Головна
 

НГ: Уроки суперечки за блакитне паливо

10 листопада 2009, 03:51
0
4

Настає зима, і в Європі згадують ситуацію січня цього року. Російсько-українська газова суперечка в січні 2009-го не була простим повторенням конфлікту 2006 року, пише Кірстен Вестфаль - доктор наук, провідний німецький спеціаліст з енергетики країн пострадянського простору. Його статтю пулікує Независимая газета.

Суперечка мала набагато більші і далекосяжні наслідки. Двостороннє перетягування каната навколо провини за те, що трапилося, цін на газ і транзитних тарифів закінчилося перериванням поставок майже на два тижні. Це не тільки суперечило будь-якій діловій практиці, а й порушувало двосторонні та міжнародні угоди. Це зашкодило репутації Росії та України як надійних постачальників. Обидві сторони свої внутрішні суперечності і внутрішньополітичні аспекти боротьби за владу поставили вище за зовнішньополітичні та економічні інтереси. І тому Європа, яка пережила найбільшу кризу газопостачання, отримала наочний урок щодо ненадійності свого енергопостачання. Січневий газовий конфлікт 2009 представляє таким чином дисонанс у тристоронніх відносинах Росії, України та ЄС. 

З цього випливає, які уроки та наслідки німецька та європейська політика може отримати з того, що сталося. Щоб знайти на це відповідь, необхідно докладніше розглянути три комплекси питань. По-перше, в чому полягають причини для подібного, повторюваного газового конфлікту між Росією і Україною? Як, по-друге, могли б Німеччина і ЄС врегулювати кризу і в чому полягають недоліки в спробах цього врегулювання? І по-третє, як можна оцінити стан політичного та економічного співробітництва в енергетиці між ЄС, Росією та Україною і які перспективи він має? 

Очевидним є те, що постійна конфронтація між Росією і Україною має у своїй основі глибокі структурні протиріччя, які постійно загрожують безпеці найважливішого для Європи транзитного газопроводу. Навіть той факт, що обидві сторони в січні 2009 року підписали новий газовий договір, жодним чином не усуває причини конфлікту. Стан української транзитної мережі і структура українського енергоспоживання, як і поширені в країні корупція і змішання приватних і державних, політичних та економічних інтересів являють собою проблему. Українській позиції підтримувати на постійному рівні транзитні обсяги газу через свою територію протистоять інтереси російського Газпрому, які полягають у створенні альтернативних транзитних шляхів. Відносини між Росією і ЄС, з іншого боку, характеризуються складноорганізованою кооперацією і наявністю прихованої конкуренції. Територія між кордонами ЄС та Росією з енергополітичної точки зору є виключно важливою, оскільки обидві сторони переслідують на ній як політичні цілі, так і економічні інтереси і хочуть забезпечити можливості для інвестицій і доступ до родовищ газу і транспортних мереж. Можна констатувати, що і Росія, і ЄС стратегічно зацікавлені в українському енергоринку та його розвитку. 

Постійні конфлікти ставлять Німеччину та ЄС перед енергетичним і насамперед зовнішньополітичним викликом. Необхідність якнайшвидшого відповіді на нього пов'язана з географічними і структурними умовами: ЄС є найбільшим у світі імпортером газу, а Росія - найбільшим виробником і експортером газу і країною з найбільшими газовими резервами. Україна вважається в якійсь мірі для Європи найважливішою транзитною територією. У найближчому майбутньому в ситуації, що склалася, нічого не зміниться. Імпорт природного газу з східного напрямку постійно залишається тестом і зловісною ознакою для єдиної європейської енергетичної політики. Виходячи із запропонованого аналізу можна зробити такі висновки.

1. Реорганізація внутрішнього європейського газового ринку, судячи з усього, може сприяти підвищенню рівня безпеки його постачання. Але розширення мережі міжєвропейських газопроводів, що зв'язують різні країни ЄС, збільшення ємності газосховищ та створення спільного механізму регулювання кризових ситуацій пов'язані з політичними та економічними витратами. Тому в ЄС необхідне прийняття низки основоположних рішень. Проте знайдені рішення набувають особливого значення для німецького газового ринку і тягнуть за собою європеїзацію німецької енергетичної політики. 

2. Розгляд зовнішньополітичних взаємозв'язків свідчить: фрагментація і різні структури газових ринків є джерелом конфліктів. 

Саме створення єдиного енергетичного простору є необхідною політичною метою також і для того, щоб перешкодити продовжується процесу сегментації на окремих ступенях газового ринку. Зростаюче економічне взаємопроникнення має супроводжуватися зовнішньополітичні та структурними змінами. При цьому Україна є і залишається центральним партнером для Європи. Тому бажаний її вступ до Енергетичного співтовариств Європи, якщо, звичайно, він приведе до структурних і регулюючих реформ в енергетичному секторі країни. Саме в цьому пункті ЄС чекають важкі пошуки балансу її політики, оскільки Європа повинна не тільки стати на цей шлях, але і водночас вирішити проблеми, що виникають при цьому, з усіма зацікавленими сторонами. 

3. Як і раніше, одним з найбільш важких завдань є залучення Росії на основі кооперації у створення спільного енергетичного простору, встановлення взаємоприйнятних з Європою відносин у сфері енергетики та тристоронніх відносин з Україною. Поглиблення економічних зв'язків з Росією є необхідністю для Європи, але воно має супроводжуватися і політичним співробітництвом на різних рівнях. Тому вирішальним пунктом для початку нового конструктивного діалогу з Росією могли б стати російські пропозиції щодо нового міжнародного договору у сфері енергетичної безпеки. 

4. Основою для подальших зусиль у налагодженні важливої для всіх сторін кооперації може стати розуміння необхідності використання енергії в тривалому плані на маловуглецевій основі. Для України це важливо, оскільки їй потрібно фінансове оздоровлення її енергозабезпечення. Для Росії - щоб можна було забезпечити прагнення Москви до реалізації конкретних проектів в галузі енергоефективності. Річ в тому, що зусилля з підвищення рівня енергоефективності не суперечать інтересам Москви у сфері газового експорту. Навпаки, це, по-перше, приведе до того, що зекономлена енергія дасть змогу надати для експорту додаткові кількості газу. І, по-друге, це важливо і для електростанцій, які працюють на газі, щоб мати можливість гнучко використовувати також поновлювані джерела енергії і компенсувати пов'язані з цим коливання в надходженні енергії. Охорона навколишнього середовища та енергетична безпека таким чином являють собою дві сторони однієї медалі.


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах