ГоловнаСпортВсі новини розділу
 

Шевченко: Я просто чекаю на свій шанс

4 березня 2009, 16:47
0
6
Шевченко: Я просто чекаю на свій шанс
Фото: АР
Шевченко: Хочу прокидатися і знати, що сьогодні гратиму

Український нападаючий італійського Мілана Андрій Шевченко розповів про травми в його кар'єрі, повернення до Мілана і взаємини з Моуріньо.

- Чому не вдалося зіграти в Англії так, як ти грав в Італії?

Як це не банально звучить – ті самі травми. Щоб там не писали, саме вони усьому причина. От дивися сам: за місяць до закінчення свого першого сезону в Челсі я отримую травму, яка вибиває мене з останніх вирішальних ігор – матчу-відповіді півфіналу Ліги чемпіонів, а також фіналів Кубка Англії та Кубка Ліги. Якби не ця травма, у мене був би просто гарний кінець після поганого початку сезону. А так, я травмувався, відновлювався протягом міжсезоння і початку наступного сезону. Потім відіграв п’ять місяців і от отримав травму спини, яка вибила мене на ще триваліший період, ніж попереднє ушкодження. Спробуй показати себе, коли ти весь час погано почуваєшся! Це те, що в мене вийшло в Англії.

Тут треба було б згадати, що і розпочинав британський період кар‘єри ти також після травми, отриманої наприкінці чемпіонату Італії-2006.

Та я взагалі відіграв чемпіонат світу-2006 практично на одній нозі! Приїхав до Англії після п’ятнадцяти днів відпочинку, навіть не встиг відновитися. Почав тренуватися при тому, що проблема коліна все ще існувала. Тому перші чотири місяці в Англії були доволі важкими, але загалом той сезон я провів непогано: забив 14 м‘ячів, віддав 12 голових передач, узявши участь майже в усіх важливих іграх.

І от, коли підійшло закінчення сезону і треба було виступити у вирішальних поєдинках – отримую травму. Все – операція, і сезон закінчено передчасно! Про наступний я вже казав. До речі, сезон 2007/2008 догравав, пересилюючи біль. Потрібна була операція, але оскільки всі ігри були важливі, не хотів пропускати. Але своє я все одно пропустив: у міжсезоння мені знову зробили в Англії операцію. Спина була дуже "важка", я не те що бігати не міг – ходити було боляче. 

- Чи почав ти почуватися краще морально після повернення до Мілану?

Так, одразу ж. Таке враження, ніби я й не від’їжджав звідси: наче час зупинився. Все-таки, я грав у цьому клубі впродовж семи років, виграв тут усе, що можна, став найкращим футболістом. Це мій рідний клуб. Такий же рідний, як і Динамо. Щоправда, Динамо таки трохи рідніший.

На жаль, Динамо не може запропонувати тобі прийнятних умов для завершення кар‘єри. В усякому разі таких, до яких ти звик…

Справа не в умовах, та я й не вимагаю якихось особливих умов. Просто зараз у мене контракт із Міланом, а я ніколи не люблю забігати наперед. Київ – це моє рідне місто, Україна – моя рідна країна, тут мої вболівальники. Але поки я просто не думав про повернення до Києва.

- У Мілані ти в оренді. У наступному сезоні хочеш повернутися до Лондона чи залишитися тут?

(Після тривалої паузи) Якщо чесно, то я тепер наперед не думаю про такі речі. Перш за все хочу дочекатися завершення сезону, а там, гадаю, все вирішиться. Хоча, буду відвертим, хотілося б завершити кар‘єру в Мілані.

- Кажуть, ти з Моуріньо розійшовся у поганих стосунках?

Хто каже? 

- Англійська преса писала, до того ж він на прес-конференціях не дуже високо оцінював твої здібності…

Я ніколи не чув, щоб він казав про мене щось погане, а те, що інтерпретували, треба ділити на вісім і фільтрувати. У нас завжди з ним були робочі взаємини, як у тренера і гравця. Конфліктів, якщо ти це хочеш почути, ніколи не було.

- Але ж розмова про те, чому ти не граєш, була?

Буквально раз чи двічі. Після матчу за збірну (проти Італії в Києві), він мене запитав: "Чому ти так добре граєш за збірну, а за Челсі – не так?". Я йому відповів: "Бо там мені дають грати, а тут – ні". "Я все зрозумів" – відповів Моуріньо. Наступні два матчі я грав, а потім він знову мене посадив у запас.

- Ти не протестував?

Навіщо? Я гравець. Я повинен формою і готовністю довести своє право на гру в основному складі. А сваритися з тренером чи тиснути на нього – не в моїх правилах.

- Який наразі у футболіста Шевченка головний стимул? 

Головне – це грати. Бо якщо ти не граєш, як би ти не тренувався, які б товариські матчі не грав, це не те. Ти повинен прокидатися і знати, що сьогодні або цього тижня – твій матч і ти гратимеш.

- Чи вдається тобі у теперішній період без гри опановувати емоції?

Я ні за що не переживаю. Досвід у мене величезний, тому я просто чекаю на свій шанс.

Олександр Гливінський, Лівий берег

 

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах

Загрузка...