ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

Independent: Не варто підживлювати ведмежу параною

18 серпня 2008, 09:29
0
6

Західним лідерам слід змінити свою риторику, проявивши вдумливий прагматизм і вникнувши у побоювання російської сторони, пише сьогодні британська Independent у своїй редакційній статті.

Міркуючи про нову холодну війну, від якої в усього світу по спині мурашки, одне можна сказати напевно – США, Великобританія й інші країни Заходу не стануть вплутуватися у війну з Росією, щоб захистити Грузію. Тому доречне питання, як здається, поставив учора Джеффрі Віткрофт: навіщо було запрошувати Грузію в НАТО? Врешті-решт, альянс має саме мету спільної оборони, тобто кожен член НАТО зобов'язаний реагувати на військову агресію проти будь-якого іншого члена альянсу так, як якби напали на нього самого.  

Американські "яструби" наводять наступний аргумент: якби Грузія була членом НАТО, Росія не наважилася б висунути свої танки на позиції за 20 км від Тбілісі, столиці Грузії. Це надзвичайне спрощення ситуації.

Прихильники таких поглядів випускають з уваги суперечності, закладені при утворенні Грузії як незалежної держави в 1990-1992 роках. Як пише Шон Уокер, після розпаду СРСР залишилося невирішеним питання про те, наскільки широко слід трактувати принцип самовизначення. Етнічні меншини Абхазії та Південної Осетії були так само незадоволені грузинською владою, як самі грузини - пануванням Москви.  

Із 1993 року в обох регіонах на правах "миротворців" дислокуються російські війська – що насправді виконують функцію гарантів автономії в рамках Грузії. Звичайно, Росія проводить агресивну і дестабілізуючу політику, а Путін займався роздуванням сепаратизму в цих невеликих автономних республіках Грузії. Але як цю ситуацію поєднати з членством у НАТО?  

Якщо говорити відверто - ніяк, і саме тому за вступ Грузії в НАТО з таким ентузіазмом ратував президент Грузії Михайло Саакашвілі. Він хотів приєднатися до НАТО саме тому, що даний крок означає конфронтацію з Росією – адже не можуть російські війська знаходитися на території держави-члена НАТО. Саакашвілі проявив себе недалекоглядним політиком. Якщо говорити про розбирання щодо того, хто все це почав, то саме Саакашвілі дев'ять днів тому ухвалив рішення атакувати столицю Південної Осетії, що і стало найбільш катастрофічною помилкою.  

Можливо, хтось захоче інтерпретувати вищесказане таким чином, що The Independent on Sunday нібито відстоює політику заспокоєння російської агресії. Ми не приймаємо цей докір. Ми погоджуємося з Джорджем Бушем, коли він засуджує ворожі дії з боку Росії. Але Захід здебільшого відреагував на цю кризу порожнім базіканням, а в тих випадках, коли його реакція не зводилася до безглуздих словес, реакція ця лише посилювала ситуацію. Хоча Гордон Браун своєю стриманою позицією виділявся на загальному фоні, він, принаймні, утримався від візиту до Тбілісі - на відміну від Девіда Кемерона, який поспішно вилетів туди, щоб виразити лицемірну солідарність із народом Грузії й у черговий раз - мабуть, від імені британського уряду - пообіцяти цій країні членство в НАТО. Він, імовірно, хотів виглядати, як гідно державному діячеві, але натомість тепер виглядає стурбованим і разом із тим незрілим і наївним.  

Не обов'язково бути апологетом Кремля, щоб зрозуміти, як експансію НАТО сприймають у Росії. Хай гордість і параноя Росії виглядають невмотивованими, але вони реальні та з ними потрібно щось робити. Це не означає, що їх потрібно приборкувати, але так само очевидно, що не потрібно їх і провокувати.  

Не обов'язково володіти видатною уявою, щоб зрозуміти, як у Росії сприйняли п'ятничну заяву Буша, що "пройшли часи держав-сателітів і сфер впливу". Буш, без сумніву, вкладав у ці слова позитивний сенс - мовляв, "невже ми не можемо вжитися разом", - але для російського вуха це може прозвучати як прояв ідеологічного імперіалізму (на зразок того, під прапорами якого намагалися насадити демократію в Іраку) й американського тріумфалізму. "Холодна війна закінчена" означає "ми перемогли", а фраза про сфери впливу означає "звикайте".  

І договір щодо ПРО, спішно підписаний США і Польщею в четвер, сприймається у Москві як недружний. Звичайно, заступник начальника Генштабу РФ Анатолій Ноговіцин міг би бути обережнішим у виразах, коли говорив, що цей крок США "не може бути безкарним". Але це стосується й американської сторони. Не потрібно бути російським націоналістом, щоб визнати офіційне обґрунтування договору США і Польщі (згідно з  яким він забезпечує захист від Ірану) непереконливим.

Захід - під цим терміном ми маємо на увазі в першу чергу 26 членів НАТО - повинен зарубати це собі на носі, поки не вибухнув новий, ще серйозніша криза, найімовірніше, в Україні. Якщо грузинський конфлікт зіграє роль щеплення проти подібних погроз у майбутньому, якщо ним ознаменується кінець експансії НАТО і якщо західні лідери внесуть до своїх промов дещицю вдумливого прагматизму - тоді, можливо, літо 2008 року запам'ятається чим-небудь позитивним. Проте, це можливо лише в тому випадку, якщо західні лідери поставляться до побоювань російської сторони з далекоглядним розумінням і змінять тон і суть своєї реакції.

Оригінал статті: Do not feed the bear's paranoia

Переклад ИноПресса

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах