Віктор Суслов – один перших політиків, кому довелося починати Україну як державу – дав інтерв’ю журналу Корреспондент.
Екс-міністр економіки, екс-заступник міністра внутрішніх справ, Віктор Суслов без видимого жалю зараховує себе до касти «колишніх», не відносячи при цьому до жодного політичного табору, пише Світлана Голандс у №32 видання від 19 серпня 2016 року.
Колишній політик повинен стояти «над сутичкою», будучи незалежним від будь-яких поглядів, і щиро бажати успіху тій команді, яка на цей момент перебуває при владі. Бо від її успіху в підсумку залежить успіх держави, вважає Суслов.
Він упевнений, що завдяки зусиллям тієї, першої, команди країну вдалося врятувати від економічної і соціальної катастрофи. І обурюється, що нинішні політики не пам'ятають про те, що вже було зроблено, ставлячи реформаторство лише у власні заслуги.
Реформи від партноменклатури
- Ви нарікаєте на те, що сьогодні мало хто пам'ятає про реформи, проведені на зорі незалежності. А які реформи (крім грошової) тоді були проведені? У країні вирувала гіперінфляція, під виглядом приватизації розкрадалися найбільші підприємства, панували безробіття і злидні ... Складається враження, що влада на той момент мало була стурбована тим, що відбувається.
- Помилкове враження. Були проведені колосальні економічні реформи. Вся система перевернута з голови на ноги! Ми просто забули вже, як створювалася держава. Ось кажуть: чому Польща зробила крок так далеко, а ми ні? Тому що Польща в момент початку економічних перетворень була самостійною державою.
А Україна опинилася перед фактом, що потрібно створювати самостійно державу, абсолютно раптово, будучи по суті однією з республік СРСР. Наша незалежність не дісталася нам у важкій національно-оборонній боротьбі. Вона не була виношена роками, вистраждана. Що називається «впала згори». Україну до її незалежності підштовхнули обставини непереборної сили. Я б сказав, підштовхнула Росія.
Це вона першою фактично вийшла зі складу СРСР, прийнявши 12 червня 1990 року (День Росії) Декларацію про державний суверенітет РРФСР і встановивши пріоритет російських законів над загальносоюзними. Через рік, 12 червня 1991 року, Борис Єльцин став президентом Росії, у той час як перший президент України був обраний тільки в грудні 1991 року. Росія ж пізніше підштовхне Україну до введення власної національної валюти.
- А це як?
У 1992 році РФ вводить в односторонньому порядку обмеження на проведення платежів з Україною, розділивши безготівкові грошові системи двох країн. Так Росія примусово ввела нам нашу першу національну валюту – безготівковий купоно-карбованець.
Однак повернемося до реформ і реформаторів. На чолі новоствореної української держави опинилися вчорашні партробітники. Вони намагалися керувати, як звикли, вони сприймали Україну не як самостійну державу, а як частину чогось більшого, скажімо, тієї ж Росії, все робили з озиранням на Москву і чекали звідти вказівок.
Завдання створення незалежної української держави і проведення ринкових перетворень лягло на плечі комуністичної партійно-господарської номенклатури, працівників і агентури спецслужб, комсомольських активістів, які перебували при владі
Іншими словами, завдання створення незалежної української держави і проведення ринкових перетворень (або, що те саме, проведення буржуазно-демократичної революції) лягло на плечі комуністичної партійно-господарської номенклатури, працівників і агентури спецслужб, комсомольських активістів, які перебували при владі. Уявляєте? Зрозуміло, вони не хотіли віддавати владу комусь іншому.
У них з'явився унікальний шанс легітимізувати цю саму владу в іншій формі, трансформувати її у власність, стати капіталістами, реальними господарями країни і життя. У підсумку ці люди волею-неволею і стали основною рушійною силою тодішніх реформ, українськими реформаторами. Вони, природно, на цьому ж і збагатилися, тому що той, хто був ближче до влади, до власності, до управління, той і досяг успіху у справі приватизації держвласності.
- І стали тими самими знаменитими олігархами? Виходить, це майбутні олігархи якраз і взяли участь у державотворенні та в перших українських реформах?
- Саме так. Думка про те, що вітчизняний олігархат був культивований, створений президентом або ще кимось, – невірна. Олігархів нам «подарували» американці.
- Справді?
- В Україні на той момент панувала плутанина щодо частини прав власності на ті чи інші підприємства. Великі підприємства стратегічного характеру, що відносилися до ВПК, до космічних програм взагалі завжди підпорядковувалися напряму Москві. І щодо них в українського уряду не було жодної інформації. І всіх їх треба було вбудувати у загальну систему управління економікою. Це була велика реформа.
Але через те, що незалежність трапилася раптово, в української влади не було ніякого готового плану, як діяти. Зате було велике бажання слухати іноземців. Нам, як і Росії, нав'язали ваучерну приватизацію. Американцям здавалося, що, поділивши держвласність порівну між усіма громадянами країни за допомогою ваучерів, вони чинять демократично і справедливо. Але вони не врахували, що ці ваучери почнуть скуповуватися, відбиратися у людей бандитськими методами, що власність буде стрімко концентруватися в обмеженої кількості власників.
Втрата управління підприємствами в умовах, коли ринок ще не склався, привела до хаосу і стрімкого падіння економіки. Водночас були створені всі умови для хижацької приватизації. Це і стало фундаментом тієї кризи, у якій ми перебуваємо донині.
Парламент, що не продавався
- Сьогодні прийнято порівнювати нинішні часи з «лихими 90-ми». Мовляв, і бандитизм, і гіперінфляція, і правовий нігілізм, і злидні ... Де насправді страшніше – там, у «90-х», або тут?
- Я б не став проводити паралелі – вони некоректні. Природа кризи 90-х і нинішньої кризи держави різні. Криза 90-х була кризою трансформаційною, пов'язаною з формуванням власної української державності і переходом від централізовано планованої економіки радянського типу до ринкової економіки.
І вона була подолана. Економічні перспективи країни, починаючи приблизно з 2000 року, виглядали зовсім непогано. Україна знайшла своє місце на світових ринках, і країна пішла було на підйом.
Але втрутилася політика. Україна виявилася втягнутою в глобальний процес геополітичного переділу світу, офіційно проголосивши політику європейської інтеграції, рух у НАТО й інші західні інституції. Нова криза стала, по-перше, наслідком глибокого внутрішнього конфлікту в українському суспільстві, оскільки не всі громадяни згодні з новим геополітичним позиціонуванням країни. По-друге, наслідком сильного зовнішнього конфлікту з Росією, оскільки вона не могла погодитися з виходом України із зони її геополітичного впливу та переходу на бік країн Заходу.
Тому сучасна криза України за своєю природою не економічна, а військово-політична.
Яка привела до тяжких економічних наслідків. Звичайно, Україна стала непривабливою для іноземних інвестицій, почалася еміграція кваліфікованої робочої сили і т. д.
Інше питання, що частина людей з бізнесовою жилкою, які прийшли до управління державою, постаралася скористатися ситуацією з метою особистого збагачення.
Це – політики-мародери. Тому запущений механізм нового переділу власності. В першу чергу відбирається власність бізнесу, обвинуваченого у співпраці з ворогом. Докладають чималих зусиль для присвоєння залишків державної власності. Та й банальне рейдерство відчуває небувалий підйом.
– Сильно втручалися розперезані олігархи?
– У першій половині 90-х не сильно. На той момент вони тільки збивали капітал і у них не було достатньо грошей, щоб скупити півпарламенту. Це давало можливість стрімко готувати і приймати закони, необхідні для економічного розвитку. Скажімо, закон про скасування пільг (свого часу 12 категорій громадян були звільнені від будь-яких податків), про ПДВ, акцизний збір. За тодішнім законодавством фізособи не платили ці податки. Цілі ешелони імпортних товарів текли через кордони, оформлені на фізосіб. Кордон буквально був дірявим. Жодного стимулу для розвитку виробництва усередині країни, звичайно, не було. Все контролювали кримінальні угруповання.
І відразу пішли погрози на адресу ініціаторів законодавчих новацій. Особисто мені доводилося дочку в школу відправляти під охороною автоматників.
- Здається неймовірним, що в таких умовах такі закони все-таки були прийняті...
- Сьогодні можна писати цілі історії, як вони приймалися. Їх готували таємно, у секреті від усіх, за один день, і в той же день виносили на голосування, щоб ніхто із зацікавлених осіб не встиг вчинити опір і тиск.
Закони з'являлися в залі несподівано і відразу проходили остаточно. Все це в такий спосіб вдавалося тільки завдяки тому, що парламенти перших двох скликань ще не були вражені корупцією
Закони з'являлися в залі несподівано і відразу проходили остаточно. Все це в такий спосіб вдавалося тільки завдяки тому, що парламенти перших двох скликань ще не були вражені корупцією. Вони складалися з мажоритарників – у більшості своїй небагатих, совісних депутатів. Пізніше, коли буде впроваджена система голосування за списками, політичні партії, вже на той момент скуплені олігархами, почали продавати місця. Але це вже інша історія. Так, я вважаю великим успіхом, що нам тоді вдалося пройти період розгулу шаленого криміналу і поміняти законодавство.
Кухарки у владі
- Ви сказали, що сьогодні держава руйнує залишки економічної системи. Як це розуміти?
- Я говорю про кризу управління. Зараз економічна криза нашарувалася на кризу політичну. Країна частково розпалася і продовжує руйнуватися на очах.
Але головна біда – це неефективна система державного управління. Вона причина розвалу в економіці. Влада сповідує ленінський принцип: кухарка повинна керувати державою. На жаль.
Старий держапарат унаслідок революції був повалений, але на його місце прийшли не професіонали. І в цьому головна біда
Старий держапарат унаслідок революції був повалений, але на його місце прийшли не професіонали, а ті, хто, можливо, був героєм на Майдані, або нав'язані нам іноземці, або просто гарні хлопці. Так чи інакше, часто некомпетентні люди. І в цьому, повторюся, головна біда. У підсумку в нас грузинські вчительки керують Національною поліцією, американські волонтери – МОЗ, литовські підприємці – Міністерством економіки ...
Українці, які 25 років будували свою державу, раптом опинилися перед фактом, що вони не можуть самостійно нею керувати. Це дуже принизливо для нації. Під ніж люстрації потрапили сотні тисяч висококласних фахівців, які тепер не можуть знайти собі застосування. Це глобальна помилка держави, яка загрожує не тільки економічною, але й соціальною катастрофою.
- Що б ви могли назвати головним досягненням України за 25 років її незалежності і що – головним провалом?
- Ви знаєте, що сьогодні показник ВВП на душу населення – це лише 60% від аналогічного показника за станом на 1990 рік? У "лихі 90-ті" наша країна все ще була в десятці найбільш розвинених промислових держав.
Тепер за основними показниками ми вже в кінці першої сотні або навіть на початку другої. Ми дуже відкриті й уразливі. За всі ці роки ми тільки деградували. За 25 років відкотилися на десятиліття. Щоб врятувати ситуацію, влада повинна відкинути всі амбіції і просто діяти в інтересах своєї нації.
А безперечне досягнення в тому, що за наявності величезних помилок в управлінні і в політиці країна не розвалилася. Вона залишилася державою, незважаючи ні на що. Це дивовижна внутрішня міцність українців, які не виїхали всі поголовно по закордонах, а намагаються тут будувати свою батьківщину. Ми – сильна нація. І це вселяє надію.
***
Цей матеріал опубліковано в №32 журналу Корреспондент від 19 серпня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.