Точка зору: Київ - архітектурне пекло

Виступаючи в листопаді 1954 року на Всесоюзній нараді будівельників, великий український архітектор (а також перший секретар ЦК КПРС) Микита Сергійович Хрущов обрушився з нищівною критикою на існуючі в галузі порядки.

Він заклеймував побудову рядових будівель за індивідуальними проектами, а архітектурні прикраси назвав надмірностями. Його невдоволення, підкріплене тезами про марнотратство (в якому були звинувачені саме архітектори, а не замовники - тобто, держапарат СРСР), мало важкі естетичні наслідки для всієї радянізованої території.

Архітектура була позбавлена від форм і виявилася жертвою диктатури економічного плану. Невдовзі після виступу Хрущова в життя стали втілюватися програми житлового будівництва, в основі яких знаходилися принципи типізації та здешевлення. Так одна шоста частина земної суші виявилася покрита хрущовками - панельними коробками для життя, що володіють негативною естетичною цінності. У їх малометражних квартирах з низькими стелями почало проживати, поскрипуючи серцем, покоління радянських громадян. Втім, з точки зору радянської імперії, яка вирізала письменників, учених та інших недостатньо покірних громадян, у хрущовках жили не люди, а безликі функціонери, солдати режиму, схильної до мілітаризації. Так що хрущовки це і не дім навіть, а натуральні казарми.

Зі смертю СРСР наші архітектурні та житлові проблеми не закінчилися, а лише розкрилися в повну силу

Рядові радянські міста та столиці, забудовані будинками XIX - початку XX століття і зразками сталінської архітектури (має певний, але все-таки стиль), стали притулком для, не побоюся цього слова, гидкого будівництва нового часу.

Один з прекрасних київських зразків пізнорадянської архітектури - будинок на вулиці Володимирській, навпроти Оперного театру. Прозвана городянами Скринею, ця незграбна коробка кольору недоспілого яблука, що стоїть в історичному центрі міста, наводить жах на перехожих і виглядає зловісним насміханням над навколишнім архітектурним ансамблем.

Що найнеприємніше, зі смертю СРСР наші архітектурні та житлові проблеми не закінчилися, а лише розкрилися в повну силу. Тому що на зміну тоталітарній економічній логіці комунізму прийшла не менш страшна логіка - примітивного, звіриного капіталізму, заснованого на корупції, жадобі до швидких надприбутків і нехтуванні всіма культурними складовими життя цивілізованого суспільства.

Бажання Радянського Союзу витратити на будівництво якомога менше змінилось бажанням сучасних українців отримати за будівництво якомога більше. А для цього сучасна українська архітектура взяла на озброєння цілий сонм вульгарних прийомів, які можуть залучити наймохнатіших міщан при грошах.

Київ, дивом зберіг залишки людського вигляду, виявився забудований позбавленими смаку, потворним формами

У новітню історію Києва увійшов колишній головний архітектор міста Сергій Бабушкін. Саме він створив сучасний образ Майдану Незалежності, який, думаю, нагадує ігровий майданчик для недорозвинених циклопів. Духовні послідовники Бабушкіна, які забудовують весь простір навколо Майдану, в історію вже не ввійдуть, і їхні імена нікому нічого не скажуть. Вони - незримі вороги міста і його мешканців, які своєю вузьколобістю і вульгарністю отруюють наше психосоматичний стан.

Як результат, Київ, дивом зберіг залишки людського вигляду, виявився забудований позбавленими смаку, потворним формами, ціна квадратного метра робочого або житлового простору в яких вказує на нелади продавців та орендарів з реальністю.

Куполи, квазіархаїчні надбудови, непоказні і не до місця розставлені колони, арочні конструкції - нова смішна і безглузда київська архітектура нагадує іграшкові будиночки, спроектовані дітьми після походу в булочну.

Небезперечна і переважаюча колірна гамма нової архітектури, очевидно, покликана викликати асоціації з цукерками Корівка і котлета по-київськи.

Логіка жадібності підпорядкувала собі і ті деякі культурні інститути, які залишилися в Києві з минулих часів. Так, Краків, перший кінотеатр на лівому березі столиці, виявився перетворений у казино. А на місці всіма улюбленої Кінопанорами збираються побудувати новенький офісний центр.

Для того щоб зрозуміти, в якому напрямку розвивається архітектура міста, досить пройтися по вулиці Гончара у центрі Києва. За останній десяток років ця затишна вуличка з парками перетворилася в бестіарію велетнів, причому деякі з них прибудований до постарілих історичних будівель найнеймовірнішим чином.

І процес ще не завершений - на початку вулиці зараз зводиться жахливий, на мою думку, бізнес-центр, заради якого було знищено дитячий майданчик, вирубано дерева, зруйновано невеликі споруди, і перегороджено проїжджу частину. Звичайно, про мешканців прилеглих будинків, під чиїми вікнами тепер не сад, а будівництво, яке створює неймовірний шум, ніхто й не думає.

Переживши царизм, комунізм і фашистську окупацію Київ опинився перед ще страшнішою загрозою

А як гарний костел Святого Миколая, тріснув по швах через офісно-бутиковий пухир, що з'явився? Адже новозведені монстри далеко не безпечні для решти пам'яток архітектури. Наприклад, заповідник Софія Київська, який занесений до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, так сильно турбує це саме ЮНЕСКО, що скоро буде виключений з переліку. Зважаючи на забудови району навколо Софії, що призвело до підвищення рівня ґрунтових вод і руйнування пам'ятника.

Втім, до чого нам ці переліки? І так вже зрозуміло, що свою культурно-історичну цінність Київ втратив. На кону питання виживання. За жахливими фасадами сучасних будівель стоять не менш жахливі історії їх зведення. Практично кожен будівельний проект у Києві обертається скандалами, і часто насильством - мешканців міста, які вважають, що будівництво відбувається з порушенням законодавства, яких просто б'ють. Згадаймо зіткнення на будівництві висотного будинку на території Жовтневої лікарні, або на вулиці Першотравневій.

Переживши царизм, комунізм і фашистську окупацію Київ опинився перед ще страшнішою загрозою - безконтрольного, бандитського капіталізму, який спустошує, відкидає суспільство в здавалося б далеке Середньовіччя. І чи переживе Київ (та й якою ціною) цю катастрофу - велике питання.

***

Цю колонку опубліковано на сайті Корреспондент.net 11 червня 2009 року.

Передрук колонок, опублікованих на сайті, допускається тільки після узгодження з редакцією.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою koreditor@kpmedia.ua