Думка: Візит не першої свіжості

Як помітив булгаковський Воланд, якщо вам продають осетрину другої свіжості, виходить, вона просто зіпсована. Саме духом політичної вторинності було просякнуто перебування прем’єр-міністра України Віктора Януковича у Вашингтоні.

Звичайно, в особах держсекретаря Кондолізи Райс або віце-президента Діка Чейні Янукович навряд чи міг побачити риси, властиві прихильникам Партії регіонів. Адже не секрет, що Білий дім бажав побачити цієї весни в Україні торжество помаранчевої єдності.

І все-таки, ще перед відльотом до Вашингтона, оточення прем’єра не виключало, що в коридорах Білого дому шляхи Януковича і Джорджа Буша можуть перетнутися. Так само як шість з половиною років тому, незважаючи на умовності протоколу, "невидима рука" таки звела тодішнього українського прем’єра Віктора Ющенка с президентом Біллом Клінтоном. Але ж Ющенко в ті часи не мав і половини повноважень, якими зараз може похвастатися Янукович. Усе-таки Вашингтон знає, як посилати сигнали підтримки. Але на цей раз українська делегація такого сигналу не дочекалася. І звинувачувати біло-блакитним тут треба насамперед себе.

Спокуса добити ворога на Михайлівській площі перемогла прагнення отримати союзників на берегах Потомаку. Зауваживши це, американська сторона внесла корективи в і без того убогу програму офіційних зустрічей прем’єра у Вашингтоні. Держдеп раптово скасував зустріч Януковича і Райс з пресою, а Білий дім викреслив з графіка його зустріч з президентським радником з національної безпеки Стівеном Хедлі і відмовився говорити що-небудь про зустріч прем’єра з віце-президентом США. Пауза, яку Сполучені Штати взяли у відносинах з Україною після парламентських виборів, схоже, затягується. І починає переходити в скорботне мовчання.

У свою чергу, публічні заяви Януковича у Вашингтоні залишили куди більше питань, ніж дали відповідей. Насамперед, він так і не дав чіткого пояснення щодо НАТО. Те, що лише кожен п’ятий українець хоче вступу України в альянс, не стало новиною для американців. Вони так і не почули, чи хоче цього сам прем’єр. Тому обіцянка Януковича просвітити українського громадянина про переваги членства в НАТО звучала так само переконливо, як і його твердження, що саме він є продовжувачем справи помаранчевої революції.

До речі, виборцям Партії регіонів буде не зайвим довідатися, що у Вашингтоні прем’єр з гордістю розповів, як його фракція підтримала рішення провести військові навчання в Україні за участі сил НАТО. І взагалі, за словами Януковича, Партія регіонів "ніколи не займала радикальної позиції щодо НАТО". А передвиборні плакати Лиходійства НАТО з фотографіями покалічених трупів жінок і дітей, виходить, уже не  рахуються?

Іншим вразливим для американців питанням залишається участь приватної компанії RosUkrEnergo у постачаннях газу в Україну. Віктор Янукович заявив, що не проти продовжувати з нею співробітництва і йому зовсім байдужні імена її власників. Здавалося, прем’єру незрозуміло, що ще декілька місяців тому ФБР активно розслідувало причетність до компанії відомого кримінального авторитета Семена Могилевича. Лукавством виглядали слова Януковича про те, що його уряд одержав RosUkrEnergo нібито в спадщину від попереднього. Особливо, з огляду на присутність у його делегації міністра палива і енергетика Юрія Бойка, якого українська опозиція називає одним з батьків-засновників цієї компанії.

Варто зазначити, що останні місяці Вашингтон особливо стривожений і боротьбою на виживання між українськими Президентом і прем’єром. Її черговим проявом став скандал навколо міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. І хоча більшість обіцянок Бориса Івановича американським колегам залишилися невиконаними, щирість його прозахідних намірів тут не ставлять під сумнів. Тому плутанина навколо його відставки тільки посилила загальне враження у Вашингтоні про те, що український корабель збився з курсу, а в капітанській рубці йде запекла бійка за штурвал. І на цьому фоні відвертим глузуванням пролунало твердження прем’єра про "стабільність і передбачуваність" України.

Не почули від Януковича у Вашингтоні його бачення українсько-американських відносин, крім шаблонних фраз про необхідність "стратегічного партнерства". Зате прем’єр користався з будь-якої можливості, щоб докладно розповісти про обсяги торгівлі України з Росією і Білорусю, і про наші історичні корені. І це у відповідь, наприклад, на прохання американців пояснити своє ставлення до обмеження демократії в цих "братерських" країнах.

Головною козирною картою, якою Янукович активно грав у Вашингтоні, була впевненість у своєму, як мінімум, п’ятирічному перебуванні на посаді прем’єра. Дійсно, Янукович до 2011-го звучить впевненіше , ніж Ющенко до 2009-го. A поки що йому можна пробачити і гальмування вступу України в НАТО, і перегляд контрактів з американськими компаніями, і відверто антиринкове рішення уряду квотувати експорт зерна. Такий прагматичний розрахунок мав переконати Вашингтон, що саме з Януковичем варто мати справу.

Але для американців прагматизм полягав в іншому. Вони вчасно усвідомили, що їх хочуть банально використовувати для того, щоб додати легітимності розправі над помаранчевими всередині України. Тому Вашингтон і вирішив залишитися над сутичкою, надаючи перевагу "спостерігати за вогнем з протилежного берега".

А Януковичу довелося на самоті ділятися своїми враженнями від переговорів в американській столиці. Що він робив без особливого ентузіазму. Адже фотографією на пам’ять з Кондолізою Райс прем’єр може похвастатися хіба що перед своїми синами. У Ющенко така вже є.

Сергій Куделя - журналіст Радіо Свобода у Вашингтоні