ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

МІНЯЮ РУЧКУ НА МАНДАТ!

21 лютого 2002, 12:24
0
7

Зростаюча кількість журналістів вирішує боротися за місце в парламенті, сподіваючись покращити ситуацію зі свободою слова та зупинити хвилю насильства проти колег. Але аналітики налаштовані скептично щодо їхніх реальних мотивів.

В`ячеслав Піховшек та Микола Вересень, два найбільш відомих та популярних телеведучих, увійшли до числа ста тридцяти журналістів України, які балотуються в народні депутати.Вересень, який був ведучим популярної телепрограми на студії “1+1”, зараз іде під третім номером у списку “Команди озимого покоління”, нещодавно створеного блоку, який захищає інтереси молоді.

Піховшек, який ще місяць тому вів політичне ток-шоу на тому самому каналі, - номер п`ятий у блоці “Демократична партія України та Демократичний Союз”.

Всеукраїнська партія трудящих поставила тележурналіста Першого Національного каналу Валерія Лапікуру п`ятим номером у списку.“Велика журналістика – це вже політика”, - говорить головний редатор тижневика “Політика і культура” Зиновій Кулик, кандидат у народні депутати за списком “ДемПУ-ДемСоюз”.

Степан Курпіль, головний редактор найвпливовішої у Львові газети “Високий замок”, балотується по одному з мажоритарних округів Львова та вважає, що він зможе змінити ситуацію на краще.“Годі чекати, треба йти у владу, міняти її зсередини, приймати нові закони і домагатися, щоб вони діяли. Не в останню чергу потрібні ті закони, які забезпечать не декларовану, а реальну свободу слова, незалежність засобів масової інформації”, - написав Курпіль в редакторській колонці минулого тижня.

Свобода слова постійно порушується в Україні, а журналісти все частіше стають жертвами розправ. Георгій Гонгадзе, видавець інтернет-газети “Українська правда”, зник у вересні 2000 року, а через кілька місяців по тому його тіло без голови було знайдене у лісі під Києвом. Ще один приклад – Ігор Олександров, який спеціалізувався на журналістських розслідуваннях для місцевої телевізійної станції в Слов`янську Донецької області, був убитий невідомими нападниками в липні 2001 року. За підрахунками “вм”, 14 журналістів зазнали нападу минулого року в Україні.

Потік журналістів у політику розпочався на минулих виборах до Верховної Ради в 1998 році. Тоді журналісти висували дуже схожі гасла про захист своїх колег та зміну законодавства про пресу, але експерти стверджують, що особливої активності в цьому напрямку помічено не було.

Кулик каже, що він знає, принаймні, дві причини, за якими журналісти йдуть у політику. “Перша – деякі журналісти розбираються в державних справах краще, ніж ті, хто сидять у Верховній Раді. Журналісти – не найгірші політики і не найгірші патріоти, – говорить він. – Друга – суб`єктивна причина. Популярність політичних журналістів зростає, зростають амбіції. Провідні журналісти йдуть у політику”.

Частина журналістів переконані в тому, що зможуть впливати на інших, маючи в руках владу та ряд привілеїв. Але Микола Вересень вважає таке твердження хибним. “Я бачу завданням журналістів у політиці бути ланцюжком між владою та народом. На жаль, влада не завжди знає, чого хоче суспільство. А суспільство не знає про наміри влади. Вони сьогодні досить далекі один від одного”, - говорить Вересень.

Крім патріотичного, є інший аспект, чому журналісти балотуються до Верховної Ради, - матеріальний. Деякі аналітики вважають, що журналісти роблять це за гроші. “Я хотів би запитати журналістів, скільки коштує можливість брати участь у виборах”, - сказав Дмитро Видрін, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку та кандидат в депутати від партії “Яблуко”.

Партії, які запрошують відомих журналістів до свого списку, досить часто сподіваються на те, що популярний журналіст зможе покращити їхній рейтинг та змусить виборців проголосувати за цю партію на виборах. Але прості люди налаштовані інакше.“Мені дуже подобаються Ольга Герасим’юк і В’ячеслав Піховшек. Але якщо б вони балотувалися до Верховної Ради від якоїсь партії, я не думаю, що ці симпатії вплинули б на мій вибір 31 березня”, - говорить Тетяна, 20-річна мешканка міста Кам'янець-Подільський на Західній Україні.

“Це явище не є нормальним. Це певний етап політичного розвитку. Він невдовзі пройде”, - зауважив керівник Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський.

Не можна заперечувати й того, що самим журналістам теж вигідно бути присутнім у верхівці списку партії чи блоку. Особливо, якщо в цієї політичної сили є шанси подолати чотирьохвідсотковий бар`єр.“Питання про те, хто кого експлуатує, спірне. Я б сказав – 50 на 50. Ще невідомо, хто кого використовує”, - підкреслює Микола Вересень.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах