Думка: Руками не чіпати

Не любить наша держава інвесторів. Замість того щоб захищати права власності (ми ж будуємо капіталізм), вона продовжує стимулювати процеси перегляду угод. Остання приватизація Луганськтепловозу живий тому доказ. Її, у принципі, і так явно задумали під нещасливою зіркою. Під загрозою зриву вона перебуває вже втретє.

Де-юре, питань немає. Результати конкурсу були скасовані за позовом приватної компанії Дніпровагонмаш. 25 червня Господарський суд Києва зобов’язав російський Брянський машинобудівний завод повернути в державну власність приватизовані 76% акцій холдингової компанії Луганськтепловоз.

З іншого боку, у проміжку між судом і угодою, Президент встиг негативно про неї відгукнутися й натякнути на можливість перегляду її результатів. Ну неправильно це для державної особи навіть високого рангу давати оцінку процесу до ухвалення рішення судом. Та й, у принципі, реанімувати реприватизаційні процеси - теж.

В ідеалі, якщо перші люди держави настільки стурбовані результатами приватизації великих об’єктів, чому б не контролювати цей процес до його закінчення, а не після фінального свистка. Є підозри, що "приватизатори" порушили законодавство?

Давайте доручення розслідувати цей процес, карайте винних, судіть корупціонерів, змінюйте зрештою  чиновників, якщо вони не справляються зі своїми обов"язками, але не чіпайте людей, які вкладають гроші в цій країні. Такий крок уже сам по собі може претендувати на подвиг. Угода є факт здійснений, і, як правило, після бійки кулаками не махають.

Державі необхідно навчитися усувати причину, а не наслідок непрозорої приватизації, поки все це остаточно не налякало інвесторів.

Уявіть собі картину: ви купуєте ну, наприклад, взуття в магазині. При цьому ту пару, яку давно обрали й (вау!) ще з 50%-м дисконтом. Пощастило вам так. А через декілька днів вас з уже обновкою зустрічає адміністратор і говорить: "Хлопче, постав черевики на місце. От ваші гроші. Ось цей покупець згоден купити цю пару без знижки". Як? А тепер поставте себе на місце інвестора. Отож-то. Фіг ви щось ще в них купите. А попереду в нас не менш скандальні приватизації Укртелекому й Одеського припортового заводу, вірогідність продажу яких і без цих факторів прирівнюється до нуля.

Ще одним "шикарним" сигналом для інвесторів є діаметрально протилежні оцінки процесу першими особами держави. От і спробуй після цього вгадати, через який кабінет починається дорога до великої приватизації, особливо напередодні  виборів.

Позитивні коментарі різнокаліберних чиновників Секретаріату після рішення суду взагалі свідчать про те, що держава вітає заміни одного власника на іншого,  заміни власника? Після перепродажу Криворіжсталі пристрасті стосовно реприватизації стихли, і не дай боже, щоб цей процес знову відродився на державному рівні. Масове заперечування в судах результатів  приватизаційних конкурсів, які не сподобалися, може стати проблемою білшою ніж рейдерства. І спокійно себе зможе почувати лише інвестор, який заручився залізобетонною підтримкою у вищих ешелонах влади. А це черговий виток корупції, з якої ми, принаймні , на словах, посилено боремося.

Крім усього іншого, якщо все так погано, то механічне повернення пакету акцій у лоно держави при збереженні існуючих схем і осіб ні до чого не приведе. Де гарантія, що наступний продаж буде кристально чистим? Я поки патологічно не вірю в чесність держслужбовців. "Руки, які нічого не крали" для мене матеріальні тільки у вигляді гіпсової фігурки в мене в кабінеті. Навіщо тоді вся ця боротьба за справедливість? Перепродаж Криворіжсталі в 2005- му теж проходила під гаслом Народу повернули його гроші. А де тепер ці 20 млрд грн., не знає навіть слідча комісія Верховної Ради.

І останнє. На жаль, суди в нас не є еталоном законності. Чим керуються судді при прийнятті своїх рішень, незрозуміло - дуже часто по тому самому  питанню вердикти кардинально відрізняються. У таких важливих питаннях, як права власності й корпоративне керування, взагалі необхідно скоротити коло судів, здатних розглядати такі справи, і коло питань, за якими вони можуть прийматися у виробництво. У свою чергу держава повинна перестати бути активним учасником цих процесів і не ставати на сторону одного з учасників, щоб не бути дурним прикладом.

Державним чоловікам настав час усвідомити, що вони грають не в комп’ютерну гру Приватизація, де можна зберегтися й перегравати незліченну кількість разів різноманітні варіанти. Замість демонстративного популізму, пора б уже зайнятися давно обіцяним реформуванням судової системи, що поступово заміняє собою виконавчу владу. І не тільки в питаннях приватизації.

Цей стовпчик опубліковано у журналі Кореспондент №26 від 7 червня 2007 року.

Відгуки й коментарі надсилайте за адресою korr- opіnіon@kppublіcatіons.

Передрукування стовпчиків, опублікованих у журналі Кореспондент, заборонено.