Головна
 

Российская газета: Січень. Україна. Вибори

14 січня 2010, 09:46
0
1

Дякуємо Україні - не дала нам часу на післясвяткове розгойдування і неспішне повернення в бурхливу повсякденність, пише журналіст Российской газети Віталій Димарський.

Майбутні там в найближчу неділю президентські вибори стали і в Росії справжнім політичним хітом січня (і, ймовірно, всього 2010 року), що привернув увагу суспільства.

Для такого підвищеного інтересу до подій, що відбуваються у наших сусідів, є безліч пояснень, які, напевно, не варто перераховувати. Досить навіть побіжного, оглядового погляду на багатовікову історію обох країн (починаючи аж з Київської Русі і аж до останніх "газових війн"), щоб зрозуміти, наскільки складно і туго переплетені їхні долі і проблеми.

Але, крім того, є, по-моєму, ще одна причина нашої пильної та ревної уваги до сусідських реальностей. Після 2004 року, перефарбувавши краєвид української політики в радикальний помаранчевий колір, триває негласне (але від того не менш гостре) змагання, зіставлення двох політичних систем. Там, у них - повна демократія по горизонталі, з усіма її атрибутами, тут, у нас - усталена стабільність по вертикалі. Відповідно, вони нам дорікають в дефіциті демократії, ми їх - у відсутності стабільності. Вони хочуть, щоб у нас все було, як у них, ми хочемо, щоб у них все було, як у нас.

Там, у них - повна демократія по горизонталі, з усіма її атрибутами, тут, у нас - усталена стабільність по вертикалі. Відповідно, вони нам дорікають у дефіциті демократії, ми їх - у відсутності стабільності

Власне кажучи, цим і пояснюється незграбний, як ми пам'ятаємо, вибір на користь Віктора Януковича, зроблений Москвою 5 років тому. Фактично це була ставка на модель ринкової економіки і суспільного устрою, щонайменше схожу, якщо не аналогічну з російською. Альтернатива ж в особі помаранчевого тріо (Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко та Олександр Мороз) виглядала, крім усього іншого, як ризик виникнення під боком у Москви неприйнятного "прикладу для наслідування". Причому вся критика, що виходила з Кремля, сконцентрувалася на персону Президента, оголошеного "антиросійським політиком", тим більше, що "помаранчева суміш", як і очікувалося, незабаром розпалася на три неоднорідні її складові - демократизм Ющенка, популізм Тимошенко і прагматизм Мороза.

Напередодні недільного голосування, здавалося б, мети досягнуто. Віктор Ющенко, судячи з його дивного рейтингу близько 5%, не має жодних шансів на продовження свого мандата (за умови, звичайно, хоч якоїсь достовірності передвиборчих опитувань). Інша справа, що політичне фіаско Президента, який йде, дуже мало пов'язано з його зовнішньополітичною орієнтацією, яку в основному ставила йому в провину Москва.

Практично всі експерти, які намагаються трохи неупереджено розібратися в українській ситуації, сходяться на думці, що Віктор Ющенко втратив підтримку виборців перш за все через те, що за п'ять років президентства не зміг виконати свої внутрішньополітичні обіцянки, починаючи з головної з них - побороти корупцію, яка роз'їдає Україну не менше, ніж Росію. Не вдалося йому й оздоровити економіку, в чому, щоправда, значно завадила криза. Ще одне слабке місце Ющенка - низькі організаційно-адміністративні здібності вкупі з надмірною, що межує з наївністю вірою в силу ідей і політичних домовленостей, чим досить ефективно скористалася Тимошенко, готова легко міняти союзників заради власних амбіцій.

Увесь набір помилок, зроблених Ющенком, не закреслює, однак, одного безперечного його досягнення - завдяки демократичним процедурам, нехай ще й недосконалим, Президенту вдалося запобігти розпаду країни, чого на зорі "помаранчевої революції" з зловтіхою пророкували багато політологів. Навіть скептики змушені визнати, що кордони між Східною і Західною Україною поступово стираються

Увесь набір помилок, зроблених Ющенком (а їх багато, дуже багато для Глави держави, що бажає зберегти свою посаду), не закреслює, однак, одного безперечного його досягнення - завдяки демократичним процедурам, нехай ще й недосконалим, Президенту вдалося запобігти розпаду країни, чого на зорі "помаранчевої революції" з зловтіхою пророкували багато політологів. Навіть скептики змушені визнати, що кордони між Східною і Західною Україною поступово стираються. Той же Віктор Янукович, ще п'ять років тому не ризикував і носа потикнути до Львова, сьогодні спокійно веде там передвиборчу кампанію, а Юлія Тимошенко, оголошена "персоною нон ґрата" в Донбасі, тепер спускається в шахти, агітуючи за свою кандидатуру.

Знову ж таки якщо вірити сьогоднішнім рейтингам, то саме ці два претенденти мають найбільші шанси на вихід у другий тур виборів, призначений на 7 лютого. При цьому соціологи поки віддають фінальну перемогу Януковичу, що начебто грає на руку Москві, яка таким чином може взяти реванш за образу, завдану їй п'ять років тому.

Однак за цей час змінилися і Україна, і її політики. Ніхто з них не ризикне сьогодні постати перед виборцями в обличчі чи то "проросійського", чи то "антиросійського" діяча - залежно від ставлення до вступу в НАТО, до статусу російської мови і до перебування Чорноморського флоту в Севастополі.

Той же Янукович не раз давав зрозуміти, що від нього не варто чекати настільки очікуваних Росією змін. Так, ставши вже при президентові Ющенку прем'єром, він поставив свій підпис під документом під назвою Універсал національної єдності, де йдеться про всебічний розвиток "української мови як державної та мови офіційного спілкування, як основи самоідентифікації народу і держави". І перестав наполягати на наділенні статусом російської мови державної, розуміючи, що на одних голосах виборців зі Сходу країни далеко не поїдеш.

У порівнянні з 2004 роком Янукович принципово змінив свою позицію і щодо вступу України в НАТО. Ставши прем'єром, він одразу відмовився від референдуму з цього питання, заявивши, що його рішенням має займатися не народ, а президент, прем'єр і Рада. Не кажучи вже про те, що вступ в альянс було визначено як стратегічна мета України ще у 2003 році за президентства Кучми та першого прем'єрства Януковича. Та й взагалі, як зауважив в нашій розмові минулої весни відомий український політик Володимир Литвин, "як тільки у нас при владі будь-яка партія, навіть Партія регіонів, вони вступають у НАТО".

Що ж стосується Чорноморського флоту, то і тут всі кандидати в президенти, не відкидаючи Януковича, одностайні у необхідності дотримати домовленості про перебування флоту в Севастополі до 2017 року.

Хотіла того Москва чи ні, але досягнуті домовленості, що позбавили нас цього разу традиційних новорічних заяв Газпрому стосовно поставок газу в Україну, безумовно, стали передвиборчим козирем Тимошенко. Якщо він допоможе їй стати на чолі держави, то ми отримаємо ще одного політичного співрозмовника подібного до Лукашенка, котрий швидко повертає голову то на Захід, то на Схід
Інший сценарій розвитку подій, побудований на можливій перемозі на виборах Юлії Тимошенко, не сильно розходиться з перших. Та ж "багатовекторність" зовнішньої політики, той самий підхід до статусу російської мови ... Хіба що популізму буде більше, та переділ влади відбудеться на користь "своїх людей" і, відповідно, на шкоду "чужим".

Не варто покладати особливі надії і на поступливість "жінки з косою", яку вона проявила на недавніх переговорах з Путіним з газової проблеми. Хотіла того Москва чи ні, але досягнуті домовленості, що позбавили нас цього разу традиційних новорічних заяв Газпрому стосовно поставок газу в Україну, безумовно, стали передвиборчим козирем Тимошенко. Якщо він допоможе їй стати на чолі держави, то ми отримаємо ще одного політичного співрозмовника подібного до Олександра Лукашенка, який швидко повертає голову то на Захід, то на Схід.

Тому при будь-якому сценарію Москві легше не стане.

***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах