Думка: Хто винуватий і що робити

Антикомуністичний шал останніх тижнів пішов на спад. І усе стало як колись - фільми про чесних "комісарів у запилених шоломах" і проникливих радянських розвідників повернулися в ефір, вулиці, як і раніше, названі іменами жертв, карателів і колабораціоністів. Виникають колізії в суспільному транспорті: "Де виходиш? Московська, кут Мазепи…"...

У нашого президента є ідея-фікс - згадати поіменно всіх жертв і при цьому не розмінюватися на такий дріб"язок, як пошук, оголошення і карання убивць. Але чи правильно це з погляду майбутнього країни? "Бандитів", що "будуть сидіти у тюрмах" Віктор Ющенко уже помилував явочним порядком - і нічого доброго ця, дозвольте сказати, забудькуватість не принесла. Тепер на черзі - прощення організаторів і виконавців Голодомору. Тоді, навіщо весь цей надрив останніх днів - марафони в ефірі, презентації, "ушановування" (так і було написано в одному з запрошень на жалобні заходи), висадження кущів калини, які не прижилися...

Якщо заради народної пам"яті - так при чому тут державна машина, телеканали та ін. Люди і без указу глави держави пам"ятають своїх бабусь і дідусів - тих, хто не вижив, а якщо і пережив Голодомор, так і не позбувся до самої смерті страху вмерти без кірки хліба.

Я не можу собі уявити Шимона Візенталя, який плаче в меморіалі Яд ва-шеме за жертвахми Холокоста і наступного дня забуває про свою місію шукати і притягати до суду нацистів, катів Дахау, Аушвіца та Треблінки. А в нашому випадку так і виходить - СБУ допомагає Віктору Андрійовичу знайти рідкі архівні документи, фотографії та навіть останніх хто вижив. Але от дивна справа - хлопці з "холодним розумом, гарячим серцем і чистими руками" геть-чисто забули про тих, хто забирав останню крихту, виривав з дитячих рук горезвісні колоски (за законом "сім-вісім" від 7 серпня 1932 року було засуджено близько 800 тис. громадян СРСР, у тому числі і дітей), і хто, опинившись "першими учнями", одержував майно куркулів і ордена за ударне вилучення хліба.

Сказавши "а", українці повинні сказати і "б". Рішення про вилучення хліба приймала Комуністична партія. Мільйони жертв - злочинець на свободі. Логічним кроком було б ініціювання суду над Компартією та її функціонерами. Так, як заведено, з адвокатами і прокурорами. Суспільство має почути правду. А поки - КПУ засідає в парламенті, аж ніяк не в еміграції або глибокому підпіллі, додаючи фарсовості подіям минулого тижня.

Цікаво, до речі,  як відзначали день пам"яті жертв політичних репресій і Голодомору в українських містах Дніпродзержинськ і Дзержинськ, названих на честь організатора і першого керівника ЧК, що мімікруючи під різними назвами (ОГПУ, НКВС, МГБ, КДБ), впродовж майже 70 років своєї кривавої історії залишалася безвідмовним знаряддям політичних убивств? Звичайно ж, місцева влада, виконуючи розпорядження Президента, вивісила жалобні стрічки, запалила свічки. А позбутися імен, проклятих історією і людьми, слабо?

На карті Росії вже давно немає Свердловська, названого на честь глави ВЦВК Якова Свердлова, а в Україні - є. Також є в нас міста Котовськ і Артемівськ, названі на честь бандита і сепаратиста, три Первомайська і одне Першотравневе. А що робити з двома обласними центрами, що носять імена вірних сталінців, - Кірова і Петровського? Повернути їм історичні імена без скандалу і протестів не вийде - тому що повертати на карту імена імператриць Єлизавети і Катерини собі дорожче. На жаль, за 16 років незалежності нічого кращого за "Степоград" і "Сичеслав" вітчизняні "креативники" так і не вигадали.

А навіщо в Україні міста, що носять імена французьких і болгарського комуністичних генсеків? Якщо вже болгари і французи не вважають потрібним іменувати свої населені пункти на честь Моріса Тореза і Георгія Димитрова, то нам це навіщо? Якщо хочеться доторкнутися до чогось великого і світлого, то тоді нехай будуть на карті Донбасу міста Сахаров і Ганді!

Майже по всій країні, включаючи батьківщину УПА Волинь, стоять пам"ятники Леніну та іншим злісним "українофілам". Ще президент Леонід Кравчук підписував указ про демонтаж символів тоталітарного режиму, а вони, ці бронзово-гіпсові бовдури, стоять, насміхаючись над керівниками й мешканцями. Якщо Віктор Ющенко хоче ввійти в історію як людина справи, йому слід довести до логічного кінця одну Справу про Голодомор.

Ця колонка опублікована у журналі Корреспондент №46 від 1 грудня 2007 року.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kppublications.com

Передрук статей, опублікованих у журналі Корреспондент, заборонений.