За два десятиліття біля керма влади Олександр Лукашенко заслужив статус диктатора, любов більшої частини білорусів і ненависть демократичної опозиції, пише Павло Сивокінь у №29 журналу Корреспондент від 25 липня 2014 року.
20 липня 1994 року, вже через десять днів поле перемоги на президентських виборах, мало кому відомий тоді Олександр Лукашенко вперше став президентом Білорусі. За наступні 20 років він мав перемогти ще в чотирьох перегонах за головну посаду в державі і створити систему, яку в Європі називають останньою диктатурою, але підтримує більша частина населення республіки.
У своїй першій інавгураційній промові Лукашенко заявив, що в країні настає епоха стабільності, коли влада гарантує всім соціальну рівність та високий рівень життя. А головне, в Білорусі буде мир і процвітання.
У 2013 році, за даними міжнародної організації Amnesty International, більше 60% білорусів підтримували або як мінімум не виступали проти свого лідера
На думку багатьох експертів, саме ці обіцянки зробили таким популярним президента і до цього часу продовжують утримувати його на плаву. У 2013 році, за даними міжнародної організації Amnesty International, більше 60% білорусів підтримували або як мінімум не виступали проти свого лідера.
Це забезпечується кількома чинниками: по-перше, незважаючи на відсутність економічних реформ, у рейтингу Doing Business 2013 Білорусь перебуває на 63-му місці серед 120 країн, випередивши не тільки Україну і Росію, а й такі європейські країни, як Італія або Хорватія. Навіть у кризу 2011 року, коли інфляція сягала 60%, уряд зумів отримати кредити від Росії і стабілізувати ситуацію.
По-друге, опозиція в Білорусі зараз роз'єднана і не має масової підтримки серед населення.
«Білоруські опозиціонери готові більше боротися за західні гранти, ніж протиставити Лукашенкові свої програми», – каже Корреспонденту аналітик Центру Карнегі Володимир Іоффе.
Тим більше що репресивна робота силових відомств Білорусі за багато років стала причиною несформованості інститутів громадянського суспільства.
Нарешті, феномен стабільності Лукашенка можна пояснити і його тонкою геополітичною грою. Він один з небагатьох на пострадянському просторі, хто зумів наблизитися до Росії й отримувати звідти енергоносії та кредити, але при цьому продовжує ігнорувати спроби Кремля створити союзну державу з Білоруссю.
Під час періодичних розладів з Москвою білоруський лідер також примудряється отримувати кредити від Заходу, де його називають диктатором. І всі ці гроші йдуть на консервацію режиму однієї людини.
В останні місяці слава Лукашенка як диктатора зблякла, його політику заступили агресивні дії Росії і війна в Україні. Тепер в Мінську повинні придумати, яку вигоду отримати від цього і як протистояти наростанню тиску Москви, яка входить у смак збирання навколишніх земель.
Хоча мало хто сумнівається, що президент Білорусі зможе правити своєю країною ще два десятиліття, а потім залишити її синові в незміненому стані.
Людина-стабільність
«Система незмінна майже з радянських часів. Ми придушили злочинність і не дали вирости своїм олігархам. В іншому все впирається тільки на особистість самого президента», – каже Корреспонденту один з чиновників ради міністрів Білорусі.
За його словами, якби в 1994 році переміг головний суперник Лукашенка, В'ячеслав Кебич, країна розвивалася б по-іншому. Тоді Кебич фактично управляв Білоруссю і навіть підписував угоди про створення СНД у Біловезькій пущі. Він виступав за програму приватизації, стимулювання приватного капіталу та скорочення державної власності.
Але в сусідній Росії приватизація векселями привела до зупинення значної частини підприємств, центральні органи влади боролися за повноваження, застосовуючи танки, а на Кавказі готова була вибухнути чеченська війна. І така перспектива налякала значну частину білорусів, які повірили в популістські гасла Лукашенка.
Після обрання президент відразу ж скасував усі спроби приватизувати держмайно. У підсумку до 2013 року в держвласності було 1.202 заводи і підприємства, які виробляли, за даними Білоруського комітету статистики, 67% всієї промислової продукції країни. І менше 30% створювалося приватним бізнесом.
Крім того, Лукашенко зупинив інфляцію і взяв під контроль курс національної валюти – дозволялося відхилення не більше 2% від офіційного курсу. Це забезпечило те, що на тлі сусідів білоруси отримували зарплати і соціальні виплати на 30-40% вище.
Планова економіка дозволила виділяти значні кошти на медицину, освіту та інші соціальні проекти, які приватні підприємці в СНД не бажали підтримувати. Тому главі держави нескладно було користуватися всенародною любов'ю в умовах, коли сусіди жили гірше.
Нарешті, за словами білоруського політолога Валерія Корбалевича, Лукашенко зумів знайти підхід до більшості білорусів.
«Він говорив простою мовою про те, що реформи – це не завжди добре, а стабільність – благо», – каже експерт.
За словами Корбалевича, Лукашенко став символом страху білорусів перед змінами і прагненням до порядку. У 1990-х роках, повернувши реформи назад, він утримався при владі і став своїм для білорусів.
Перевірка на міцність
До початку економічного підйому в СНД у 2004-2005 роках Білорусь опинилася в невигідному становищі. Зарплати там росли повільніше, ніж у Росії та Україні. І, хоча соціальна сфера була на висоті, в країні все більше відчувалося відставання від сусідів.
І тут проявилася ще одна важлива риса Лукашенка – бажання змінюватися, щоб зберегти свою систему. У 2005-му він почав говорити, що Білорусь – це центр Європи і вона повинна йти вперед разом з ЄС, що треба демократизуватися і співпрацювати з опозицією.
Наслідки таких промов не змусили себе чекати: Євросоюз погодився виділити Мінську кредитну лінію на € 2,5 млрд і домовився з МВФ про макрофінансову допомогу ще на $ 3 млрд. А враховуючи, що майже в той самий час Лукашенко підписав перші документи про створення союзної держави з Росією, то Москва постачала йому пільгові нафту і газ й у 2007-му надала кредит у розмірі $ 2 млрд.
Тому Мінськ міг спокійно підвищувати зарплати і ремонтувати дороги. У 2010 році МВФ навіть критикував Білорусь за надмірне підвищення зарплатного фонду, який з'їдав понад 40% всіх держвитрат, але гроші все одно давав.
Справжня перевірка системи Лукашенка почалася вже у 2010 році. Спочатку він вчетверте став президентом Білорусі і за допомогою внутрішніх військ розігнав опозиційні маніфестації в столиці. Тоді було затримано понад 400 осіб, а проти основних лідерів опозиції почалися судові процеси. Це призвело до закриття всіх кредитних ліній із Заходу і введенню нових санкцій проти Мінська.
А Москва в обмін на продовження економічної допомоги зажадала ввести на території республіки російський рубль. Так режим Лукашенка залишився без валютного підживлення ззовні. Через кілька місяців це призвело до економічної кризи.
Наприкінці травня 2011-го валютний ринок Білорусі нарешті не витримав розбіжності реального та державного курсів. На тіньовому ринку валюти за $ 1 вже давно давали 7-8 тис. руб., хоча державний курс становив 3.500 руб. за $ 1. У державних банках вже тиждень неможливо було купити іноземну валюту. І в день, коли уряд офіційно підвищив курс до 6 тис. за $ 1, він лише зафіксував невтішну ситуацію.
Передбачаючи нові стрибки курсу, місцеве населення спішно закуповувало сіль, борошно та інші продукти.
«У 2011-му ми думали, що в країну повернувся дефіцит. Все закривалося, грошей не було, почався натуральний обмін», – каже Корреспонденту білорус Ігор Сорбан.
Три роки тому в ході кризи Сорбан змушений був закрити свій бізнес з ремонту автомобілів.
Але Лукашенко показав, що і тут здатен знайти вихід. Він отримав новий кредит від Росії, хоча і продав російським олігархам значну частину державного майна.
У травні 2011 року Мінськ нарешті прийняв програму приватизації і визначив, що саме збирається продати до 2013-го. Покупцями активів стали росіяни. За цей Мінськ отримав $ 3 млрд нового кредиту і продовжив свою політику високих соціальних стандартів
У травні 2011 року Мінськ нарешті прийняв програму приватизації і визначив, що саме збирається продати до 2013-го. Найбільш перспективними активами серед 153 підприємств в цьому списку є: МАЗ, Білоруськалій, Мінський тракторний завод, Білоруський металургійний завод, Гомельський завод сільськогосподарського машинобудування, а також частина Білтрансгазу.
І покупцями активів стали росіяни. За цей Мінськ отримав $ 3 млрд нового кредиту і продовжив свою політику високих соціальних стандартів. Незважаючи на втрату бізнесу, Сорбан знову голосуватиме за Лукашенка, оскільки держава списала з нього 30% виплат за іпотекою.
Нове майбутнє
Зараз суспільний договір між білорусами і президентом ще досить міцний. Опозицію, навіть за прогнозами західних аналітичних інститутів, підтримує не більше 10-15% населення. Решта виступає за стабільність.
Водночас більше половини жителів країни вважають досягненням глави держави збереження незалежності Білорусі.
«Лукашенко зміг наблизитися впритул до Росії, але зберегти постійну напруженість у відносинах з Москвою», – вважає Іоффе.
Тепер лавірувати Лукашенкові стане складніше. Якщо Росія дійсно опиниться в ізоляції, вона захоче такої самої вірності і від своїх союзників
Але тепер лавірувати стане складніше. Якщо Росія дійсно опиниться в ізоляції, вона захоче такої самої вірності і від своїх союзників. Тим часом понад 40% білоруського експорту йде в ЄС, і розірвати ці зв'язки означає послабити економіку країни.
Тим більше коли в Росії міцніє ідея «збирання земель», на думку аналітика Ради із зовнішньої політики Джорджа Форбриджа, Мінську слід чекати посилення тиску з вимогою завершити формування союзної держави.
Нарешті, вся система влади в країні побудована навколо однієї фігури, і поки що у Лукашенка немає реальних спадкоємців або людей, здатних зберегти його спадщину. До того ж в останні місяці валютні резерви Білорусі знову почали падати, що загрожує новою кризою.
Хоча, пробувши у владі два десятиліття, Лукашенко ще здатен показати, як потрібно зберігати владу і любов народу і як слід змінювати для цього свою політику.
***
Цей матеріал опублікований в № 29 журналу Корреспондент від 25 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.