Федералізація, пропонована Україні європейцями, не враховує місцевих реалій, а Київ намагається повернути цю ідею винятково у посилення центральної вертикалі, пише Дмитро Москаленко у №34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року.
Європейці вкотре шокували прихильників українського унітаризму. Відразу два великих політика Німеччини фактично запропонували Україні подумати про зміну державного устрою як спосіб зняття напруженості в суспільстві і, як наслідок, вихід з політичної кризи.
Україні слід реалізувати «розумну концепцію федералізації», заявив німецький віце-канцлер і лідер соціал-демократів Зігмар Габріель в інтерв'ю виданню Welt am Sonntag. Зробив він це буквально у спину своїй начальниці Ангелі Меркель, яка вилетіла в Київ на зустріч з Президентом України Петром Порошенком.
Враховуючи високий статус політика, це виглядало як офіційна позиція уряду, і всі з нетерпінням стали чекати пояснень від бундесканцлера. Без особливого ентузіазму, оскільки метою візиту було узгодження позицій напередодні мінської зустрічі, Меркель пояснила, що під федералізацією мався на увазі німецький тип федерації.
«Ми розуміємо, що в Україні це називають децентралізацією і це – саме те, чого хоче Президент Порошенко, і ми це підтримуємо. Те, що я сказала, – це не просто моя думка, це також думка віце-канцлера», – заявила вона.
Очевидно, той, хто розповів Меркель, що концепція децентралізації влади, яку намагаються прийняти в Україні, і є федералізація, не став навантажувати зайнятого канцлера подробицями пропонованого законопроекту змін до Конституції (стаття Правила державного руху, Корреспондент № 27 від 11 липня).
Якщо ліквідація обласних державних адміністрацій і постів губернаторів ще лежить у цій площині, то додаткові повноваження Президента і його представників за впливом на роботу органів місцевого самоврядування та їхніх виконавчих комітетів мало схожі на згаданий «німецький тип».
Федералізм і німці
Легкість, з якою чинні і відставні європейські політики часто пропонують Україні шлях федералізації, зрозуміла. Для них це усталена схема організації державної влади, яка працює. Вони не надають такого великого значення смисловим відтінкам термінів «федерація», «регіоналізація» або «децентралізація», як це роблять в Україні.
Саме тому розлогий коментар Меркель був інтерпретований українськими ЗМІ по-різному. Одні зрозуміли її відповідь як спростування слів віце-канцлера, інші – як підтримку децентралізації.
Спрощений підхід провідних європейських політиків до питання устрою України відображає їхні схематичні уявлення про проблему
Спрощений підхід провідних європейських політиків до питання устрою України відображає їхні схематичні уявлення про проблему.
Обидва керівники уряду ФРН, наприклад, виходять з того, що федералізація необхідна етнічним росіянам та російськомовним громадянам України, які компактно проживають в окремих регіонах.
Габріель в згаданому інтерв'ю пропонує зробити останнім «вигідну пропозицію», що дозволить зберегти територіальну цілісність країни. Меркель теж вважає, що російськомовні повинні відчувати свою причетність до держави.
«[Необхідно] знайти широкий діалог. І це буде сигналом для широких верств населення, щоб втілювати плани українського уряду й українського президента, тобто кожен регіон повинен жити, відчуваючи свою відповідальність», – зазначила канцлер.
Європейці, розмірковуючи про федералізацію України, як правило, ніколи не згадують про інші етнічні групи, які теж хотіли б отримати більше повноважень для місцевих рад у місцях проживання. Вони також не говорять про те, яке місце в новій системі буде у власне «українських» регіонів.
Це формує підозру, що європейці підіграють Москві і підігрівають антиросійський контекст питання (стаття Центральне питання, Корреспондент № 33 від 22 серпня).
Єдина неподільна
На початку серпня тема федералізації спливла у зв'язку з русинським рухом у Закарпатті.
Русини – етнічна група в Закарпатті, представники якої також проживають у сусідніх державах. Офіційний Київ розглядає русинів як частину українського народу, хоча в низці країн вони користуються статусом окремої нацменшини.
За найбільш оптимістичними оцінками тих, хто намагається обѓрунтувати «народний» статус, русинів у світі налічується до 1 млн. Притому що в ході перепису 2001 року в Україні такими себе назвали трохи більше 10 тис. осіб. Втім, це немало, якщо врахувати, що 20 років тому русинами себе вважали з десяток людей.
Рух неоднорідний. У ньому присутні як організації, що працюють винятково на культурно-просвітницькій ниві, так і більш політизовані, які виступають за широку автономію краю і навіть самостійність під патронатом Росії.
Національне розмаїття Закарпаття як привід для затвердження його особливого статусу регулярно використовувалося в політичних цілях усі роки незалежності. Тоді на місцевому референдумі виборці проголосували за надання області статусу самоврядної одиниці в складі України.
До підсумків цього голосування потім будуть часто звертатися закарпатські політики, але Київ під різними приводами наполегливо припинятиме будь-які ініціативи щодо зміни статусу Закарпаття, розглядаючи їх як прояв сепаратизму і посягання на єдність і цілісність вертикалі влади.
Багато в чому тому, що українська влада ніколи не прагнула шукати компроміс з найбільш розсудливими представниками місцевих еліт і національними лідерами, на перший план висунулися радикальні діячі
Багато в чому тому, що українська влада ніколи не прагнула шукати компроміс з найбільш розсудливими представниками місцевих еліт і національними лідерами, на перший план висунулися радикальні діячі.
Зокрема, те саме русинське питання зараз висвітлюється винятково у зв'язку з діяльністю «прем'єр-міністра Підкарпатської Русі» Петра Гецка. СБУ розшукує його за заклики до посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. З одного боку, це дозволяє владі відмахнутися від проблеми. Мовляв, нема чого слухати розкольників і злочинців. З іншого, це не вирішує проблему повноважень регіонів.
Власне, схожу ситуацію можна було спостерігати в останні роки в Криму. Будучи за Конституцією України автономією, маючи власні парламент і уряд, півострів фактично жорстко і централізовано управлявся Києвом. Це не сприяло популярності київської влади в принципі, незалежно від її політичного забарвлення.
Правда, приводу перевірити, наскільки позитивно своєчасна децентралізація вплинула б на ситуацію на півострові і як повело б себе місцеве населення під час анексії, вже може не бути. І Меркель, і її заступник порадили Києву не торпедувати кримське питання в найближчій перспективі.
Перманентно вируюча ситуація в Закарпатті, колишній стан справ у Криму і навіть якоюсь мірою ідеї про економічну та політичну регіоналізацію Донбасу, що звучали в останні роки, є вже, по суті, не стільки політичними симптомами, скільки медичними, які вимагають реагування.
Пропоновані ззовні концепції реформування державного устрою можуть лякати українську владу зазіханням на її вплив, статус і повноваження. Однак захисна реакція у вигляді розмов про унітаризм не може бути приводом для відмови від діалогу з регіонами
Пропоновані ззовні концепції реформування державного устрою можуть лякати українську владу зазіханням на її вплив, статус і повноваження. Однак захисна реакція у вигляді розмов про унітаризм не може бути приводом для відмови від діалогу з регіонами.
Якщо, як зрозуміла навіть Меркель, Київ лякає слово «федералізація», то для початку можна почати хоча б з того проекту реформування Конституції, який вже зареєстрований у парламенті.
***
Цей матеріал опубліковано в № 34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.