ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Анатолій Зленко: Звичайні українці повинні стати звичайними європейцями

Корреспондент.net, 20 грудня 2002, 16:47
0
9

До Дня української дипломатії, який відзначається 22 грудня, глава зовнішньополітичного відомства України Анатолій Зленко відповів на питання, надіслані йому читачами Кореспондент.net. Міністр визначив основні цілі роботи свого відомства на майбутній рік, серед яких європейська інтеграція України, вступ до НАТО, захист інтересів українського бізнесу і громадян України за кордоном. Анатолій Зленко впевнений, що досягти цих цілей буде легше, якщо всі громадяни України не на словах, а на ділі будуть прагнути до того, щоб стати європейцями.

Анатолію Максимовичу, прокоментуйте, будь-ласка, підсумки Копенгагенського саміту. Схоже на те, що Україну ототожнили з Білоруссю, Молдовою та Росією. Чому навіть асоційоване членство є занадто складним завданням для української дипломатії?

Копенгагенський саміт став справді етапною подією для Центральної та Східної Європи. Ми не можемо не вітати ту обставину, що об’єднана Європа розширюється. В той же час я можу зрозуміти гіркоту, яка звучить у Вашому питанні. Так, Україна поки що не належить до числа запрошених в об’єднану Європу. Поки що ЄС розглядає нас лише як сусіда.

Чому ігноруються наші європейські амбіції? Гадаю, для цього є низка причин. Зокрема, я пояснюю це загальною ситуацією в ЄС. Щойно ця організація наважилася на найбільше в своїй історії розширення. Ніхто не знає, в яку суму воно обійдеться західноєвропейським платникам податків. Ніхто не знає, наскільки ефективним буде принцип прийняття рішень консенсусом в союзі 25-ти держав (всі пам’ятають, як важко приймалися проблемні рішення, коли ЄС охоплював 15 країн). Ніхто не знає, чи буде ЄС спроможний провести масштабну внутрішню реформу, про яку багато років говорять і яку так і не вдалося провести до розширення. Ніхто не знає, що робити з робочою силою нових держав-членів. 

Питання, які накопичуються і залишаються без відповіді, становлять у політиці фактор ризику. На даний момент він є для Європейського Союзу найвищим за всю історію. Підвищувати цей ризик, відкриваючи двері для такої великої країни, як наша, сьогодні ніхто не стане. Проте я переконаний: якщо перша хвиля розширення виявиться вдалою, і якщо Україна матиме в подальшому успіх на шляху демократичних та економічних реформ, то і ставлення до нашої європейської перспективи буде іншим.

Україна багато років веде діалог з ЄС, намагаючись, щоб для неї була відкрита перспектива членства. Без особливого успіху. Можливо, настав час внести до нашої політики певні корективи?

Можливо, Ви й праві. Ми завжди виходили з того, що як європейська держава Україна в перспективі може претендувати на членство в ЄС. Заявляли про це відрито і регулярно. Можливо, надто регулярно. Можливо, це когось в Європі дратувало.

На мою думку, очевидно одне: для вступу в ЄС потрібне політичне рішення цієї організації та відповідність критеріям членства. Підтягнути Україну до цих критеріїв – це питання успішної економічної та політичної реформи. Це наше домашнє завдання, наш обов’язок не стільки перед Європою, скільки перед самими собою. Над цим і будемо працювати. Сподіваюся, що свого часу, коли Україна досягне належного рівня розвитку, поміняється і ставлення до її європейської перспективи.

Коли Україна може вступити до  НАТО?

Ми вступимо до НАТО, як тільки проведемо належні політичні, економічні та військові реформи. Членство в цій організації – це питання прагнення України, політичної волі НАТО і відповідності критеріям цієї організації. У нас бажання вступити до Альянсу є. НАТО, у свою чергу, не зачиняє двері для України. Це, до речі, було підтверджено на Празькому саміті НАТО. Залишилося працювати, щоб відповідати існуючим критеріям.

Яким був цей рік для української дипломатії? Таке враження, що досить сумним.

Цей рік був напруженим для української зовнішньої політики. Я б його поділив на дві частини. Перша пройшла під впливом парламентських виборів і прийняття нової стратегії України щодо НАТО. Це був, на мою думку, однозначно позитивний період, за яким, на жаль, почалася проблемна „смуга”, пов’язана з „кольчужною справою”.

Друге півріччя минуло для нашої дипломатії під знаком підготовки до Празького саміту НАТО, від якого, скажу відверто, ми отримали не зовсім той результат, на який розраховували в травні-липні. У той же час, враховуючи ті обставини, в які ми були поставлені напередодні Праги, Україні вдалося вийти з ситуації з найменшими втратами і навіть підписати важливі документи – План дій Україна-НАТО та Цільовий план на 2003 рік.

Цей рік був важливий для ГУУАМ. На Ялтинському саміті нам удалося надати цьому об’єднанню нового дихання.

Реалізуючи курс на економізацію зовнішніх зносин, Україна активно працювала з так званими новими ринками: досить згадати візити Президента до країн Близького Сходу та Китаю, мої візити до арабських країн та Центральної Америки.

Можна перераховувати й інші візити високого рівня як в Україну, так і з нашого боку. Загалом їх було проведено 144 (минулого року – 130).

Тобто рік був інтенсивним, зі своїми здобутками та втратами, але, все ж таки мені здається, здобутків було більше.

Як досвідчена в дипломатії людина, скажіть, куди котиться світ? Знову розкручується гонка озброєнь. Знову політики починають говорити мовою сили, а не розуму. Подивіться хоча б на ситуацію навколо Іраку.

Мені здається, основні політичні тенденції 2002 року – це кола на воді, які все ще розходяться після падіння нью-йоркських хмарочосів. І підготовка до військових дій в Іраку, і загальний мілітаристський дух, властивий сучасним міжнародним відносинам – це наслідок вересневих подій минулого року.

Світ зазнав небаченого шоку, побачив нову небезпеку. Його природна реакція – це загальне напруження і намагання захиститися. Наскільки довго триватиме це напруження міжнародної політики, залежить від багатьох чинників. Мені здається, дуже багато буде залежати від наступного року. Якщо не трапиться нових потрясінь на зразок минулорічних, і якщо вдасться уникнути глобальної економічної кризи, то я сподіваюся, що міжнародні відносини поступово повернуться „на круги своя”.

Як Ви прокоментуєте повідомлення про причетність США та інших країн НАТО до програм озброєння Іраку?

Насправді це досить сумні повідомлення. Вони говорять про те, наскільки кон’юнктурним є розуміння справедливості в сучасному світі. У мене чомусь виникає відчуття, що прямі свідчення іракців про причетність десятків американських, західноєвропейських та інших компаній до озброєння Іраку отримають набагато менший резонанс, ніж недоведені факти щодо „кольчуг”. Це особливо прикро, враховуючи той внесок, який Україна свого часу зробила у ядерне роззброєння і створення надійної системи нерозповсюдження у світі.

Більше того, я не став би виключати, що надалі будуть зроблені нові спроби акцентувати увагу саме на Україні. А мета одна: відволікти увагу громадськості від власних проблем та нейтралізувати можливі негативні наслідки для згаданих країн.  Хотілося б помилитися.

Чому Україна, на відміну від Туреччини, не стає офіційним кандидатом на вступ до ЄС?

Тому що нам не дають такого статусу. У нинішній ситуації для нас подавати заявку на вступ до ЄС – це все одно, що збиратися в гості, куди нас не звали. На мою думку, не варто ставити Україну і ЄС в таку незручну ситуацію.

Чому на дипломатичну службу потрапляють не за фаховими характеристиками, а виходячи з суб’єктивних політичних міркувань? Маю на увазі призначення відставних політиків послами за кордон. Невже імідж України від цього виграє?

Так звані політичні призначення на посаду послів практикується багатьма дипломатичними службами, в тому числі американською. Річ не в тому, звідки прийшла людина, а в тому, щоб вона добре відповідала існуючим вимогам. Звичайно, колишній політик, призначений послом, багато в чому поступається кар’єрному дипломату. Але й має свої переваги. Добрий посол – це насамперед активний посол. А колишні політики, за моїм досвідом, рідко страждають на політичну безініціативність чи безхребетність. Вони мають добрі зв’язки в керівних структурах України, що дозволяє активно впливати на ситуацію у відносинах з країною перебування і вирішувати наявні проблеми.

У 2000 році я з відзнакою закінчив Інститут міжнародних відносин. Проте на роботу в МЗС з нашого курсу потрапили лічені люди – нащадки або родичі ваших підлеглих, а випускники зі знанням перської та англійської мов працюють хто де. Чи планує МЗС в своїй кадровій політиці відхід від трайбалізму?

Подолання, як Ви кажете, „трайбалізму”, тобто комплектування, в даному випадку, дипломатії за рахунок тієї чи іншої групи населення, – це головний пріоритет кадрової реформи, яку ми зараз здійснюємо. Дається це складно, оскільки робота дипломата знову належить до числа престижних. Як наслідок наше міністерство перебуває в постійній осаді з боку тих, хто намагається потрапити до нас на роботу. Скажу відверто: багато з цих людей, користуються недозволеними прийомами, в тому числі й своїми зв’язками.

Щоб вирішити цю проблему, ми запровадили конкурсну систему комплектування МЗС. Сьогодні рішення про прийняття на дипломатичну службу не залежить від уподобань однієї особи, приймається колективно, після того, як людина склала відповідні іспити та тести. Якість дипломатичного поповнення суттєво підвищилися. Інша справа – якість кадрів, які набиралися раніше.

Тому Ваше запитання для мене дещо несподіване. Люди з такими мовами, як у Вас, нам дуже потрібні. Якщо у Вас ще є бажання працювати в системі МЗС, то прошу передати Ваші документи до мого секретаріату. Нагадаю, які основні критерії виставляються до претендентів: вільне володіння двома іноземними мовами та державною мовою, необхідні професійні та ділові якості, вміння писати аналітичні документи, вміння спілкуватися, міцне здоров’я (для роботи в країнах зі складним кліматом).

Як міністерство цікавиться студентами, які навчаються у вищих навчальних закладах поза межами України для майбутнього працевлаштування в МЗС та дипмісіях? Таке враження, що нами ніхто не цікавиться.

У МЗС постійно проводяться відкриті конкурси на заміщення тих чи інших посад центрального апарату (пряме працевлаштування „новачків” за кордоном у нас майже не практикується). Заходьте частіше на наш веб-сайт www.mfa.gov.ua, там знайдете всю інформацію.

Я попрошу наше Управління кадрів та учбових закладів звертати особливу увагу на випускників закордонних вузів. Але Ви теж майте на увазі: диплом іноземного вузу ще не є прямою перепусткою в дипломатію.

Пане міністр, якими є перспективи розвитку українсько-американських відносин?

Ситуація в наших відносинах зі Сполученими Штатами є складною, але не безнадійною. Сьогодні, на мою думку, спостерігається бажання обох сторін знайти вихід з нинішнього складного становища, але зберегти при цьому обличчя. Враховуючи, що Сполучені Штати готуються зараз до масштабної військової операції проти Іраку, вести переговори про врегулювання наших проблем з американською стороною непросто. Тим не менше, ми будемо намагатися вирішувати існуючі проблеми – як в політичній, так і в економічній сфері. Про це, до речі, йтиме мова під час візиту Першого віце-прем’єр-міністра, Міністра фінансів Миколи Азарова до Вашингтона у січні наступного року.

Звісно, Україна та США перебувають в різній ваговій категорії, але вони зацікавлені одна в одній як в партнерах. Цей інтерес має стратегічний характер. І я не думаю, що наявні проблеми, якими б складними вони не були, переважать над стратегічними міркуваннями.

Якщо Вас цікавить більш детальна інформація, то я її давав нещодавно в інтерв’ю газеті „Факти і коментарії”.

Як ставиться Україна до нової „Національної стратегії США щодо боротьби зі зброєю масового знищення”, яка передбачає можливість завдання превентивних ядерних ударів?

Очевидно, американська адміністрація вважає, що така стратегія матиме стримуючий вплив на сили, готові вдатися до крайніх заходів у боротьбі зі Сполученими Штатами. Особисто я бачу цю нову стратегію в контексті загальної напруженої ситуації в світі. Не так давно і Росія прийняла концепцію національної безпеки, яка передбачає можливість превентивних ядерних ударів.

Нічого радісного в цьому, звичайно, немає. Але й нічого несподіваного. Епоха глобального роззброєння, яка почалася після розпаду СРСР, закінчилася. Перед ключовими державами світової політики виник новий ворог в особі міжнародного тероризму. Ворог небезпечний та жахливий. Щоб йому протистояти, ядерні держави повертаються до стратегії стримування. Хоча у мене є сумніви щодо її дієвості. Ця стратегія є ефективною, коли чітко знаєш, кого стримуєш. Але як стримати фанатика чи безумця, що вирішив помститися людству? Це жахлива перспектива, розв’язання якої ще ніхто не придумав. На жаль, у даному випадку ми маємо справу з ситуацією, коли людство намагається боротися з новими небезпеками за допомогою старих методів, оскільки нові поки не знайдені.

Як може „пересічний” громадянин України сприяти реалізації стратегічної інтеграції нашої країни до ЄС?

Намагайтеся бути європейцем і виростити в такому ж дусі своїх дітей. Вивчайте мови та розширюйте свій кругозір. Європейська інтеграція України – це питання виховання в нашій країні нації європейців, тобто людей, здатних нести відповідальність за власне життя і за власну країну. Іншими словами, пересічні українці повинні стати пересічними європейцями.

Можна довго говорити і сперечатися щодо того, в чому полягає „європейськість”. Але мені надзвичайно приємно, що у нас є люди, які задаються питанням: „Що я можу зробити для своєї країни?”.

Коли і де будуть опубліковані підписані у Празі План дій Україна-НАТО та Цільовий план на 2003 рік?

На жаль, поки немає певності, що ці документи взагалі будуть опубліковані. Згідно з існуючою практикою, вони мають закритий характер. Ми запропонували цього разу відійти від неї і відкрити підписані документи для широкої публіки. Зараз чекаємо на відповідь.

Чи не здається Вам, що якби політика нашого керівництва за останні роки більше відповідала національним інтересам України, то ми перебували б серед тих семи країн-щасливців, які отримали цього року запрошення до НАТО і отримали небачені в своїй історії гарантії безпеки?

Мені здається, Ваше питання є достатньо емоційним. А з емоціями важко сперечатися.

Якби наша політика щодо НАТО була  менш зваженою, то ми б не мали ні Комісії Україна-НАТО, ні спільних навчань, ні Програми дій Україна-НАТО, підписаної в Празі і багато в чому ідентичної до документів, реалізованих свого часу нинішніми членами Альянсу. Якби в добу жорсткого протистояння між Альянсом і Росією ми пішли в фарватері російської політики, то сьогодні, коли НАТО і Росія є найкращими друзями, нами б взагалі ніхто не цікавився. Ми в цю пастку не потрапили, як і в багато інших. Тому будьте справедливими до України. Ми не такі вже й необачні.

А що стосується твердження про можливість вступу України в НАТО у першій хвилі, то можу Вас запевнити, що це питання в такому вигляді ніколи не ставилося ні в Україні, ні за її межами. Цього не робили навіть найбільш послідовні прихильники євроатлантичної інтеграції України. Тому що розуміли: на даному етапі наша країна не готова до вступу в НАТО. Морально ми вже переступили через ті стереотипи, які залишилися у спадок від СРСР, але в економічному, військовому та політичному плані перед нами ще неблизький шлях. Як швидко ми його пройдемо – це інше питання.

До якої країни Ви поїдете послом після відставки? Знову до Франції?

Відверто кажучи, не дуже хочеться говорити про відставку відразу після мого перепризначення на посаді міністра. Це було б і нелогічно. У Сполучених Штатах політиків, які готуються до відставки, називають “lame duck”, що можна приблизно перекласти, як „хрома качка”. Мені ця роль не дуже подобається.

Перед дилемою, де працювати, ніколи не ламав голову. Завжди працював і працюю там, де можу принести максимальну користь своїй державі.

Поділіться, будь-ласка, своїми міркуваннями щодо ваги різних відомств у прийнятті зовнішньополітичних рішень. Хто зараз попереду: Адміністрація Президента, МЗС, РНБО чи інші „силовики”? Хто підказує рішення Президенту?

У прийнятті зовнішньополітичних рішень „попереду” з великим відривом завжди був і буде Президент. За ним конституційно закріплено формування зовнішньої політики України. Він приймає рішення. А готують рішення всі перераховані Вами відомства. Роль МЗС в цьому процесі є далеко не останньою.

Розбіжності щодо стратегії зовнішньої політики з Адміністрацією Президента чи РНБО у нас відсутні. Звичайно, є дискусії щодо оптимальної реалізації цієї стратегії. Тут МЗС намагається виступати не лише генератором ідей, але й координатором зусиль, який формує консенсус. Так було, до речі, під час прийняття рішення щодо формату участі України в Празькому саміті НАТО.

Коли громадяни України зможуть вільно подорожувати світом, як, наприклад, поляки чи естонці? Без оформлення віз.

Це станеться, коли наші кордони будуть надійно закриті для нелегальних мігрантів та організованої злочинності, а також коли Україна буде достатньо заможною державою, щоб ЄС не боявся напливу нашої робочої сили на свої ринки. На мій погляд, це питання більшою мірою економічне, ніж політичне. 

Прокоментуйте, будь-ласка, стан справ з легалізацією у Португалії українських громадян, які мають намір поїхати до цієї країни або вже знаходяться там? Чи є перспективи у цього питання?

Перспективи є. МЗС готує до підписання з Португалією так звану Угоду про тимчасову міграцію. В ній буде передбачено детальний механізм працевлаштування наших громадян в цій країні. Претендувати на робочі місця в Португалії зможуть громадяни, які:

- не молодші 18 років;

- мають професійну підготовку, необхідну для виконання роботи;

- не мають судимостей за вчинення кримінальних злочинів;

- не належать до небажаних осіб, занесених у Систему інформації країн Шенгенської зони;

- мають медичну довідку про стан здоров’я, достатній для виконання передбаченої роботи.

Нова процедура працевлаштування в Португалії буде складнішою, ніж зараз (із залученням Мінпраці України та португальського Посольства в нашій країні), але зате українські „гастарбайтери” будуть прирівняні у сфері соціального захисту до португальців.

Ви нещодавно перебували з візитом у Празі. Чи мали Ви там переговори з чеською владою з питання нелегальних працівників з України?

Я був у Празі спільно з Президентом України для участі в саміті НАТО. Тому двосторонніх зустрічей з чеським керівництвом в мене не було.

Але питання щодо наших громадян, які працюють у Чехії, перебуває на контролі МЗС. У цьому плані є й певні досягнення. Так, 22 листопада Верховна Рада ратифікувала Договір з Чеською Республікою про соціальне забезпечення громадян. Аналогічний крок зробив нещодавно і чеський парламент. Тобто юридична база створюється.

Планую порушити ці питання і під час мого офіційного візиту до Праги на початку наступного року.

Чи можу я отримати українську пенсію, якщо з 1991 року проживаю в Данії, але в минулому 30 років пропрацював на кіностудії імені Довженка і в театрах України? Для мене це питання є принциповим, адже цю символічну пенсію я заробив.

На жаль, мушу Вас розчарувати. Згідно з нашим законодавством, пенсійне забезпечення громадян України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, проводиться на основі договорів з країнами їх перебування. З багатьма європейськими країнами такі договори у нас є, але з Данією, на жаль, поки немає. МЗС працює над цим питанням.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Посольство України у Саудівській Аравії вже понад року не обмінює закордонні паспорти з тієї причини, що у них „не працює принтер”. Пане міністр, коли цей принтер запрацює, адже доводиться надсилати свої закордонні паспорти для обміну в інші країни?

З Вашого питання я бачу, що далеко не в усіх наших посольствах вміють або хочуть пояснити власним громадянам, у чому суть проблеми. З цього приводу я буду розмовляти з послом.

Суть проблеми в тому, що для видачі паспортів потрібні спеціалізовані, достатньо дорогі принтери, якими, на жаль, забезпечені не всі наші закордонні місії. Зокрема, посольство в Саудівській Аравії, де обсяг консульських питань не такий високий, як в інших країнах, поки такої техніки не має. Але на початку наступного року отримає.

Розумію, що для Вас це слабка втіха, але прошу ще трохи набратися терпіння.

Чому консульські послуги за кордоном коштують так дорого? Така дрібниця, як зміна паспорта коштує близько 75 євро. Чехи ж за отримання нового паспорту платять 10 євро.

Мені здається, це порівняння тарифів не зовсім коректне. У чеській консульській службі взагалі не практикується видача закордонних паспортів у посольствах. Їх можна отримати тільки в самій Чехії.

Якби за аналогічною схемою Ви отримували закордонний паспорт в Україні, то і платити Вам довелося б на порядок менше. Хоча я не став би виключати, що наші тарифи за консульські послуги будуть переглянуті в бік зниження.

Я мешкаю в Німеччині і часто їжджу через митницю „Мостицька 1”, де панує «бєспрєдєл». Здирництво і хабарі є на ній нормою. Кожен український громадянин має відповідати на питання: „Куди їдете? Де живете за кордоном? Чим займаєтеся? Скільки заробляєте? Де отримали паспорт? і так далі”. Для нормальних людей ці питання є шоком.

Щодо здирництва і хабарів – це питання до прокуратури. Такі явища завдають іміджу України колосальної шкоди. Адже митниця і паспортний контроль – це двері до нашої країни.

А щодо стандартних питань на паспортному контролі, то я вважаю, що ми маємо справу з пережитком радянських часів, коли кожен турист вважався потенційним шпигуном та контрабандистом. В усіх цивілізованих країнах власний громадянин показує закордонний паспорт і спокійно проходить через контроль. А так виникає закономірне питання: невже якщо громадянин України прибув „не з тієї країни” або отримав паспорт „не там, де треба”, то його не пустять у власну країну? Звичайно, пустять. Тоді до чого ці питання і черги?

Ми ставили раніше і будемо ставити далі це питання перед нашими прикордонниками та митниками. Якщо ми хочемо бути нормальною європейською країною, то режим контролю на кордоні для власних громадян повинен бути більш ліберальним. Таким як в Європі.

Чи прийме Україна Закон про подвійне громадянство?

Для того щоб прийняти такий закон, довелося б міняти Конституцію України, яка не передбачає можливості подвійного громадянства.

Якою є ситуація щодо делімітації кордону з Росією?

Сухопутна частина кордону, як відомо, вже делімітована.  Текст двостороннього Договору про кордон майже готовий. Завершується підготовка делімітаційних карт.

А щодо морської ділянки кордону, то переговори ще тривають. Я не хотів би на цьому етапі розповсюджуватися про зміст взаємних пропозицій сторін, щоб не зашкодити переговорному процесу. Скажу лише, що ми виступаємо за таку формулу делімітації, яка б відповідала нашим національним інтересам та нормам міжнародного права.

Чи не планує Україна в односторонньому плані скасувати візовий режим для громадян країн Північної Америки та Західної Європи?

Скажу відверто: періодично ця ідея циркулює міністерськими коридорами. На мою думку, Україна повинна стати більш відкритою. Перший крок на цьому шляху був зроблений, коли ми перестали вимагати запрошень для видачі віз громадянам країн ЄС, Сполучених Штатів, Канади, Швейцарії та низки інших країн.

Можливо, наступним кроком буде скасування віз. Але на даному етапі ми до цього не готові.

Нещодавно був у Гаазі і бачив, що перед українським посольством за візами стоїть черга відвідувачів. У  самому офісі є місце тільки для двох осіб, а решта мерзнуть на вулиці. Чому б не відкрити кімнату, де люди можуть чекати?

Як мені повідомили наші дипломати з Нідерландів, зараз прийом відвідувачів здійснюється в окремому приміщенні, яке вміщує до десяти осіб. Теж не так багато, але все ж таки більше. До речі, з наступного року Посольство планує перейти на безготівковий вид розрахунків за надані послуги, завдяки чому весь процес отримання віз та інших документів буде спрощений, і черг, сподіваюся, поменшає.

Нещодавно випадково побачив книжку Ваших виступів та інтерв’ю „Від внутрішніх інтересів до зовнішніх пріоритетів”. Де можна її придбати? Чи маєте якісь „творчі плани” на наступний рік?

Звичайно, моя робота – це насамперед дипломатія. А збірки виступів та інші книжки призначаються в першу чергу для дослідників української дипломатії, для історії. Думаю, вони стануть в пригоді тим, хто хоче простежити, яким маршрутом рухається Україна на міжнародній арені.

Збірка виступів, про яку Ви згадали, – друга за останні два роки. Вийшла вона досить малим тиражем (1 тисяча екземплярів), більша частина якого найближчим часом надійде до книгарень. Отже, слідкуйте за новими надходженнями.

До речі, минулого тижня з друку вийшов великий фотоальбом, присвячений Міністерству закордонних справ України. Його назва досить символічна – „Дім на Михайлівський, з якого видно весь світ”. У ньому буде багато цікавого і про історію, і про сьогодення нашої дипломатії. Теж раджу почитати.

А щодо, як Ви сказали, „творчих планів”, то я вже не перший рік використовую будь-яку вільну хвилину, щоб сісти за свої спогади. Біда в тому, що цих вільних хвилин надто мало. Тим не менше, я вже вийшов на „фінішну пряму”, і сподіваюся, наступного року завершу цю працю.

З якими побажаннями Ви вступаєте в Новий рік? Як людина і як міністр.

Як Міністр я тримаю перед очима кілька важливих цілей. Це європейська інтеграція України, це вступ до НАТО, це захист інтересів українського бізнесу і наших громадян за кордоном. Є й інші політичні та професійні пріоритети, не стану їх всі перераховувати. Сподіваюся, що наступний рік пройде для української зовнішньої політики успішно. 

А як людина, я вступаю в Новий рік з тими ж побажаннями, що і всі інші: щоб мої близькі були здорові і щасливі. Щоб моя держава стала більш заможною і більш щасливою. Щоб біди обходили нас стороною, а удача ніколи не полишала. Цього бажаю і Вам, шановні читачі і автори „Korrespondent.Net” – одного з найбільш популярних і компетентних інтернет-видань в Україні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах