ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Анатолій Зленко відповів на запитання наших читачів

Корреспондент.net, 22 грудня 2001, 12:33
0
9

З нагоди Дня української дипломатії, який відзначається 22 грудня, голова українського зовнішньополітичного відомства України Анатолій Зленко відповів на запитання читачів Кореспондента.net.

- Скажіть будь ласка, коли, на Вашу думку, українці зможуть вільно пересуватись Європою, без віз та тих принижень, які існують в посольствах західноєвропейських країн у Україні.

Я розумію Ваші емоції. Але боюсь, моя відповідь Вас не дуже втішить: українці будуть вільно пересуватися Європою, коли наша держава стане учасником так званого Шенгенського простору.

Конкретна дата і перспектива цього кроку – це питання не сьогоднішнього і не завтрашнього дня. Це питання розвитку стабільної, економічно сильної, сучасної України.

Ось вам ще один аргумент, чому ми повинні просуватися шляхом європейської інтеграції.

Запевняю Вас, українська дипломатія робить все можливе для того, щоб спростити візовий режим для наших громадян. Але ясно, що рішення щодо цього режиму приймаємо не ми, а країни Європейського Союзу.

- Чи підтримує та популяризує МЗС України українські інтернет-ресурси?

Ефективність наших зусиль залежить насамперед від того, наскільки сильними є власні інтернет-ресурси міністерства. У нас вже протягом 2-х років успішно функціонує веб-сторінка (за адресою www.mfa.gov.ua), яка зараз проходить процес оновлення.

На ній існує цілий розділ "Україна в Інтернет", в якому зібрані найбільш популярні посилання на українські інтернет-ресурси. Аналогічні посилання існують і на веб-сторінках понад 40 дипломатичних установ України за кордоном.

До речі, на сайті МЗС діє потужна пошукова система, завдяки якій можна знайти різноманітну інформацію по зовнішньополітичній діяльності України. З 21 грудня діє англомовна версія сайту.

- Чи є якась цілеспрямована державна політика щодо пропаганди УАнету?

Думаю, формування такої політики почалося 31 липня минулого року, коли Президент України підписав Указ "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні".

З іншого боку, говорити, що державна політика щодо підтримки Інтернету в Україні сформована, ще зарано. Український сегмент Інтернету достатньо молодий, а вироблення загальнодержавного підходу у його розвитку вимагає часу і значних зусиль. Сподіватимемося, що процес цей не триватиме довго.

Тим більше, що у виробленні оптимальної взаємодії держави і національного Інтернету зацікавлені обидві сторони. Я б навіть сказав, що держава зацікавлена більше.

- Що б Ви порадили, як Міністр, безробітним випускникам Київського інституту міжнародних відносин?

Для мене дивно, що така проблема існує.

Київський інститут міжнародних відносин має достатньо високе реноме, щоб його випускники не залишалися без роботи. Але це не означає, що МЗС буде забезпечувати їх працевлаштування. Хоча протягом 2001 року ми прийняли на роботу 45 випускників цього вузу, з них 37 – на дипломатичні посади.

Проте такий великий набір може бути лише на етапі розбудови національної дипломатії Нормальна дипломатична служба щороку набирає 10-15 чоловік, не більше. А в Україні, за моїми даними, різні учбові заклади щороку випускають 2-3 тисячі чоловік за фахом “спеціаліст-міжнародник”. От і вираховуйте, який процент з них навіть за найкращих умов може розраховувати на працевлаштування 

До цього додається і та обставина, що рівень знань і навичок багатьох випускників, на жаль, не відповідає вимогам дипломатичного фаху.

Нам гостро необхідна молодь, здатна мислити творчо, аналітично і нестандартно.

Диплом КІМВ не повинен бути скеруванням на роботу в МЗС, так само як диплом фізика – в дослідницьку лабораторію.

Я прихильник конкурсної системи. Безперечно, диплом відіграватиме свою роль, але далеко не визначальну. В першу чергу, оцінці повинні піддаватися саме Ви, як особистість і як фахівець, а вже потім колір Вашого диплому.

- Скажіть, будь ласка, яким чином може змінитися Ваш так би мовити “політичний вектор” в залежності від парламентських виборів?

Мій “політичний вектор” є незмінний. Це Україна і українські громадяни. Я не вважаю, що політичний клімат в Україні може змінитися після парламентських виборів 2002 року.

Україна вже обрала напрям свого розвитку – це європейська і євроатлантична інтеграція. І я, як міністр і як громадянин, повністю поділяю цей шлях та докладаю всіх зусиль, аби наша держава була повноправним учасником європейського життя у всіх його аспектах: політичному, економічному, культурному.

Зближення України з Європою вважаю своєю найвищою життєвою метою і професійним обов’язком.

Альтернативи цьому шляху немає.

- Чому в деяких закордонних місіях знаходяться (тобто працюють) люди, які не знають ні української, ні англійської на належному рівні, некомпетентні навіть в елементарному питанні – як видати доручення та його легалізувати? Конкретно: мої друзі зверталися до місії в Мельбурні і після спілкування з українським працівником в них залишилося гнітюче враження.

Мушу зауважити, що в Мельбурні наразі немає українського дипломатичного представництва. Але ми готові розглянути порушене Вами питання у разі, якщо ви уточните дані.

-Коли нарешті диппредставництва перестануть бути “відстойниками” для “неблагонадежних”? Туди повинні йти лише достойні, розумні, патріотично виховані громадяни. І коли увага звертатиметься на “людей з провінції”?

“Неблагонадежних” ми в наших посольствах не тримаємо. А в решті повністю з Вами згоден.

Сьогодні працевлаштування в МЗС повністю переведене на конкурсну та системну основу. “За дзвінком” ми людей вже не беремо. Більше того, все робимо, щоб провітрювати кабінети Міністерства від духу протекціонізму. Хоча можете собі уявити, яких зусиль коштує поламати цю систему, успадковану від радянських часів.

Щодо Вашого другого питання, то повірте, “людей з провінції” у нас багато. Навіть нинішній керівник мого секретаріату родом з шахтарської сім’ї на Донеччині.

Хоча механізми пошуку і відбору талановитої молоді у нас справді ще не налаштовані, як слід.

- Яка зараз ситуація з легалізацією/депортацією українців, що нелегально перебувають в Іспанії? Що здійснюється для вирішення цієї проблеми в інших, “не менш заселених” нелегалами з України, державах (Іспанія, Португалія, ФРН)?

Проблема “гастарбайтерів” – надзвичайно складна і важлива. І думаю, не помилюсь, якщо скажу, що ближчими роками її складність і вага все більше зростатимуть.

Що мені порадити українським заробітчанам, які потрапляють “в халепу”? Звертайтеся до посольств та консульських установ України. Допомагати у таких випадках – це їхній обов’язок.

Прошу лише пам’ятати, що “гастарбайтерів” – тисячі і десятки тисяч, а українських дипломатів у цих установах – одиниці. За всього бажання, вони не зможуть допомогти всім відразу. Крім того, і дипломати, і “гастарбайтери” перебувають в рамках існуючого міжнародного законодавства та законодавства країни перебування.

І якщо в тій чи іншій країні існує жорстке законодавство щодо іноземців, то жоден дипломат не примусить чиновника переступити через існуючий закон. Тут можна посилатися лише на міжнародно-правові угоди в рамках ООН, ОБСЄ, Ради Європи, інших міжнародних організацій. Знати і використовувати їх – це теж завдання закордонних місій.

Що стосується конкретно Іспанії, то 10 січня я матиму переговори в цій країні та буду порушувати питання “гастарбайтерів”.

- Яке Ваше ставлення до народної дипломатії?

Дуже позитивне. Народна дипломатія часто іде попереду дипломатії професійної. Цю істину свого часу усвідомили, наприклад, французький президент Шарль де Голль і німецький канцлер Конрад Аденауер. Після Другої світової війни вони поставили франко-німецькі контакти на справді широку, народну основу. Спілкування іде на всіх рівнях – від регулярних саммітів кожні півроку до молодіжного обміну та спільного телевізійного двомовного каналу. Результат є вражаючим – Франція і Німеччина перетворилися із історичних ворогів на справжній локомотив європейської інтеграції.

Сьогодні народна дипломатія отримує і нові, нестандартні форми. Взяти хоча б вільний інформаційний простір, який утворився останніми роками в Інтернеті. Чим це не нова форма народної дипломатії, вільного і позитивного спілкування без кордонів, митниць та інших обмежень?

Взагалі, мені подобається теза, що в сучасному світі кордони – це не перешкоди, а нові шанси для співпраці.

- Які перспективи щодо відкриття консульських установ України в Новій Зеландії і навпаки? Якщо відповідь позитивна, то чи не можете Ви прискорити призначення Почесного консула України в Новій Зеландії?

Якраз зараз вирішується питання про розширення повноважень нашого Генерального консульства у Сіднеї на територію Нової Зеландії. Сподіваємося, що найближчим часом воно буде вирішене позитивно.

Не виключаємо і можливості відкриття почесного консульства в цій країні вже навіть наступного року.

- Чи вдасться Росії добитися продовження перебування Чорноморського флоту на території України на період після 2017 р.?

Один відомий європейський політик мав таку заповідь: “Ніколи не відповідайте на гіпотетичні питання”. Дозвольте мені її зараз дотриматися.

Задумайтеся, йдеться про 2017 рік! Ви пригадайте, скільки подій трапилося тільки за один 2001 рік – і помножте на 16 років, які попереду. Ми робимо реальну політику, а не гадаємо на кавовій гущі.

- Яким чином вихід США з ПРО зачіпає інтереси України?

Звичайно, рішення Вашингтону не було повною несподіванкою. Але наслідки цього рішення я б не наважився прогнозувати навіть зараз.

Невизначеність глобальних перспектив у сфері контролю за озброєннями після фактичної “смерті” Договору про ПРО – ось Вам перший аргумент, який не може не хвилювати Україну.

США, Росія, інші сторони Договору повинні домовитися про спільне бачення цих перспектив. Україна, яка вважає себе його правонаступником, зацікавлена в тому, щоб зробити всій внесок у цей процес. Ми вважаємо, що він не може відбуватися у відриві від інших угод і домовленостей у сфері контролю над озброєннями та нерозповсюдження.

Принципово важливим вважаю також і те, щоб рішення Адміністрації США про вихід з Договору не призвело до гонки озброєнь у світі.

- Як Ви вважаєте, розширення НАТО – позитивний чи негативний процес для національних інтересів України?

Розширення НАТО – це перш за все об’єктивний процес, вияв реально існуючих інтеграційних тенденцій в Європі. 

Для України він має безумовно позитивне значення. І не лише тому, що наша держава і сама прагне брати участь в процесах євроатлантичної інтеграції. Спільно з НАТО розширюється єдина Європа – а отже і зона стабільності, демократії і добробуту.

Сьогодні Україна не порушує питання про своє членство в Альянсі. Проте євроатлантичний інтеграційний вектор, тобто повномасштабний розвиток стосунків з НАТО, набирає все більшої ваги. Він стає ключовим напрямком зовнішньої політики, магістральним елементом стратегічного курсу України на євроінтеграцію. Тому для нас так важливо, щоб двері Альянсу були завжди відкриті.

-Незважаючи на високу престижність роботи дипломата, рівень його заробітної плати є нижчим рівня проживання. Чи передбачаються якісь зрушення в цьому питанні, адже незадовільна оплата праці державного службовця – першопричина корупції?

Безперечно, рівень окладу дипломата не забезпечує безтурботного життя. Водночас працівники МЗС не можуть отримувати стільки, скільки їх колеги із розвинутих держав світу і ми всі розуміємо чому.

Та не все настільки погано, за одинадцять місяців цього року середня заробітна плата на одного працівника Міністерства зросла у 1,8 разів у порівнянні з минулим роком.

Сподіваюся, що динаміка зростання матиме продовження і в наступних роках.

- Хотілося б дізнатися максимально детально, що дасть Україні розширення НАТО (в тому випадку, якщо РФ приєднається до Альянсу), як це відіб’ється на внутрішній та зовнішній політиці нашої держави?

Скажу відверто: вступ Росії в Альянс я не вважаю найбільш імовірною перспективою європейського розвитку.

Хоча наслідки такого кроку для України були б скоріше позитивними, ніж негативними. Якщо Росія в політичному і військовому плані “дозріє” до членства в НАТО, то на той момент або відразу після цього Україна теж буде членом Альянсу. Україна готова співпрацювати з НАТО настільки широко, наскільки НАТО готове співпрацювати з нею.

Говорити далі не стану, оскільки в такому разі розмова набере надто “гіпотетичного” характеру. 

- Хотілося б запитати, яким чином МЗС працює над покращенням іміджу України за кордоном? Чи задоволені Ви роботою Міністерства цього року? Які найбільші досягнення та прорахунки Ви б назвали?

Питання іміджу держави є пріоритетним у повсякденній роботі наших закордонних установ. Цьому присвячена постійна кропітка робота наших дипломатів з представниками офіційних та ділових кіл, засобів масової інформації, широкого загалу зарубіжної громадськості.

Дипломат працює на імідж держави переважно одним способом – він спілкується з іноземцями. Переконує у перевагах співпраці з Україною, пояснює нашу специфіку, часто не зовсім зрозумілу для інших держав. Звісно, це легше робити, коли Україна подолала кризу і вступила в період економічного зростання.

Думаю, активна позиція нашої дипломатії після терактів у Сполучених Штатах також підвищила імідж України.

Чи задоволений я роботою Міністерства цього року? Скажімо так, ми досягли більше, ніж я очікував. Тут і визнання України як майбутнього асоційованого члена ЄС, і запрошення до Європейської конференції, тут і вдале головування в Раді Безпеки ООН, тут і візит Папи Римського, тут і послідовна лінія України щодо Македонії.

Це були найбільші досягнення. А прорахунки… Мені здається, на серйозному політичному рівні їх не було.  Але нехай судять інші.

- В якому напрямі легше підтримувати стратегічне партнерство – з РФ чи США? Де більше “підводних каменів”?

Кількість підводних каменів важко оцінити – бо вони під водою.

А якщо серйозно, я б скоріше говорив не про підводні камені, а про інтереси наших партнерів, які не завжди збігаються з нашими. Їх треба вивчати, їх треба враховувати. Але керуватися насамперед власними. В цьому і полягає мистецтво дипломатії – щоб досягти розумного, прийнятного для обох сторін балансу інтересів. Мені здається, у відносинах і з Росією, і з Сполученими Штатами нам це вдається.

- Коли закінчиться примарна “багатовекторність” зовнішньої політики України і визначиться конкретний напрямок розвитку зовнішніх відносин?

Якщо уважно і неупереджено спостерігати за діями та ініціативами України на міжнародній арені, то таке питання навряд чи виникне.

Україна прямує в Європу, одночасно розвиваючи партнерські відносини з цілою низкою держав. Хіба це ознака примарності? Хіба партнерство на одному напрямі та конфронтація або фактичний параліч відносин на іншому – це ознака сміливої і послідовної політики? Я думаю, така політична лінія навіть не заслуговує на назву “дипломатії”.

А щодо принципу багатовекторності – то він відбивав реальну ситуацію, яка існувала в міжнародних відносинах у перші роки нашої незалежності, в період, коли українська держава тільки починала визначати своє місце на міжнародній арені.

Разом з тим, як відомо, Україна визначилась у своїй стратегічній меті – це інтеграція до європейських і євроатлантичних структур. Це означає, що європейська та євроатлантична інтеграція є нашим пріоритетним зовнішньополітичним напрямом, якому підпорядковуються всі інші.

- Чому “ушли” Вашого попередника?

Як Вам відомо, Міністр закордонних справ призначається на посаду Президентом України за поданням Прем’єр-міністра і звільняється Президентом України, знов таки за згодою глави уряду.

За досвідом можу сказати, що будь-яке призначення чи звільнення породжує дуже багато безпідставних пліток та здогадів. На мою думку, Бориса Тарасюка не “пішли”, так само як не “пішли” свого часу Геннадія Удовенка і мене. Просто існуюча ситуація вимагала нових людей і нових рішень в інтересах України.

-  Ви вже вдруге обійняли посаду Міністра закордонних справ? Чи можливо порівняти Ваш “перший термін” з “другим”? Чи відчувається різниця в роботі”?

Відверто кажучи, відмінності існують. На початку 90-х дуже багато чого робилося і втілювалося вперше, це був час надзвичайно напружений і непередбачуваний та водночас романтичний. Кожного дня нам доводилося відстоювати українську самостійність, заявляти і переконувати опонентів, що Україна буде незалежною не на рік чи два, а назавжди.

Сьогодні інтенсивність не знизилася, але змінилися акценти. Ми відстоюємо не незалежність, а свої інтереси - економічні, політичні, культурні – і, повірте, це робити, можливо, навіть важче.

- Ви, як дипломат, як Міністр закордонних справ, часто відвідуєте багато країн по всьому світу. Скажіть, на Ваш власний розсуд, яка країна чи місто найцікавіше та найкраще? (Звісно, крім України)

Програми зарубіжних візитів є настільки насиченими і щільними, що державу, яку ти відвідуєш, вдається побачити лише з вікна автомобіля.

Тому важко, звичайно, скласти в такий спосіб враження про ту, чи іншу країну. З іншого боку, кожна країна і кожне місто по своєму унікальні.

Для мене ж, окрім Києва, дорогими і близькими є міста, де я провів значну частку свого дипломатичного життя. А це – Париж і Нью-Йорк.

- Чи немає тривоги, що після вступу Польщі в ЄС, ця держава буде займатися вирішенням своїх проблем в цій організації і якимось чином “забуде” про те, що обіцяла допомагати процесу євроінтеграції України?

У мене таких переживань немає. Українсько-польське партнерство – це не політична кон’юнктура. Це справді пріоритет і для України, і для Польщі. Я б тут, знов таки, провів паралель з партнерством Німеччини і Франції. Ці держави також мають складну історію відносин. Але вчасно усвідомили, що без їх примирення і партнерства ні Німеччина, ні Франція, ні вся Європа не матимуть мирного, стабільного майбутнього.

І чим далі просувалася європейська інтеграція, тим міцнішим ставало франко-німецьке партнерство.

Переконаний, що аналогічним чином будуть розвиватися і українсько-польські відносини після вступу Польщі до Європейського Союзу.

- Президент Леонід Кучма нещодавно заявив, що Україна стане асоційованим членом Євросоюзу вже до кінця терміну його президентства? Які Ваші прогнози з цього приводу? І коли, на Вашу думку, Україна стане повноправним членом ЄС?

У виступі  Президента України, на який Ви посилаєтеся, висловлена думка про те, що набуття Україною асоційованого членства в Європейському Союзі в осяжній перспективі є доволі реальним. На мій погляд, це досить очевидно в світлі останніх заяв і Канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера, і Міністра закордонних справ Італії Ренато Руджеро.

А говорити про конкретні терміни вступу України в ЄС я не став би. Чим скоріше – тим краще.

- Україна постійно виступає з новими ініціативами з урегулювання близькосхідного конфлікту, проте, зрозуміло, що вона не є головним гравцем в цьому регіоні, таким як США та РФ. Чи потрібно Україні, на Вашу думку, продовжувати миротворчі зусилля в цьому регіоні, незважаючи на “другорядну” роль в урегулюванні кризи?

Думаю, Ви погодитесь, що ситуація у близькосхідному регіоні досягла сьогодні критичної межі. І будь-який внесок, будь-яка зважена ініціатива, спрямована на послаблення напруги, викликає тільки позитивну реакцію – як з ізраїльського, так і з палестинського боку. В цьому я вас запевняю як людина, що регулярно підтримує контакти з обома сторонами конфлікту. До речі, буквально, через кілька днів у Києві перебуватиме Віце-прем’єр-міністр, міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес.

Україна не претендує на роль головного миротворця на Близькому Сході. При цьому миротворчі зусилля України на близькосхідному напрямі жодною мірою не підміняють заходів, які вживаються “коспонсорами” мирного процесу на Близькому Сході. Наша діяльність спрямована передусім на те, щоб відкрити додаткові можливості та органічно доповнити миротворчі зусилля міжнародного співробітництва.

Ми не йдемо в цей регіон з пустими руками і голими деклараціями. У нас є певні ідеї, і ці ідеї викликають інтерес.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах