Головна
 

РГ: "Перезавантаження". Випробування Україною

29 грудня 2009, 08:56
0
9

У США повинні реально враховувати інтереси Росії, не жертвуючи самостійністю держав Східної Європи, пише журналіст Андранік Мігранян у свіжому номері Российской газети.

У ході роботи міжнародної кліматичної конференції в Копенгагені відбулася зустріч президентів Росії і США Дмитра Медведєва і Барака Обами.

Вони із задоволенням зазначили, що переговори щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь успішно просуваються до свого завершення, і висловили сподівання на швидке укладання нового договору. Новий договір з контролю над озброєнням між Росією і США безсумнівно стане важливим позитивним чинником в розвитку російсько-американських відносин.

Однак у відносинах двох країн існують питання, щодо яких позиції сторін серйозно розходяться, і від здатності Вашингтона і Москви знайти розв'язки з цих питань багато в чому залежить доля оголошеної адміністрацією Обами політики "перезавантаження" у відносинах з Росією. Від цього залежить відповідь на питання: чи дійсно політика "перезавантаження" має реальний зміст, або ж "перезавантаження" - це фігура мови і в сухому залишку немає нічого, крім зміни тональності у розмовах між лідерами двох держав і домовленостей про контроль над ядерним озброєнням. Договори про контроль над ядерним озброєнням підписувалися і між керівниками СРСР і президентами США в роки "холодної війни".

"... в січні відбудуться президентські вибори в Україні, і поведінка Москви і Вашингтона на цих виборах відповість на питання: чи змінилося що-небудь у підходах цих держав до вирішення проблем на пострадянському просторі"

По-перше, січень - це кінцевий термін для прийняття адміністрацією Обами якогось рішення стосовно Ірану, і ось тут і з'ясується, наскільки Росія готова піти назустріч інтересам США і підтримати посилення санкцій стосовно Ірану. По-друге, у січні відбудуться президентські вибори в Україні, і поведінка Москви і Вашингтона на цих виборах відповість на питання: чи змінилося що-небудь у підходах цих держав до вирішення проблем на пострадянському просторі. Як у Москві, так і у Вашингтоні йдеться про збіг позицій США і Росії з цілої низки питань: Ірак, Афганістан, Іран, нерозповсюдження ядерної зброї та ціла низка інших. І навіть нова адміністрація говорить про те, що вона готова змінити свою позицію стосовно країн Східної Європи і пострадянського простору, роблячи особливий наголос на тому, що вона не розглядає свою політику щодо цих країн і до Росії як гру з нульовою сумою.

При цьому треба чітко усвідомлювати той факт, що і стосовно питання про Афганістан, Іран, нерозповсюдження ядерної зброї і т.д у Росії і США існують різні пріоритети, і якщо для США абсолютним пріоритетом є Афганістан та Іран, то для Росії вони не є першочерговими проблемами. Для Росії першочерговими проблемами є пострадянський простір і відносини зі східноєвропейськими країнами, особливо з питань безпеки. А для США цей регіон на даному етапі не є пріоритетним. Мало того, навіть щодо питання про те, наскільки буде мінятися позиція нової адміністрації США в цьому регіоні, немає ніякої ясності.

З одного боку, адміністрація Обами говорить про те, що вона проти політики гри з нульовою сумою і хотіла б зберегти свої хороші відносини з пострадянськими державами і з країнами Східної Європи і при цьому поліпшити свої відносини з Росією. Проте на ділі виходить так, що в реальних заявах і діях США спостерігається послідовна лінія на продовження політики гри з нульовою сумою.

... Росія повинна підпорядкувати свої інтереси в цьому регіоні Польщі, прибалтійським країнам, Україні та Грузії, бо ці держави намагаються виставити Росію в очах Вашингтона і Брюсселя як загрозу їхній безпеці і вважають важливою військово-політичну присутність США в цьому регіоні для стримування Росії

У багатьох висловлюваннях членів уряду Обами простежується чітко виражена думка про те, що Росія повинна підпорядкувати свої інтереси в цьому регіоні Польщі, прибалтійським країнам, Україні та Грузії, бо ці держави намагаються виставити Росію в очах Вашингтона і Брюсселя як загрозу їхній безпеці і вважають важливою військово-політичну присутність США в цьому регіоні для стримування Росії. Очевидно, що таке розуміння ролі США в регіоні, яке нав'язується Вашингтону Варшавою, Києвом, Тбілісі, Талліном, Ригою та Вільнюсом, відкидає можливість відмови США від гри з нульовою сумою в цьому регіоні в своїй політиці стосовно Росії.

Така політика ігнорує законне бажання Росії мати на своїх кордонах дружньо налаштовані до неї держави зі стабільними політичними режимами. Стратегічною метою Росії на пострадянському просторі є наявність в ньому держав, які не мають на своїй території іноземних військових баз і не входять до складу військових союзів, членом яких не є Росія. Спроби країн Східної Європи, Прибалтики та України всіляко залучити США в цей регіон спрямовані на ескалацію напруги з Росією. Мало того, іноді виникає відчуття, що деякі країни, Польща зокрема, не повністю задоволені тим, що вони є членами НАТО, і не почуваються достатньо захищеними в рамках цієї організації й домагаються американської присутності у формі військових баз на своїй території для того, щоб забезпечити власну безпеку.

Стратегічною метою Росії на пострадянському просторі є наявність в ньому держав, які не мають на своїй території іноземних військових баз і не входять до складу військових союзів, членом яких не є Росія

Це не може не викликати негативну реакцію в Москві щодо подібного розвитку ситуації в регіоні, оскільки означає, що не тільки ці держави, а й США дійсно розглядають Росію як погрози і залучаються разом з цими державами в процес стримування Росії, що, звичайно, не вписується в уявлення Москви про те, якою повинно бути "перезавантаження". Мало того, ця ситуація наводить на думку, що, мабуть, країни Прибалтики та Східної Європи, зокрема Польща, з не дуже великою довірою ставляться до НАТО і до можливостей цієї організації бути надійним захистом їх безпеки, і тим самим вони ніби повертаються до ситуації, коли в 90-і роки, ще до першої хвилі розширення НАТО на Сходу, російській сторона виступала на користь надання перехресних гарантій безпеки цих держав з боку Росії та США.

У принципі російська сторона і сьогодні готова була б дати подібні гарантії, і тим самим цей факт міг би ще більш виразно виявити неадекватність чинної системи безпеки в Європи і неадекватність НАТО навіть для своїх нових членів. Але для того, щоб майбутні вибори в Україні не перетворилися на поле для чергової конкуренції та суперництва США і Росії в цій дуже чутливій для Росії країні, потрібна радикальна зміна підходу двох держав і вироблення якихось спільних позицій з цього питання для того, щоб реально намітилося "перезавантаження" саме тут, в українському напрямку, отримало б новий зміст і стало б скоріше чинником співпраці, ніж напруги і роз'єднання між двома державами.

Москві та Вашингтону варто було б дати зрозуміти політичним силам в Україні, що вони не дозволять їм зіштовхнути Вашингтон і Москву і використовувати їх для вирішення своїх внутрішніх проблем

У даному випадку йдеться про те, що і Москві, і Вашингтону слід було б дати зрозуміти політичним силам в Україні, що вони не дозволять їм зіштовхнути Вашингтон і Москву і використовувати їх для вирішення своїх внутрішніх проблем. Загроза розвитку ситуації в цьому напрямку особливо зросте між двома турами виборів. Вже відомо, що жоден з кандидатів не переможе в першому турі, і особливо після другого туру, якщо, подібно до минулих виборів, переможений відмовиться визнати свою поразку і закличе своїх суперників до актів громадянської непокори.

Очевидно, що сили, орієнтовані на Захід, спробують як в ході виборчої кампанії, так і в результаті виборів, представити Росію як загрозу, створити напругу між Росією і Україною для того, щоб залучити до цього можливий конфлікт і Вашингтон. Тим більше, що для цього є, на жаль, всі необхідні передумови. Колись Володимир Путін заявив, що Україна ще не є такою державою, що відбулася. Ця заява викликала різко негативну реакцію на Заході і в певних політичних колах в Україні. Але на жаль, тепер доводиться констатувати, що заява Путіна - це медичний факт. З початку президентських виборів 2004 року і до теперішнього часу Україна перебуває у постійній політичній та економічній кризі. Ця держава є внутрішньо дуже розколотою і щодо етноконфесійних, і геополітичних, і культурно-мовних вимірів. У цих умовах певні політичні сили намагаються перекласти на плечі зовнішніх сил вирішення проблем як консолідації державної влади, так і формування політичної нації в Україні.

Колись Володимир Путін заявив, що Україна ще не є такою державою, що відбулася. Ця заява викликала різко негативну реакцію на Заході і в певних політичних колах в Україні. Але на жаль, тепер доводиться констатувати, що заява Путіна - це медичний факт

Очевидно, що зовнішнє залучення до подібного процесу може призвести лише до поглиблення кризи в цій країні. Тому готовність Росії і США, спільно або окремо, дати ясний сигнал політичним силам в Україні, що вони не зможуть використати свої внутрішні конфлікти для того, щоб створити напругу між Вашингтоном і Москвою, могла б мати дуже серйозний дисциплінуючий вплив на ці сили. А спільна заява про готовність дати перехресні гарантії безпеки Україні також могла б не допустити перетворення питання безпеки України на ще один фактор в руках радикальних сил для поляризації українського політичного простору.

Колись Росія і США давали гарантії безпеки та територіальної цілісності України при виводі ядерної зброї з України. Зараз підтвердження цих гарантій могло б зробити серйозний стабілізуючий вплив на внутрішньополітичну ситуацію в цій країні, тому що дійсно це створило б атмосферу реальної довіри між Вашингтоном і Москвою, і одночасно між Києвом і Москвою, і це відповідало б Декларації незалежності України про нейтральний статус цієї держави і стратегічним інтересам Росії мати на своєму кордоні, з найбільшою державою пострадянського простору, стабільну, миролюбну і дружньо налаштовану стосовно Росії державу, не залучену в жодні військово-політичні блоки, які можуть мати потенційно антиросійську спрямованість.

Однак для подібних дій з боку США і Росії існують певні перешкоди. У російських політичних колах існує думка, що немає ніякої необхідності в будь-яких спільних заявах зі США щодо України, мотивуючи це тим, що Москві нема чого використовувати американців як посередників у російсько-українських відносинах, що є досить суперечливим, бо це все одно що мати в кімнаті слона і вдавати, що цього слона там немає.

США вже давно, і дуже активно, присутні на українському політичному просторі

США вже давно, і дуже активно, присутні на українському політичному просторі, і тому український чинник є надзвичайно важливим у російсько-американських відносинах, і варто було б не тільки говорити з Києвом, але й безпосередньо з Вашингтоном, ясно викладаючи власні цілі та інтереси щодо цієї країни. І для США на даному етапі через багато причин було б не дуже зручно публічно заявити, що вони хотіли б бачити Україну нейтральною миролюбною країною, що має дружні відносини з Росією, тому що в США є певні політичні сили, не кажучи вже про українське та східноєвропейське лобі, які виступають з позицій, що ці держави повинні самі визначати, з ким і в складі якого військового або економічного союзу їм бути, і ніхто не може їм нав'язати ззовні будь-який статус.

Мені здається, що дотримуючись цієї політики, США ігноруватимуть законні інтереси Росії на пострадянському просторі. Очевидно, що в цьому випадку важко отримати реальне "перезавантаження" у відносинах і мати реальне конструктивне співробітництво, яке могло б поширюватися не тільки на країни пострадянського простору, але й на багато інших зон, щодо яких у Росії і США є спільні інтереси.

Обнадіює те, що за останній час відбулися певні зміни стосовно України як держави-транзитера з боку багатьох європейських країн. Зовсім недавно прем'єр-міністрові Путіну вдалося здобути дві дуже важливі перемоги у сфері газової дипломатії. Росія отримала схвалення всіх зацікавлених держав для прокладки газопроводів Північний потік і Південний потік. Незважаючи на неоднозначну оцінку з боку різних політиків і аналітиків на Заході, російські акції з перекриття поставок газу через Україну до Європи, у відповідь на крадіжку російського газу українською стороною, дали свої позитивні результати.

Європейці усвідомили, що Україна - ненадійна транзитна держава і що вони не хочуть бути в заручниках у такої держави

Європейці усвідомили, що Україна - ненадійна транзитна держава і що вони не хочуть бути в заручниках у такої держави. Цей прагматизм і тверезий облік своїх інтересів у такій важливій сфері, як енергетика, з боку європейських держав викликає певні надії на те, що і нова адміністрація США буде досить прагматичною у своїй політиці і не залишить свою політику і життєві інтереси у відносинах з Росією в заручниках у Варшави, Києва чи Тбілісі. Тоді політика США дійсно перестане бути грою з нульовою сумою, і, будуючи свої відносини з країнами Східної Європи і пострадянського простору, США реально врахують інтереси Росії, при цьому не жертвуючи самостійністю і незалежністю держав Східної Європи і пострадянського простору. Саме така політика США стосовно Росії може наповнити поняття "перезавантаження" реальним змістом.

***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах