Точка зору: Країна вічно сірих кардиналів

Слова Президента «Балога - це я!», що їх озвучив депутат Давід Жванія щойно скінчилася зустріч його депутатської групи Народна самооборона з Віктором Ющенко, як і варто було чекати, обережно спростували інші оборонці. Але слабким і плутаним виправданням ніхто не повірив. Усі давно звикли до того, що президенти України працюють в адміністраціях або секретаріатах своїх підлеглих.

От ще одна досить красномовна історія з правдивих джерел. Викликає Віктор Андрійович до себе свого радника, відому й поважну людину. Оскільки голова держави вкрай рідко звертається до нього за порадами, наш фахівець усі справи відкладає набік  і повним ходом летить до Президента. Але голова Секретаріату Віктор Балога рішуче відмовляється пропустити радника до першої особи. Не впливають на чиновника й арґументи, що цю зустріч ініціював сам Президент.

Постоявши в приймальні, сподіваючись, що непорозуміння от-от розв'яжеться, здивований радник іде ні з чим. За якийсь час йому знову телефонує Ющенко. Віктор Андрійович вирішив поцікавитися, чому радник досі йому нічого не радить. "Так ось, Віктор Іванович Балога не пускає до вас", - виправдовується той. " А-а-а... – співчутливо протягнув голова держави. - Ну, тоді добре, до зустрічі!"

Чи треба говорити про шок, що його пережила після цього інциденту поважна й солідна людина? І  чи треба дивуватися й сумніватися в тому, що Балога - це президент? І йому делеґовані повноваження самостійно вирішувати на доволі високому рівні. Напевно, голова Секретаріату робить це з найкращих спонук.

Він щосили намагається повернути колишній рейтинг свого шефа, довести країні, що Президент – це найсильніший  гравець на політичній арені. Тому прем'єр-міністр (хоча, здавалося б, і соратник голови держави, але ймовірний суперник на майбутніх президентських виборах) ні дня не живе без зауважень і зневажливої критики на свою адресу з боку президентського Секретаріату та персонально його керівника.

Перепадає від Балоги на горіхи й спікерові Верховної Ради. Особливо суворий він до представників своєї колишньої партії Народний союз Наша Україна. Партії, начальником виборчого штабу якої він був на останніх парламентських виборах, і, досить бездарно провівши всю кампанію, зменшив її й без того не надто райдужні перспективи. А спричинившись до такого безславного становища перспективної, суттю, команди, негайно залишив її напризволяще.  

Невже в цього, загалом, досить пересічного, ще вчора глибоко провінційного політичного актора закарпатського розливу зникло відчуття реальності? Його рішення за рік створити нову партію і з її допомогою повторно виграти президентські вибори для Ющенка виглядають, щонайменше, авантюрно.

Маю сумнів, що прагматичний Балога вірить у переобрання свого шефа й будує романтичні замки. Але чому б не поблефувати з простаком-хазяїном, який чогось і далі вірить у своє месіанське призначення, а нинішній свій украй низький рейтинг сприймає як тимчасове непорозуміння?

Найпевніше, що Балога веде свою, доволі приземлену гру, прикриваючись великим політичним проектом - виборами президента.

Усе б нічого, хай би собі й далі грався, потроху відкушуючи від державного короваю, але ж країну знову починає лихоманити. Хоче цього Президент, чи ні, але він намагається створити два центри прийняття рішень у виконавчій владі. При тому, що відповідальність за все лягає, природно, на Кабінет Міністрів. І якби біля урядового керма стояла не амбітна й досвідчена Юлія Тимошенко, то ситуація скидалася б на повний хаос.

Звісно, проблема тут не в особистій вдачі Балоги, мабуть, премилої людини, з якого ситуація робить монстра. Усі питання  - до Президента. Здається, саме він обіцяв у запалі передвиборчих пристрастей, що, очоливши країну, зведе свою адміністрацію до рівня канцелярії у два десятки працівників.

Погарячкував наш обранець. І після того, як нова редакція Конституції забрала в нього майже всі повноваження виконавчої влади, він, образившись, більш ніж удвічі збільшив свою адміністрацію. Нині фінансування Секретаріату обходиться країні дорожче, ніж фінансування Кабміну й Ради разом. А в його штаті удвічі більше людей, ніж було там за попередника Ющенка Леоніда Кучми.

Структура, створена під серйозні владні повноваження, без важелів контролю й заздалегідь передбаченого механізму відповідальності, починає сама собі шукати роботу. І отут Ющенко не ориґінальний. Жертвами власної недалекоглядності ставали і перший президент Леонід Кравчук, і Кучма. Згадайте "штукарства" Дмитра Табачника, Віктора Медведчука, які на посаді, аналогічній нинішній посаді Балоги, намагалися (і то вдало!) час від часу "будувати" країну. І навіть своїх шефів.

Викликають усмішку заклики багатьох політиків із НСНУ та її попутників звільнити Балогу з поста голови Секретаріату. Ні, у тому, що Віктор Іванович остаточно зарвався, здається, ніхто більше не сумнівається. Але тут треба було б не кадри міняти, а систему організації влади.

Щоб реалізувати нинішні повноваження Президента, не потрібен такий великий апарат, який без реальних повноважень починає займатися мистецтвом заради мистецтва. Тому країна постійно продукує вічно сірих кардиналів на тлі малозначущих і невпливових лідерів держави, які постійно делеґують комусь свої повноваження, будучи, мабуть, не в змозі їх виконувати.

Ця колонка опублікована в №12 журналу Корреспондент від 29 березня 2008 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки й коментарі надсилайте на адресу korr-opіnіon@kppublіcatіons.