо звучать вони з вуст людей публічних - політиків, артистів, письменників.

І німців не бентежить історична віддаленість від подій Другої світової війни в 61 рік. Як не трагікомічно це звучить, незважаючи ні на що, німецькій нації, цьому "волу" європейської інтеграції, дотепер приходиться нести на собі тяжкий тягар так званого минулого. Причому до останнього часу здавалося, що справитися з ним цій країні ніколи не вдасться.

Цього року німці це зробили. Незважаючи на існуючі в суспільстві неписані табу і заборони, вперше за післявоєнну історію, схоже, вони зрозуміли одну просту істину: і справді нерозумно ховати голову в пісок у той час, коли вболівальники з Бразилії, Італії, України й інших країн з задоволенням розмахують своїми національними прапорами.

Сучасні німці повинні усвідомити - і вони, нарешті, це роблять, - що гордість за свою батьківщину не може бути злочинною, що публічні прояви любові до батьківщини не повинні підлягати покаранню.

Адже німецька нація - це не тільки Гітлер і націонал-соціалізм. Це і великі Ґете із Шіллером, і Бетховен з Бахом. Це - і популярна в усьому світі Rammstein, і великий футбольний гуру Франц Бекенбауер, тепер за сумісництвом президент оргкомітету Чемпіонату світу-2006, і, нарешті, чудова команда Баварія (Мюнхен). Цими своїми співвітчизниками німці не просто можуть, а повинні пишатися.

З легкої руки мундіаля стало можливим те, до чого безуспішно намагалися прийти багато німецьких політиків - це згуртування нації і інтеграція іноземців у німецьке суспільство. Тепер свою приналежність до Німеччини змогли відчути не тільки ті, у чиїх жилах тече німецька кров. Німцями стали відчувати себе і українці, росіяни, турки, африканці і багато інших "дітей різних народів", які живуть в цій країні вже багато років.

По закінченню гри Німеччина - Еквадор, яка завершилась з рахунком 3:0, по вулицях Берліна,  роз’їжджали машини, з вікон яких вболівальники явно не німецької зовнішності з азартом і захватом, і в додачу із сильним акцентом, кричали: "Дойчланд! Дойчланд!"

Ця стаття був опублікований у журналі Кореспондент №24 від 24 червня 2006 року.

Відгуки і коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kppublications.com

Передрук статей, опублікованих у журналі Кореспондент, заборонено.