ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Вакарчук: Незабаром усі побачать новий "Океан Ельзи"

Корреспондент.net, 7 вересня 2006, 09:18
0
30

В ексклюзивному інтерв’ю Кореспондент.net Святослав Вакарчук розповів про майбутнє святкування 750-річчя Львова, вихід нового альбому "ОЕ", мету "помаранчевої" революції і компроміси, на які йому доводиться йти.

- Святослав, зараз у ЗМІ активно обговорюється тема майбутнього святкування 750-річчя Львова. Якщо вірити організаторам, планується щось грандіозне.

- Це свято буде своєрідною даниною місту, яке виховало стільки відомих і талановитих людей. У святкуванні візьмуть участь Богдан Ступка, Роман Віктюк, Григорій Кохан, Віталій Малахов і ще багато відомих уродженців Львова. Я особисто запросив на свято Гошу Куценка і Матвія Ганопольского. Крім того, повинні приїхати Явлінський і Башмет. До речі, у мене давно було бажання зробити спільний проект із Юрієм Башметом. Я знайомий з його сім’єю і сподіваюся, що під час святкування познайомлюся і з ним особисто. Наша група теж готує подарунок місту, але про це поки говорити не буду.

- Башмет дійсно вважається живим класиком, але він, на жаль, представляє не українську культуру. Для всього світу він великий російський музикант. Вам не здається, що Україні не вистачає таких гучних імен, які б пропагували нашу культуру?

- Звичайно, не вистачає. Взагалі українська музика на сьогоднішній день на Заході представлена досить слабко, а якщо представлено, то, як правило, неадекватно. Найчастіше це так звана "етнографічна" музика, яка, безумовно, дуже важлива, але ми живемо в ХХІ столітті, і хотілося б, щоб люди знали сучасну українську культуру. Адже насправді наша культура дуже цікава і самобутня, але, як правило, вона, у кращому випадку, замінюється маргінальною культурою, що на Заході нікому не цікава. Це може бути дуже популярно в Москві або в Києві, але над цим будуть сміятися в Лондоні. У той же час є й інша крайність - це якийсь андеграунд, своєрідне самозакриття, такий махровий екзистенціалізм, що зводиться до того, що я великий невизнаний геній, який пройшов курси медитації, який прочитав 100 тисяч книг, а інші люди просто нікчеми і вони мене все одно не зрозуміють. Це дві крайності, якими живе наша країна зараз. Ми, та й я особисто, кому, звичайно, ближче музика тих других, намагаємося не займатися егоїзмом і не ставати в позу, а намагаємося вчити, показувати, можливо, іноді навіть трохи давити своєю думкою для того, щоб щось змінювати.

- Тобто Ви йдете на компроміс із собою?

- Так, але тільки не в музиці. Я маю на увазі публічне життя, зйомки кліпів. Мені особисто все це здається не настільки важливим, але в сучасному світі, де люди частіше дивляться телевізор, ніж  читають книги і відвідують концерти, без цього просто не обійтися. Але, проте, у найближчому майбутньому я планую скоротити кількість своїх появ на публіці. На сцені потрібно бути щирим, а, маючи стільки концертів, скільки в нас зараз, це дуже важко.

- Невже після стількох років у Вас все ще виходить бути щирим?

- Звичайно, я ж не клоун, щоб просто веселити публіку. Ми ніколи не поділяли глядачів і не розуміли тих, хто вважає, що на великих концертах, наприклад Таврійських іграх, потрібно співати вживу, а на закритих заходах можна просто відкривати рот. Це найголовніша проблема нашої естради: виконавці намагаються залізти глядачам в очі, ще й в кишеню, а ми хочемо залізти в душу. Останнє набагато складніше, зате якщо це вдається, то віддача набагато більша.

- Говорячи про зовнішню атрибутику, зараз багато пишуть про лімузин, на якому Ви приїхали на концерт у Молдові.

- Його просто надіслали організатори концерту, це була не наша вимога, а просто їхня ініціатива.

- Святослав, останнім часом Ви часто берете участь у соціальних проектах, займаєтеся суспільною діяльністю, час на музику залишається?

- Тому, що я можу зробити щось корисне для інших, я зобов’язаний музиці. Завдяки популярності мені простіше донести до людей те, що справді є важливим. Наприклад, зараз я часто зустрічаюся з молоддю і на власному прикладі намагаюся довести, що в житті багато чого можна досягти самотужки. Це насправді дуже важливо тому, що саме нинішнє покоління повинно змінити країну.

- Ви вважаєте, що ті, хто зараз у владі на це не здатні?

- Звичайно. Адже вони жили і виховувалися іншим часом. Не можна все життя вірити і служити одним ідеалам, а потім різко змінитися і проповідувати інші цінності. Виходить, або вони були не щирі тоді, або тепер. Хоча, по-моєму, більшість політиків, які з того часу ввійшли в цей, просто змінили гасла, а зміст залишився старим.

- Так у чому ж тоді був сенс "помаранчевої" революції? Виходить, альтернативи не було?

- Вона була. У нинішнього Президента є європейська ментальність. У країні з’явився новий символ, але, на жаль, мозок залишився старим. А сенс революції був у тому, що тоді, на Майдані, народжувалося нове покоління, у якого вже інша свідомість. Революція для України була начебто очищенням організму людини, але глобально наше суспільство ще не готове стати по-справжньому європейським.

- А що, як на Вас, може змінити ситуацію?

- Думаю, наші політики просто повинні зрозуміти, що вони всього лише public service, просто наймані робітники, які знаходяться на службі в народу. А поки, вони тільки прикриваються потрібними гаслами про об’єднання нації, насправді розколюючи її. Мені взагалі здається, що зараз в Україні є три табори: помаранчеві, сині і прості люди, які хочуть жити краще. І в цих двох різнобарвних таборів набагато більше загального між собою, ніж у кожного окремо з народом, який їм іноді важко роздивитися через тоновані вікна своїх автомобілів.

- А як йде робота над новим альбомом? Коли він вийде?

- Думаю, до середини весни ми його закінчимо. Скажу по секрету, що десь через місяць ми представимо пісню, яка покаже новий "Океан Ельзи". Думаю, такого від нас не очікує ніхто.

- Нинішній міністр МВС Юрій Луценко заявив, що Ваша пісня "Я не здамся без бою" стала однієї з причин, за якою він погодився працювати в нинішньому уряді. Вас самого це зізнання більше потішило або розчарувало?

- Мені важко судити про цей вчинок. Звичайно, можна було піти в опозицію і продовжувати працювати поза урядом, не на посаді…але особисто мені, як людині, яка ходить вулицями, так спокійніше. А пісня насправді ніякого відношення до революції не має, вона зовсім про інше. Революційні пісні потрібно писати до революції, а після неї краще писати про любов.

Вела бесіду Катерина Кобернік

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах