ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

Нового іранського президента звинувачують у захопленні заручників

Корреспондент.net, 30 червня 2005, 15:07
0
12

Через чверть століття колишні американські заручники, серед яких екс-агент ЦРУ, впізнали свого мучителя в новообраному президенті Ірану Махмуді Ахмадінеджаді.

Як стало відомо у середу, 29 червня, четверо заручників упізнали Ахмадінеджада незалежно один від одного після того, як в Ірані розпочалася активна передвиборча компанія. Вони були шоковані, потім обмінялися електронними листами і довідалися, що дійшли тих самих висновків.

"Це той хлопець. Жодних сумнівів. Можете перефарбувати його в блондина, виголити йому скроні, вдягти в сомбреро, але я все одно впізнаю його", - каже 73-літній генерал запасу Чак Скотт, один з американських заручників, яких з кінця 1979 року протягом 444 днів утримували в Тегерані радикально налаштовані студенти. Зі Скоттом згодні Девід Ройдер, Вільям Догерті та Дон Шарер, які теж були серед заручників. Усі вони абсолютно впевнені, що нинішній 49-літній президент Ірану був серед революційних іранських студентів, які здійснили безпрецедентне захоплення посольства.

"Я можу напевно гарантувати, що він був не просто одним із поневолювачів, він був присутній на моїх допитах", - стверджує Ройдер.

Догерті, який на той час працював на ЦРУ, стверджує, що Ахмадінеджад був одним з лідерів банди. Він, зокрема, супроводжував представника Ватикану, котрий незабаром після початку кризи робив спробу домовитися зі студентами. "Такого хлопця неможливо забути: те, як він поводився, як віддавав накази, те, що він був старший (за інших), було очевидно, що він – один із лідерів", - згадує Догерті. "Він був дуже жорстокий, - додає Шарер. – Належав до тих, хто дотримувався жорсткої лінії. Тож ви вже можете робити висновки про те, як буде поводитися їхній уряд наступні 4-5 років".

Попри те, зазначає „CBSNews”, далеко не всі згодні з висновками колишніх заручників. Так, один із колишніх бранців, полковник ВПС у відставці Томас Шайфер, каже, що не впізнає в Ахмадінеджаді поневолювача. Помічник нового президента Ірану Мейсан Ровхані заявив агентству „Аssосіаtеd Рrеss” із Тегерана, що той не брав участі у захопленні заручників, і це перевірила іранська влада ще перед виборами: "Я думаю, що якби ми були до такого причетні, світ би нас зжер".

Психолог із Каліфорнійського університету Елізабет Лофтус, фахівець з розладів пам’яті, додає, що через 25 років дуже важко впізнати людину іншої раси або етносу. "Це дуже тривалий час. Звичайно, не можна прямо стверджувати, що це помилка, але такі події можуть призвести до появи в людей помилкової пам’яті".

Тим часом, Скотт не просто впізнав Ахмадінеджада. Він докладно розповів про його роль у банді загарбників. За словами американця, нинішній президент відповідав серед них за безпеку. "Він волів переважно лишатися в тіні. Але на деяких допитах був присутній. Зокрема, на моїх, коли мене обробляли", - згадує він.

На те, що схожий на Ахмадінеджада чоловік є шефом безпеки в терористів, Скотта навів один інцидент. У тегеранській в’язниці, куди перевезли 52 заручників, один із охоронців дозволяв заручникам прогулятися по 7-метровому коридору. "Ахмадінеджад", коли один раз побачив це, дав йому прочуханки. "Коли він довідався, що Акбар дозволяє нам виходити з камер, він дуже розлютився. Я розмовляю мовою фарсі, і чув, що він сказав: "Вони собаки, свині, тварини. Вони не варті того, щоб їх випускали", - заявив Скотт.

Упевнений у тому, що на одному з його допитів був присутній Ахмадінеджад, і Ройдер. За його словами, у присутності "Ахмадінеджада" викрадачі погрожували "надіслати до США, дружині, пальці мого сина". На думку Ройдера, саме "Ахмадінеджад" відповідав за використання тих або інших тактик у допитах.

Наймолодший заручник, охоронець посольства Херменінг, також заявив, що впізнав Ахмадінеджада і перекопав Інтернет, шукаючи інформацію з цього приводу. "Він непогано розмовляв англійською мовою, - заявив Херменінг. - Пригадую, що він завжди говорив чітко, залякував, був дуже недружній".

Під час передвиборчої кампанії сам Ахмадінеджад стверджував, що став висловлювати підтримку захопленню заручників лише після того, як щодо цього схвально висловився аятолла Хоменеї. Зрозуміло, він заперечував, що був причетний до цього.

"Його не було серед студентів, котрі брали участь у захопленні", - заявив лідер банди Аббас Абді, який зараз став провідним політиком-реформатором. Таких, до речі, серед колишніх поневолювачів чимало. Масумех Ебтекар, яка завдяки доброму володінню англійською стала "прес-секретарем" терористів (в Америці її прозвали "сестра Мері"), зробила найбільш вдалу кар’єру. Вона була віце-президентом Іраку з питань охорони природи.

Новому іранському президенту 1979 року було 23 роки. На той час він навчався в інституті й належав до одного з радикальних ісламських студентських угруповань. Нагадаємо, що Махмуд Ахмадінеджад, який був мером Тегерана, дотримується вкрай радикальних поглядів. Свій успіх на виборах він назвав "новою ісламською революцією".

444 дні

4 листопада 1979 року будинок посольства США в Тегерані було захоплено революційно налаштованими студентами. Службовців посольства було взято в заручники, і вони пробули в полоні 444 дні. Таке тривале і масове захоплення заручників можна вважати своєрідним сумним рекордом.

Захоплення американського посольства революційними іранськими студентами було відповіддю на рішення влади США впустити в країну шаха, який утік з Ірану від революції.

4 листопада юрба приблизно з трьох тисяч студентів штурмом узяла ворота посольства, роззброїла охорону і захопила 66 осіб, які перебували в посольстві. Поневолювачі пішли лише на незначні поступки - звільнили кількох заручників, а саме: негромадян США, негрів ("пригноблених в Америці") і кількох жінок ("мусульмани з жінками не воюють"). Шестеро заручників зуміли втекти. У полоні залишилося 52 особи.

В обох країнах нуртувала націоналістична істерія. В Ірані на вулицях спалювали опудала дядька Сема й американські прапори, кричали: "Смерть Америці! Смерть Картеру! Смерть шахові!" У Сполучених Штатах звільняли з роботи осіб іранського походження, нападали на них удома, у школах били їхніх дітей. Іранські прапори теж палили. Американське телебачення відводило до третини ефірного часу на висвітлення кризи із заручниками. П’ятдесятьом тисячам іранських студентів у США наказано було зареєструватися в найближчих офісах служби імміграції та натуралізації.

Вимоги поневолювачів були такі: Сполучені Штати повинні повернути шаха, котрий постане перед судом; повернути накрадені статки шаха іранському народу; принести офіційні вибачення за дії американців у Ірані в минулому і пообіцяти не втручатися у внутрішні справи Ірану в майбутньому.

Президент Картер, у свою чергу, заморозив іранські рахунки в американських банках, оголосив про ембарго на іранську нафту (незважаючи на енергетичну кризу), оголосив про розрив дипломатичних відносин з Іраном, уведення повного економічного ембарго проти Ірану. Усім іранським дипломатам було запропоновано залишити США протягом 24 годин. На поступки обидві сторони йти явно не мали наміру. Картер спробував залагодити політичну кризу іншими засобами.

До Ірану було спрямовано американський літак-розвідник, що непомітно пробрався у повітряний простір Ірану і навіть пролетів над Тегераном. 24 квітня 1980 року розпочалася надсекретна операція „Eagle Claw” ("Орлиний пазур"). Вісім вертольотів злетіли з авіаносця „Nimitz” в Аравійському морі. Їм назустріч із засекреченого об’єкта злетіло шість транспортних літаків. Відповідно до плану, з вертольотів у пустелі за 80 км від Тегерана мав висадитися десант. Десантники мали на вантажівках дістатися до іранської столиці, за допомогою іранців, підкуплених ЦРУ, штурмом узяти посольство, вбити всіх, хто чинитиме опір, звільнити заручників, доставити звільнених на вертольотах до транспортних літаків. Планували, що штурм і звільнення заберуть дві години.

Проте з самого початку все пішло не так. Незабаром після злету в одного з вертольотів відпала лопать. Пілота іншого засліпила піщана бура. У третьому вертольоті відмовила гідравлічна система вже на місці зустрічі з транспортними літаками в іранській пустелі. У розпорядженні учасників операції залишилося п’ять працездатних вертольотів (за планом мало бути не менше ніж шість). Але піщана буря не припинялася, і незабаром через ще три вертольоти вийшли з ладу, до того ж один із них зіштовхнувся в повітрі з транспортним літаком. Обидві машини вмить зайнялися. У вогні загинуло вісім військовослужбовців. Інші учасники операції покинули вертольоти, що залишилися, зброю, карти, секретні документи, тіла вбитих і поспіхом залишили Іран. Згодом у Пентагоні змушені були визнати, що можливість піщаної бури не враховували, розробляючи операцію звільнення заручників.

Наступного дня президент Картер оголосив по телебаченню про описану трагедію. Іранське керівництво у відповідь наказало розосередити заручників по різних об’єктах, щоб запобігти можливості повторної операції США.

Ситуація змінилася насамперед тому, що вмер шах Ірану. А потім іракські війська перейшли іранський кордон. Іран відмовився від усіх своїх попередніх вимог і попросив просто 24 млрд. доларів за звільнення 52 бранців. Поступово суму скоротили до 8 млрд. Ці гроші було взято із заморожених активів Ірану в європейських і американських банках. Після відрахування боргів Ірану було перераховано 3 мільярди доларів.

Заручників, які прожили в полоні 444 дні, звільнили.

Підготовлено за матеріалами Лента.Ru, NEWSru.com.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах