У вирі політичної кризи в Україні заговорили про зміну уряду. Основний кандидат на посаду прем'єра – глава Мінфіну Наталя Яресько.
На прохання Корреспондента політолог, директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник аналізує, чи дійсно "чиказька леді" може змінити Арсенія Яценюка, чи галас навколо її імені – лише декорація для політичного спектаклю Президента. Матеріал розміщено у №10 видання від 18 березня 2016 року.
Фігура Наталі Яресько багато в чому є знаковою для української політики. Саме призначення 2 грудня 2014 року "чиказької дами" на посаду міністра фінансів України дозволило констатувати те, що перший уряд Яценюка – уряд Майдану – завершив свою діяльність, і на зміну йому прийшов другий – уряд іноземців. Адже за всієї поваги до Олександра Квіташвілі (призначеного на посаду міністра охорони здоров'я) та Айвараса Абромавичуса (міністру економічного розвитку і торгівлі) саме Яресько планувалася і стала якщо і не сірим кардиналом, то вже точно лідером партії іноземців у ХIХ Кабінеті Міністрів України зразка 2014-2016 років.
Протягом усього терміну роботи Яресько до неї не тільки була найменша кількість претензій з боку Президента, коаліції й експертів, а й практично не вщухали розмови щодо підвищення її статусу
При цьому фактично протягом усього терміну роботи Яресько до неї не тільки була найменша кількість претензій з боку Президента, коаліції й експертів, а й практично не вщухали розмови щодо підвищення її статусу як мінімум до рівня віце-прем'єра. Амбіції Яресько помітили (не факт, що безкоштовно) навіть у США, про що свідчить заява екс-посла США в Україні Стівена Пайфера про її можливе прем'єрство.
На рахунку Яресько реструктуризація частини зовнішніх боргів України (яка хоча і погіршила стратегічне фінансове становище країни, але дала тактичний тимчасовий перепочинок бюджету), жорстка монетарна політика з боротьби з бюджетним дефіцитом (дворазове скорочення бюджетного дефіциту) і зростання державних доходів (на 38,1% у 2015 році), новий податковий кодекс і початок бюджетної децентралізації, друга програма співпраці з МВФ. Очевидно, що не останню роль у міжнародних успіхах Яресько зіграв її тісний зв'язок з республіканськими елітами США. Адже саме за Джоржа Буша вона працювала в Державному департаменті США (Міністерстві закордонних справ).
Проти Яресько – низька соціальна популярність (9-12 рейтинг у країні – 2% підтримки), солідарна урядова відповідальність за падіння ключових економічних показників (понад 30% ВВП у доларовому еквіваленті), погані відносини з парламентом, який Яресько неодноразово намагалася "нагнути" або обдурити (бюджет-2016, "закони МВФ", Податковий кодекс і т. д.), складні стосунки з олігархами і Президентом, які обґрунтовано підозрюють Яресько в недостатній лояльності і роботі "на закордон" (17 років – з 1989-го по 2006-й – працювала на уряд США або в близьких до уряду структурах). Але це формальний бік медалі.
Реально контури фігури майбутнього прем'єр-міністра України сьогодні визначаються чотирма факторами:
1. Здатність випустити соціальний пар і дати тимчасовий перепочинок владі.
Нинішні 70-80% недовіри влади загрожує для партій коаліції і Президента не тільки соціальними протестами, з якими вже так-сяк навчилися боротися, а, перш за все, виникненням політичної альтернативи у другому-третьому ешелоні лідерів і партій – втратою влади і ексклюзивної підтримки олігархів і західних партнерів.
При цьому уряд Яресько, ймовірно, міг би претендувати на звання найбільш антисоціального уряду України за всю її сучасну історію – біблією для нього будуть, очевидно, не закони, а меморандуми і домовленості з МВФ, що вимагають подальшого руйнування пострадянської системи соціального забезпечення. У такому розрізі фігура Яресько далека від оптимальної (це практично Яценюк-2) і явно поступається Володимиру Гройсману, Юлії Тимошенко, Олександру Садовому або навіть Михайлу Саакашвілі.
2. Підтримка західних партнерів.
І тут не все так просто. Адже, незважаючи на "американське минуле", зрозуміло, що Яресько не має повної й ексклюзивної підтримки Заходу. Сьогодні західна підтримка розділена між кількома фігурами: частина еліт підтримує Саакашвілі, інші – Садового, а хтось і нинішнього прем'єра – Яценюка. Саме з цим пов'язана і хвиля публікацій у західних ЗМІ, в яких новим українським прем'єром називали то Яресько, то Гройсмана, а то і сам Яценюк вийшов з розгорнутим рекламним інтерв'ю. Учасники прем'єріади ще активно лобіюють свої інтереси на Заході. Тому зрозуміло, що рішення західні партнери України ще не прийняли.
3. Щодо прийнятності кандидатури для Президента.
Сьогодні Президент і його команда мають практично монопольну владу. Недієздатний і загрузлий у конфліктах парламент, розорений уряд на чолі з прем'єром, який втратив будь-які політичні перспективи і тому став "ручним", не в змозі скласти конкуренцію команді глави держави ні в політичному, ні у фінансовому плані. З будь-яким іншим прем'єром Президенту буде не так просто, особливо із західноорієнтованим ставлеником, який має свої особисті канали комунікації і підтримки у США і ЄС і який виконує свої зобов'язання перш за все перед Брюсселем і Вашингтоном, а не перед Банковою. Яресько навряд чи стане "ручною". І вже точно не для Порошенка. У команді Президента це розуміють.
4. Схвалення кандидатури прем'єра українськими олігархами,
без якого дуже складно уявити успішне голосування в парламенті і загалом системну підтримку уряду. Тут шанси у будь-якого з "українських" кандидатів на порядок вище "зарубіжних". Особливо напередодні великої приватизації, запланованої в цьому році, і підготовки до продажу земель.
Поки що складається враження, що кандидатуру Яресько (як, втім, і Садового) Президент запропонував для публічного обговорення, виходячи з політтехнологічної доцільності
Поки що складається враження, що кандидатуру Яресько (як, втім, і Садового) Президент запропонував для публічного обговорення, виходячи з політтехнологічної доцільності. Використовуючи її зв'язки з фінансовими і політичними колами США, Порошенко намагається переконати західних партнерів не просто підтримати, а навіть ініціювати відставку "токсичного" для себе прем'єра Яценюка в обмін на можливе призначення Яресько.
У гіршому випадку підштовхнути самого Яценюка до відставки або спровокувати загострення стосунків між прем'єром і міністром фінансів, розчистити від Яресько (і Садового) дорогу до прем'єрства зручнішій кандидатурі або загострити конкуренцію між кандидатами на прем'єрське крісло.
І далеко не факт, що в парламенті знайдуться потрібні голоси за Яресько, як це вже сталося з відставкою Яценюка.
Хабар Заходу, шантаж Яценюка і спроба загребти політичний жар чужими руками – це те, що поки що бачиться за пропозицією Президента.
Яресько висунула неприйнятні умови своєї згоди на прем'єрство: неквотний прем'єрський уряд, безумовна підтримка усіма партіями коаліції, кандидатури міністрів від самої Яресько. Про це і мріяти не міг жоден з прем'єр-міністрів України
Це чудово розуміє і сама Яресько, яка публічно (через неавторизований слив у ЗМІ) фактично висунула неприйнятні умови своєї згоди на прем'єрство: неквотний прем'єрський уряд, безумовна підтримка усіма партіями коаліції, кандидатури міністрів від самої Яресько.
Про це і мріяти не міг жоден з прем'єр-міністрів України, включаючи Яценюка. І вкрай малоймовірно, що такі умови отримає Яресько.
Вона готова до прем'єрства, але до нього не готове суспільство і політики. Тому ймовірність її призначення навряд чи перевищує 20% і можлива в разі будь-яких екстремальних політичних і економічних умов. Хоча західні партнери України ще не сказали свого вагомого слова ...
***
Цей матеріал опублікований в №10 журналу Корреспондент від 18 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.