ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

Поганий мир із присмаком доброї війни

7 лютого 2001, 13:51
0
3

Лідер блоку правих партій «Лікуд» Аріель Шарон цілком виправдав свою кличку «Бульдозер», одержавши переконливу перемогу на виборах прем'єр-міністра, які відбулися у вівторок в Ізраїлі. Після підрахунку 99,9% голосів виборців Шарон на 25% випередив свого суперника, тепер уже екс-прем'єр-міністра Ехуда Барака.

Вперше в історії Ізраїлю виборці прийшли до виборчих урн для того, щоб вибрати самого прем'єр-міністра. Жодне парламентське місце не було об'єктом сутичок у ході голосування, і, хто б не став прем'єром, переможцю діставався роздроблений на фракції Кнесет. Явка виборців виявилася страшенно низкою - близько 60% всіх, хто мав право голосу - мізерне число для Ізраїлю, який славиться надзвичайно свідомим і політично активним електоратом (зазвичай на вибори приходить понад 80% виборців).

Шарон одержав підтримку 62,6% ізраїльтян, які взяли участь у голосуванні, а нинішній голова уряду – 37,2%. Щойно вдосвіта у середу були оголошені попередні результати голосування, як Аріель Шарон відразу заспівав перед своїми прихильниками, тими, що зібралися на мітинг у Тель-Авіві, біблійний псалом про «вічну столицю євреїв» Єрусалим, нагадавши, таким чином, ізраїльтянам один з постулатів своєї передвиборчої програми - Єрусалим має лишитися єдиною і неподільною столицею Ізраїлю.

Разом з тим, "Бульдозер" поспішив випередити реакцію опонентів на свою перемогу: Ехуда Барака запросив до складу майбутнього кабінету «національної єдності», а палестинців закликав «облишити насильство і повернутися до мирного діалогу».

"Уряд, що його я очолю, - заявив тріумфатор, - працюватиме заради досягнення справжнього політичного врегулювання, що відповідає життєвим і історичним інтересам Ізраїлю, на основі взаємної поваги і безпеки".

Першим серед закордонних політиків Аріеля Шарона привітав з перемогою президент США Джордж В. Буш. У 5-хвилинній телефонній розмові голова Білого дому виразив готовність працювати разом з новим ізраїльським прем'єром над установленням миру й стабільності на Близькому Сході.

Ехуд Барак негайно визнав свою поразку: «Ми програли бій, але виграємо війну. Шлях, обраний нами, приведе Ізраїль до миру». Барак заявив, що Шарон запропонував йому ввійти в новий уряд, однак ухилився від прямої відповіді: "Я залишаю посаду лідера Партії Праці ("Авода"). Рішення про стосунки з «Лікудом» буде прийнято після обрання нового партійного керівництва. Якщо нам удасться виробити загальний курс, можна буде говорити про коаліційний уряд".

Минулі вибори спершу розглядалися багатьма аналітиками як своєрідний референдум. Ізраїльським виборцям запропонували вибирати між поганим миром і... нібито, теж миром, але з присмаком доброї війни. Барак схилявся до політики «миру в обмін на землю» і погоджувався передати палестинцям сектор Газа і землі на Західному березі ріки Йордан, включаючи Східний Єрусалим. Шарон категорично проти територіальних поступок палестинцям і воліє сідати за стіл переговорів тільки після "втихомирення терористів".

1999 року голоси арабів Ізраїлю, які складають 12,5% виборців країни, забезпечили Бараку перемогу на виборах. Цього разу – після чотирьох місяців кривавих сутичок палестинців з євреями – араби залишилися вдома чи опустили у виборчі урни чисті бюлетені.

Напередодні нинішнього голосування муфтій Єрусалима шейх Акрама Сабрі заявив, що Барак "нічого не зробив" для арабів і видав фітву (релігійний вердикт), що забороняє мусульманам брати участь у голосуванні: "Нехай переможе Шарон, тоді усі побачать справжнє обличчя сіонізму!".

Тим часом, прихід у прем'єрський кабінет «яструба» може ознаменуватися новою ескалацією напруженості на Близькому Схід, а – у гіршому випадку – регіональним конфліктом. Лідери палестинців наполягають на продовженні мирних переговорів з Ізраїлем з позицій, досягнутих раніше, тобто, визнання Ізраїлем територіальних поступок. Однак, малоймовірно, щоб Шарон, який так різко критикував свого попередника за «неприпустимий компроміс» і так довго йшов до вершини своєї політичної кар'єри (Аріку 72 року), прийняв умови «терористів». Принаймні, про це свідчить його строката біографія (НТВ)…

Аріель Шарон народився 1928 року в єврейському поселенні Кфар-Малале в родині вихідців з Росії, які приїхали в Палестину 1921 року. Замолоду вступив у ряди підпільної єврейської армії "Хагана". Вчився на агронома. Перервав навчання 1948 року після проголошення Держави Ізраїль, коли почалася перша арабо-ізраїльська війна. В 1949-1950 роках служив у розвідці. Потім продовжив освіту в Єврейському університеті, де вивчав історію і проблеми Сходу. По завершенні навчання сформував і очолив спеціальний антитерористичний підрозділ "частина 101".

1956 року під час Синайської компанії командував парашутно-десантною бригадою. 1958 року був відправлений на навчання в Англію в командно-штабний коледж.

1966 року прослухав курси юриспруденції в Тель-Авівському університеті. На початку 60-х років перейшов у бронетанкові війська. Під час червневої війни 1967 року командував бронетанковою дивізією. У 1969-1973 роках очолив Південний військовий округ країни. 1973 року звільнився в запас у званні генерал-майора, але повернувся на військову службу, коли в жовтні 1973 року Єгипет і Сирія почали воєнні дії проти Ізраїлю (війна Судного дня). Шарон відзначився при штурмі Суецького каналу.

У 1975-1976 року був спеціальним радником прем'єр-міністра Іцхака Рабина з питань безпеки. Зіграв вирішальну ролю у формуванні блоку правих партій "Лікуд". З 1974 року є депутатом Кнесету (парламенту) від цього блоку. У 1977-1981 року - міністр сільського господарства. У цей час розробив 20-річний план створення єврейських поселень на окупованих арабських територіях.

З 1981 по лютий 1983 року - міністр оборони. Під час вторгнення ізраїльських військ у Ліван 1982 року в палестинських таборах Сабра і Шатіла в Західному Бейруті ліванські фалангісти улаштували різанину. Спеціальна ізраїльська комісія з розслідування масових убивств визнала особисту відповідальність Шарона. Після цих подій Шарон залишився в складі кабінету, одержавши посаду міністра без портфеля. З 1984 по 1990 рік - міністр торгівлі і промисловості, потім міністр житлового будівництва (1990-1992 рік).

1996 року після перемоги Беньяміна Нетаньяху на прямих виборах прем'єр-міністра для Шарона була створена нова посада міністра національної інфраструктури. З жовтня 1998 року виконував також обов'язки міністра закордонних справ (до червня 1999 рік). З травня 1999 року після відставки Беньяміна Нетаньяху з посади лідера "Лікуд" - тимчасовий голова партії. У вересні 1999 року обраний головою "Лікуду".

Демонстративна поява 28 вересня 2000 року Шарона на Храмовій горі на території мечеті Аль-Акса в Єрусалимі послужила поштовхом до початку запеклих палестино-ізраїльських сутичок, які не вщухають досі. Проте, у своїй передвиборній програмі Шарон обіцяв негайно почати переговори з палестинцями, як тільки ті припинять насильство і напади на ізраїльтян.

Аріель Шарон був двічі одружений. Його перша дружина загинула в середині 60-х в автокатастрофі. Як і належиться за законами іудаїзму, Шарон женився на її сестрі Лілі, яка померла в березні 2000 року у віці 63 років. Має двох синів. Володіє англійською і російською мовами.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах