ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

Ніколя Саркозі: людина, яка квапиться

Корреспондент.net, 7 травня 2007, 08:35
0
7

"Людина, яка квапиться" - так нерідко називають 53-річного Ніколя Саркозі, якого у неділю обрано президентом Французької Республіки. Через 10 днів він змінить на посаді главу держави Жака Ширака, який після 12-ти років в Єлисейському палаці вирішив не балотуватися на новий термін.

Своїм прізвиськом Ніколя Поль Стефан Саркозі де Надь-Боска, або попросту Сарко, як його звичайно іменують і соратники, і політичні супротивники, зобов’язаний невтомній спразі до діяльності, яка, за твердженням біографів, сушить його ще зі студентських часів.

На походження Саркозі варто звернути особливу увагу. Його батько Пал Саркозі  Надь-Боска походив з дворянської родини, яка у 1944 році втекла на Захід з Угорщини після приходу туди Радянської Армії.

Опинившись у Баден-Бадені, Пал Саркозі записався у французький Іноземний легіон, але незабаром демобілізувався і зайнявся рекламним бізнесом. У 1949 році він одружився на студентці Андре Малла, яка була дочкою француженки і паризького лікаря-хірурга, який був за походженням - єврей-сефард з грецьких Салонік.

Ніколя Саркозя, який з’явився на світ в 1955 році в Парижі, був другою дитиною в родині: трьома роками раніше народився його брат Гійом (нині підприємець), а в 1957 році з’явився на світ молодший брат - Франсуа (нині біолог). Незабаром після цього їх батьки розлучилися, і Андре з дітьми перебралася до заможної паризької околиці Нейі, де зайнялася адвокатською практикою.

Настільки докладне згадування про генеалогічне древо в даному випадку необхідне, адже Сарко став першим у Франції президентом, який є іммігрантом у другому поколінні і у жилах якого тече лише чверть французької крові. До речі, його дружина Сесилія, в дівоцтві Сіганер-Альбеніц, теж аж ніяк не чистокровна француженка: у її жилах намішана циганська і іспанська.

Цим пояснюються не тільки ті нападки на Саркозі під час передвиборної кампанії з боку охоронців "чистоти раси" (наприклад, глави вкрай правого Національного фронту Мари Ле Піна), але,  і особливе ставлення нового глави держави до проблем імміграції, яке яскраво проявилося під час перебування його міністром внутрішніх справ Франції.

Після ліцею майбутній президент вступив до  університету Париж-Х, після закінчення якого одержав диплом юриста і політолога. Як пишуть біографи, під час навчання Ніколя Саркозі доводилося підробляти кур’єром у квітковому магазині.

Після університету він вирішив продовжити навчання і вступив до паризької Вищої школи політичних наук Сьянс-По - один з найпрестижніших навчальних закладів Франції, але диплома після його закінчення так і не одержав - перешкодили погані оцінки з англійської мови.

До речі, згодом Сарко навіть почасти пишався тим, що "не зв’язаний догмами", на відміну від інших представників французького політичного істеблішменту, які майже поголовно закінчили Національну школу адміністрації ENA (на одному курсі якої вчилися, наприклад, суперниця Саркозі на президентських виборах Сеголен Руаяль, її цивільний чоловік і лідер Соціалістичної партії Франсуа Олланд і нинішній прем’єр-міністр Домінік де Вільпен).

За твердженнями біографів, якийсь час Ніколя Саркозі хотів стати журналістом, але в підсумку усе-таки вирішив піти по стопах матері  обрав адвокатську практику. До речі, він до останнього часу залишався партнером в адвокатській конторі і, хоча і не практикував, регулярно одержував належну йому частину прибутку (у 2002 році вона склала 241 тисячу євро).

Проте, адвокатура завжди приваблювала Сарко менше, ніж політика. Ще в 1976 році він за рекомендацією відомого французького політика Шарля Паскуа вступив в Об’єднання на підтримку республіки (ОПР) - молоду голлістську партію, засновану Жаком Шираком. Роком пізніше він був обраний від ОПР у муніципалітет Нейі, а в 1983-му, коли йому виповнилося 28 років, - мером цієї паризької околиці. Цікаво, що взагалі ж на цю посаду претендував Паскуа, але у відповідальний момент він потрапив у лікарню, і Саркози зумів обійти свого заступника.

До висування кандидатури і перемоги на президентських виборах Саркозі довелося пізнати не тільки злети, але і падіння. У 1988 році він, як і раніше будучи мером Нейі, стає депутатом Національних зборів (нижньої палати парламенту), у 1993-му одержує посаду міністра бюджету в уряді Едуара Балладюра, а в 1995-му вирішує підтримати кандидатуру Балладюра на президентських виборах.

Цей крок стає великою помилкою: вибори виграє Жак Ширак, і Саркозі виявляється за бортом уряду, більш того, між ним і Шираком надовго встановлюються досить прохолодні стосунки, та й багато соратників по партії відвертаються від надто завзятого "молодого вискочки".

У 1999 на виборах у Європарламент Саркозі формує свій власний список, але результат виявляється досить посереднім, і Сарко вирішує на час зникнути з великої політики. Він знову займається адвокатською практикою, навіть публікує книгу під багатозначною назвою Вільний, але в той же самий час активно готує повернення на передній фланг політичної боротьби.

Це повернення відбулося в 2002 році, коли Саркозі був знову обраний депутатом Національних зборів, а потім одержав посаду міністра внутрішніх справ, яка у Франції традиційно вважається другою за значенням. У березні 2004 року він з МВС був переведений на посаду міністра економіки, фінансів і промисловості і керував цим супервідомством протягом дев’яти місяців.

Приблизно в цей самий час він починає відкрито заявляти про свої президентські амбіції і намагається взяти під контроль пропрезидентську партію Союз за народний рух (СНР), що так само є дітищем Ширака. Природно, у Ширака, який не забув старих образ, це викликає невдоволення, і він привселюдно нагадує Саркозі про неписану традицію несполучення партійних і адміністративних посад і пропонує Саркозі вибирати: або партія, або робота в уряді.

Як тепер думають аналітики, з боку Ширака цей хід був помилкою: у листопаді 2004 року Саркозі був обраний лідером СНР і залишив уряд, щоб зайнятися підготовкою до президентських виборів, до яких залишалося два з половиною роки. А травні 2005 року, коли його знову запросили в уряд на посаду глави МВС, він поставив умову: піду, але збережу за собою посаду партійного лідера. Шираку і його оточенню довелося прийняти цю умову, і вже тоді стало ясно: з’явився новий реальний претендент на посаду глави держави.

Друге перебування на посаді міністра внутрішніх справ виявилося для Саркозі досить складним: чого варті одні тільки масові безладдя, які прокотилися по Франції восени 2005 року. Дії очолюваного Саркозі відомства з придушення безладь, а також деякі висловлення самого міністра стали тоді предметом найгострішої критики з боку не тільки опозиції, але і багатьох соратників з СНР, а у вустах вуличної юрби прізвисько Сарко набуло винятково лайливого відтінку.

Однак і цю ситуацію Саркозі зумів повернути собі на користь. За словами його найближчих сподвижників, саме тоді позначилися два принципи, яким неухильно слідує Сарко: ніколи нічого не пускати на самоплив; постійно повторювати і пояснювати свої позиції. Наприклад, один раз він привселюдно заявив про необхідність відправити непутящу молодь з проблемного пригорода "у пральну машину". А пізніше, теж привселюдно, вжив стосовно учасників безладь слово "покидьки". У результаті марка пральної машини, яку згадав Саркозі, придбала загальне значення і стала частиною політичного лексикона, а за "покидьків" його піддали такій критиці, що інший на його місці відразу побіг би на площу, щоб просити пробачення перед безвинно ображеними.

Не такий виявився Саркозі: він знову і знову повторював свої образливі слова і пояснював, чому він їх вживає і чому ті, кому він них адресував, не заслуговують іншого звернення. І переконав, якщо не усіх, то багатьох, у своїй правоті, у тому, що в демократичному суспільстві називати негідника негідником зовсім не соромно.

Розповідають і про ще один принцип Саркозі: жоден контакт не повинен залишатися даремним.

За словами одного з товаришів по службі, Сарко, зустрічаючи з ким-небудь, завжди задає собі питання: а чим ця людина може бути мені корисною? Сьогодні в числі його друзів і знайомих є великі представники ділових кіл, у тому числі керівники таких компаній і банків, як Буіг, Лагардер, Сюез, Рено, Альстом, БНП-паріба, представники інтелектуальної еліти (філософ Ален Фінкелькро, гендиректор соціологічного інституту Ipsos Пьєр Жакометтф, діячі культури і шоу-бізнесу ( французький рок-кумир Джонни Холідей або актор Жан Рено), про яких Саркозі у вузькому колі зауважує: "Обирають не завдяки артистам, але не можна бути обраним всупереч ним".

В одному з останніх інтерв’ю перед виборами Саркози сказав, що хоче бути президентом, що стане об’єднувати французів, а не розділяти їх. "Я не є людиною клану або секти, а ставши президентом, я не буду чоловіком однієї партії. Я хочу бути збирачем", - заявив він.

Не додводиться сумніватися, що при правлінні Саркозі Францію очікують серйозні реформи. Їх коло було окреслено ще Сарко-кандидатом: обмежити термін президентства двома мандатами, організувати регулярне спілкування глави держави з пресою і парламентаріями, розширити повноваження парламенту, провести реформу податкового, трудового, пенсійного законодавства, вжити заходів для скорочення астрономічного внутрішнього держборгу, взяти під контроль міграційні потоки, зупинити витік капіталів за кордон. Саркозі хоче почати підготовку цих реформ уже восени, а заодно і сформувати нову європейську і міжнародну політику Франції.

У публічних заявах Саркозі говорить, що "надає перевагу дипломатії слова ніж дипломатії мовчання". У ході передвиборної кампанії він декілька разів критикував Росію за порушення прав людини в Чечні. От як пояснив він свою позицію в одному з інтерв’ю: "Говорячи про Чечню, я не хочу утискати національні почуття росіян. Володимир Путін зробив дуже багато чого для своєї країни, але все-таки йому необхідно дещо сказати. Мова йде не про те, щоб давати уроки, а про те, щоб підняти проблеми".

Французькі політологи думають, що перебільшувати значення цієї критики не варто. По-перше, вона промовлялася частково напротивагу Жаку Шираку, відомому теплими відносинами з Москвою,  частково для залучення на свою сторону французьких інтелектуалів, для багатьох з яких питання про права людини є головним "коником". Коли ж дійде справа до практичних рішень, то, як вважають експерти, візьме гору прагматичное розуміння того, що без Росії, як одного з ключових партнерів, усе рівно нікуди не дітися.

За матеріалами РИА Новости

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах