Думка: Що нас поєднує

"Буде Югославія", - написав у нічній есемесці приятель. "Краще, ніж Білорусь", - відповів йому я. Думаю, у цих позиціях і зосереджені всі "за" і "проти"" указу Віктора Ющенка.

Згоден, Президент офіційно оголосив війну. Велика ймовірність, що зробив це не відповідно до букви закону. І небезпека переростання політичної бійні в цивільний конфлікт дійсно існує.

Є й інша правда. Війна, мабуть, не була розв’язана Ющенком. Його навіть у непримиренному 2004-му Віктор Янукович називав Котом Леопольдом, а за поведінку в серпні 2006-го - березні 2007 року прем’єр узагалі повинен вимагати в Російської православної церкви оголосити Президента України святим хоча б за неймовірне уміння підставляти іншу щоку. Що стосується закону, то крім букви, існує його дух, що набагато важливіше. У гітлерівській Німеччині, приміром, гестапо діяло взагалі ж за законом, просто закон був виписаний таким чином, що політична поліція могла заарештовувати, катувати, відправляти в концтабір і страчувати безневинних німців без особливих обмежень. Хоча я добре розумію професійний протест Сергія Головатого і на правах колишнього виборця прошу Нашу Україну після завершення кризи амністувати титулованого юриста і далі використовувати його талант на користь Батьківщини. Правда ж про ключовий ризик цивільного конфлікту полягає в тому, що його створив не тільки Ющенко, і не тільки Юлія Тимошенко, але і Янукович, Олександр Мороз, Петро Симоненко, Наталя Вітренко (список довгий - як мінімум до Юрія Хмельницького).

Перевірка на щирість: рішення Ющенка надасть всім партіям можливість скласти іспит на виконання своїх перебвиборчих обіцянок ((Фото Миколи Лазаренка)

І в нас є прекрасний досвід 2004 року, коли ми, сотні тисяч звичайних людей, мирно висловлювали свої погляди, мирно боролися за них і мирно вирішили наше протиріччя на зразково мирному третьому турі виборів. Це одне із найбільш славних наших досягнень у новітній історії. Чому б нам його не плекати і не примножувати? Низький уклін і найміцніші рукостискання людям, що у суботу разом танцювали на Європейській площі, незважаючи на антагонізм кольорів своїх стрічечок або прапорів. Давайте наслідувати їх приклад!

Питання номер два - як нам політичну бійню повернути до стану політичної боротьби (миру між політиками, вважав і вважаю, нам не треба)? Я не думаю, що це питання до Конституційного Суду. Давайте будемо чесними, в Україні немає правосуддя, і ніколи не було. Апелювати до рішення Верховного Суду в 2004-му не варто. Не він, а настрій народу і домовленості між політиками визначили результат тодішнього протистояння. Тим, хто вважає, що це не по-європейськи, що усе повинен вирішувати закон і суд, я попрошу не гратися в слова. Громадське Російське Телебачення часів Бориса Березовського було громадським? Якщо журналіст бреше з екрана телевізора, він не журналіст, а злочинний пропагандист, хоча зовнішні ознаки можуть бути схожими. Якщо суддя бере хабарі за рішення або їхню відсутність, він не суддя, а злочинний корупціонер, нехай і у вичищеній мантії і шапочці. Чесних суддів, дякувати Богові, чимало, але суду як інституту, якому ми б усі довіряли, немає. Конституційний Суд за вісім місяців запеклого протистояння не ухвалив жодного рішення, щоб розсудити й заспокоїти воюючі сили. Що він може зробити зараз?

На мій погляд, якісно організовані дострокові вибори - єдиний спосіб нас розсудити. Тимошенко - екстремістка? Нашоукраїнці - дворушники? Янукович - тиран? Мороз - зрадник? Комуністи - фальшиві? Окей, давайте з усіма цими поглядами підемо на вибори і виберемо найменше зло. Можливо, юридично це буде неграмотно. Але це буде МОРАЛЬНО легітимно, а що ще головніше - демократично!

Це ключове слово. Будемо чесними - усі політики нас обдурили. Помаранчеві не посадили бандитів у в’язниці, не побороли корупцію, не реформували медицину, житлово-комунальне господарство, судову систему. Біло-блакитні не ввели другу державну мову, не знизили ціни на газ і не поліпшили наше життя вже сьогодні. Зараз немає політиків, здатних реалізувати наші бажання. Потрібно час і зусилля журналістів і виборців, щоб навчитися вибирати і контролювати свій вибір. Я боюся, час потрібно і для того, щоб виросло інше покоління політиків (якщо нинішнє невиліковне). Отож, поки цей час не прийшов, наша спільне завдання - не дати жодній групі захопити владу, щоб ми і вибори залишалися її головним джерелом. Давайте за це боротися!

Можливо, у тому числі і змінювати Конституцію. У вихорах політичної бурі ми не помітили, але при всіх негативах поправки 2004 року збалансували владу. Міліція і Генеральна прокуратура під впливом однієї гілки влади, СБУ й армія - під впливом іншої. Набагато ближче до об’єктивності телебачення, у тому числі державний Перший канал. Тепер наші завдання - взагалі вивести правоохоронців з-під впливу, створити це саме правосуддя (суперзавдання у всіх значеннях!). І вирішити проблему перебіжчиків у Верховній Раді, що фактично продають нашу волю без нашої згоди. Таку можливість треба виключити, якими б не були кольори влади. Це наш спільний інтерес.