Точка зору: Потрібен прорив

У понеділок Микола Поліщук розповів мені, що в Києві поменшало інфарктів. На думку екс-міністра охорони здоров'я, причина - запроваджена два роки тому заборона курити в громадських місцях. Я засумнівався, бо ж на автобусних зупинках, та й часто-густо в під'їздах, усе одно курять далі. Він сказав у відповідь, що в ресторанах і барах тепер точно є зони для некурців.

Якою б не була причина, у цій суперечці є одна стара істина. Лікувати повинні не лікарі та ліки, а здоровий спосіб життя.

Це я про те, що мені не подобається в роботі другого уряду Юлії Тимошенко.

Проблема ж не в Леоніді Черновецькому. Він - наслідок багатьох системних помилок, які позбавляють українців упевненості в завтрашньому дні. І перезавантаженням ці помилки не виправиш.

Перша з них - принципові професіонали майже не мають шансів потрапити у владу. А як?  Низька зарплатня цьому не сприяє. (Міністрів і депутатів до уваги не беремо, хоча їм її теж хочуть знизити). Отже, треба красти, а красти чесна людина не хоче, от і не йде. Добре, припустімо, хтось погодився працювати й за такі гроші. Але які в нього перспективи зробити кар'єру? Якщо він не член провладної партії, його виженуть. Якщо член партії, його підсидять. У партійних організаціях зараз вибиваються нагору не найпопулярніші, шановані й професійні, а ті, хто купує місця за гроші або відданість вождям. Ну а якщо раптом станеться диво, і чесний професіонал проб'ється, які в нього шанси відстояти свої погляди? Усе вирішують ті самі вожді. БЮТ, до речі, чудовий приклад. І вступити в партійну дискусію - найлегший  спосіб стати вигнанцем, ще й з ярликом зрадника.

Скажіть, уряд щось робить, щоб усунути цю помилку? Він збільшує зарплатню держслужбовцям? Він відокремлює бюрократів від політиків, захищає їх від політичних звільнень, вкладає гроші в їхнє навчання, відбирає кращих на конкурсах? А, може, воно відмовилося від ідеї імперативного мандата, який затикає рота всім незгідним партійцям? Або лобіює перехід до відкритих списків партій, коли ми зможемо вибирати тих, кого ми хочемо бачити в парламенті, Київраді та в будь-яких інших радах?

Відповіді Ви самі знаєте.

Яка друга системна помилка? В Україні нема кому захищати закон. Безстороння Служба безпеки України, непідкупна Генпрокуратура, справедливий Печерський суд за дві секунди зупинили б крадіж столичної землі. І сіли б усі. Від тих, хто збирав паспорти студентів, до тих, хто давав хабарі міським депутатам. Але ж такі службу, прокуратуру, суд ще треба створити! Знов-же - підвищувати зарплати. Знов-же - слідчих захищати від політиків, ґарантуючи їм і незалежність, і бензин з комп'ютером. Знов-же  - будувати палаци правосуддя, де можливими будуть відкриті засідання, які нині не можна провести на двох стільцях у кімнаті судді. Знов-же – ділити кваліфікаційні й дисциплінарні суддівські комісії, щоб відбирали й контролювали суддів різні люди. Знов- же – добре подумати, як саме краще обирати суддів (до речі, передвиборча обіцянка БЮТ).

Уряд це робить?

Третя системна помилка - розподіл землі. Я затятий прихильник місцевого самоврядування, але в нинішній системі, коли право виділяти землю належить винятково місцевим радам, треба щось міняти. Тому що це право місцевих рад перетворилося в безправність решти, від забудовників домешканців. Що потрібно зробити?  Та про ці прості заходи говорять уже роками! Продаж землі тільки на відкритих аукціонах. Повний і прозорий кадастр власників землі. І знову повернутися до виборів у місцеві ради не партій, а людей.

За кого мені голосувати на виборах нової Київради? Гаразд, за блок Черновецького не буду. Але ж решта політичних сил на минулих виборах провели тих, кого вони тепер називають зрадниками, і які гарненько приєдналися до дерибану землі. Так, тепер цих зрадників партії, сподіваюся, не візьмуть у нові списки. Але які ґарантії, що вони не візьмуть у нові списки нових зрадників? Якщо партії працюють так, як описано вище? Дайте мені можливість самому вибрати собі депутата й відповідати за те, яку кнопку він буде натискати.

Уряд це робить?

Я не хочу сказати, що мені не подобається в діях другого уряду Тимошенко абсолютно все. Слава богу, забуті ідеї тотального перегляду підсумків приватизації. Та й відставка того ж Черновецького, як і відмова від RosUkrEnergo чи виплата компенсацій внесків Ощадбанку СРСР - не що інше, як виконання передвиборчих обіцянок БЮТ. Саме по собі це дуже добре. Проблема в тому, що такі прості й популярні рішення не допоможуть упоратися з системними помилками. А країні ж і справді потрібен прорив.

Ця колонка опублікована в №11 журналу Корреспондент від 22 березня 2008 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.

Відгуки й коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kppublications.com.