ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

У Франції померла дочка генерала Денікіна

Корреспондент.net, 17 листопада 2005, 15:44
0
13

У ніч на четвер, 15 листопада, у столиці Франції Парижі на 86-му році життя померла дочка генерала Денікіна Марина Денікіна-Грей.

Графиня Марина Антонівна Денікіна-Грей мешкала в стародавньому будинку епохи Людовика XV, вікна якого виходять на королівський палац у Версалі. Денікіна – її дівоче прізвище, успадковане від батька – генерала російської армії Антона Івановича Денікіна.

А за чоловіком (останнім із трьох, він помер кілька років тому) вона графиня Кьяпп. Є ще і псевдонім – Марина Грей, під яким вона майже півстоліття пропрацювала в журналістиці і літературі.

Марина Денікіна народилася 1919 року на півдні Росії, у Краснодарському краї, саме в розпалі громадянської війни. А вже 1920 року вона разом із батьками опинилася в еміграції. Після кількох років поневірянь родина осіла в Парижі.

Генерал Денікін писав статті для різних емігрантських видань, отримував гонорари за книги і невелику пенсію від Союзу колишніх російських послів, але цих грошей ледве вистачало на життя, тому родині, як згадує Марина Денікіна, доводилося на всьому заощаджувати, навіть одяг купувати старий. Російські офіцери, що влаштувалися в Парижі таксистами й офіціантами, допомагали генералові та його родині чим могли, наприклад, дарували коробки з сигарами, які Денікін любив курити, але не купував собі через брак грошей.

У невеликій паризькій квартирці Денікіних завжди бувало багато гостей, і завжди лише росіяни – військові, письменники, журналісти, художники. Дівчинка, яку батько завжди називав Машею, запам’ятала візити Буніна, Шмельова, Марини Цветаєвої.

Марина Денікіна працювала з архівами, збирала щоденники і записки офіцерів царської армії, а потім видала кілька книг про білий рух. Сімейну частину архіву Денікіних вона передала Росії, собі на згадку залишила лише батькову зброю – шаблю, нагайку, кинджал, які займають почесне місце в її версальському будинку.

До останнього дня Марина Денікіна, котра, незважаючи на похилий вік, виглядала стрункою й підтягнутою і дозволяла собі "зловживати" курінням, на питання про походження незмінно відповідала: "Я росіянка".

Вона навіть дала згоду на те, щоб прах її батька, генерала Денікіна, перепоховали у Росії.

"Батько спочиває на російському цвинтарі в Нью-Джерсі в Америці. Різні організації, дворянські збори багато разів просили мене дати дозвіл на перенесення праху батька в Росію. Раніше я відмовлялася. Але під час зустрічі з Путіном у Парижі зайшла розмова, і я запитала, що він думає з приводу перепоховання батька в Росії? Путін відповів: "Це дуже важливо для Росії". Я перепитала: "А ви самі, Володимире Володимировичу, що про це думаєте?" Він відповів: "Я теж так вважаю". Ну, і тоді я дала дозвіл", – розповідала дочка Антона Денікіна.

Генерал Денікін помер 1947 року в США. Він заповідав поховати себе на батьківщині, але його поховали на російському цвинтарі в місті Джексон (штат Нью-Джерсі).

У жовтні 2005 року його тіло перепоховали в некрополі Донського монастиря в Росії. Тоді-таки Марина Денікіна-Грей востаннє відвідала свою історичну батьківщину.

Раніше, у квітні, президент Росії Володимир Путін надав їй російське громадянство.

"Я неймовірно щаслива і горда, що рішенням президента Росії Путіна мені надано російське громадянство", – заявила вона тоді. "Ця новина стала для мене цілковитою несподіванкою", – зізналася Денікіна. "Для мене це один із найщасливіших днів у моєму житті", – сказала вона.

Біографія генерала Антона Денікіна

Денікін Антон Іванович (народився 1872 р. біля Варшави, помер 1947р. в Анн-Арборі, штат Мічиган, США). Походив із родини офіцера. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1892р.) і Академію Генштабу (1899р.).

Під час Першої світової війни командував бригадою, дивізією, з осені 1916-го – 8-м армійським корпусом на Румунському фронті. У квітні-травні 1917-го очолював штаб Верховного головнокомандувача, потім командував військами Західного і Південно-Західного фронтів.

19 листопада (2 грудня) 1917-го разом із Корніловим утік із Биховської в’язниці на Дон, де брав участь у створенні Добровольчої армії, яку й очолив після загибелі Корнілова 13 квітня 1918 року.

Восени 1918-го став головнокомандувачем Збройними силами Півдня Росії і заступником верховного правителя Росії адмірала Колчака. Восени 1919 року керував походом на Москву. Після розгрому в березні 1920-го з рештками армії евакуювався до Криму, де 4 квітня здав командування генералові Врангелю і вирушив на англійському есмінці до Константинополя.

За матеріалами РІА "Новости", NEWSru.com, ІТАР-ТАСС

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах