Головна
 

НГ: Обидва гірше

9 лютого 2010, 03:00
0
2

Україна отримала нового Президента. Росія - шанс на оздоровлення відносин. Але головне питання, яке стояло останні півроку, - чи знайде Москва після виборів у Києві твердого партнера, з яким складеться стратегічне бачення двосторонніх відносин, - залишається відкритим. Аргумент звучав так - нам було ні з ким в Києві говорити. Але відомо, що ця вулиця з двостороннім рухом. А чи була Москвою заявлена чітко сформульована програма, звернена до української держави, еліти і широким верствам населення? – пише Олександр Караваєв, заступник гендиректора Інформаційно-аналітичного центру МГУ. Його статтю публікує Независимая газета.

Тоді треба розібратися, а що, власне, ми повинні розуміти під російськими інтересами в Україні. Якщо мова йде про інтереси газового експорту, інвестицій капітанів російської економіки в українську металургійну і нафтопереробну промисловість, то тут у результаті вдалося налагодити ефективну комунікацію. Багато в чому це стало можливим завдяки бізнес-прагматизму екс-глави секретаріату президента України Віктора Медведчука і політичного цинізму прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Парадокс у тому, що відбувався цей російсько-український діалог в період президентської каденції Віктора Ющенка, людини, яка поставила в основу своєї політики створення національної ідеології. Говорити про російські питання в Україні з Ющенком було неможливо. Лише це пояснює, що всі роки української політики Президента, а потім і прем'єра Володимира Путіна інтереси газу були на першому місці. Але проблеми обмеження поля російської мови і гальмування російських освітніх програм швидше з волі Москви залишалися на задньому плані. Публічно Путіним не було зроблено ніяких гучних заяв з цього приводу. Все було спущено на рівень нот МЗС. Виникла дивна ситуація: про генеральну лінію Путіна щодо України можна було лише здогадуватися через висловлювання російських ЗМІ, де українська влада презентувалась як приклад фашисткього націоналізму. Але одними внутрішніми інтенції російського керівництва політична лінія не будується. Лише один раз Москва на найвищому рівні заявила про соціогуманітарні інтереси в Україні. Сталося це влітку 2009 року у відеопосланні президента Дмитра Медведєва, адресованому Ющенку. Але ні про які програми або стратегії мова не йшла. 

Справді, дуже важко на цьому етапі наших відносин збалансувати частку економіки та гуманітарних питань. З відходом Ющенка не стане легше, з'являться нові труднощі. При всій своєрідності фігур обраного й майбутніх українських Президентів їм буде неймовірно важко радикально розвертати свій корабель у протилежний бік, наприклад, у фарватер Росії. В умовах демократичної незалежності гілок влади, прозорості виборчих процедур, наявності вільної преси приборкати українське політичне життя практично неможливо. Інша річ, що в залежності від фігури Президента можливі ті чи інші кореляції. Можливо, одні забобони візьмуть гору над іншими, з'явиться вибір певних зовнішньополітичних уподобань з ряду інших. 

Із жодним з двох кандидатів 2010 Москва не одержить зручних умов для нового старту відносин. У разі перемоги Тимошенко, можливо, була б зроблена спроба побудувати в Україні авторитарну вертикаль євразійського зразка. І тоді ми в особі Кремля отримали б чіткого бізнес-партнера з конкретних питань міждержавних відносин, якого пристосувалися останні місяці і навіть роки. З іншого боку, в ідеологічній площині це буде той же націоналістичний режим – Тимошенко буде доводити, що вона нічого не втратила від Ющенка в плані ідеології. Між іншим, Ющенко свідомо йшов шляхом ескалації націоналізму, насильно завантажуючи цю програму в свідомість еліти заради того, щоб було важко відступити наступним біля керма влади. Створивши сплав демократії та націоналізму, він створив дуже привабливий коктейль. Тимошенко показала, що в цьому відношенні вона не піде назад, а в чомусь навіть продовжить зміцнювати в своє президентство. Просто вона не буде при цьому виглядати як ідеологічний монстр. 

Зараз виграв Янукович. У його свідомості немає антагоністичної ідеології, але в царині прагматики міждержавних відносин з ним буде мати справу непросто. По-перше, важче буде досягати домовленостей один на один, як Путін-Тимошенко. При Януковичу, досить імовірно, візьме гору тенденція тягнути Москву в старе кучмівське болото: коли відносини стають дуже в'язкі від маси невиконаних обіцянок і запевнень у вічній дружбі. У цьому стилі такі заяви: знизьте нам вартість газу з 300 дол. хоча б до 220, і ми будемо обговорювати вступ в єдиний економічний простір, не будемо ставити питання про флот, вирішимо на регіональному рівні питання з російською мовою. Щодо жодної частини з цих обіцянок впевненості не буде. Не випадково Путін одного разу з часткою гумору сказав: по лінії партії ми підтримуємо Януковича, а по лінії уряду - Тимошенко. 

І все-таки за належного тиску на Януковича Росія могла б одержати бажані просування в гуманітарних питаннях. Це легше, ніж з Тимошенко. Але для цього Москва повинна ставити ці питання жорстко і прямо, не вустами політиків, експертів, а на найвищому рівні. Тим більше, судячи з усього, ці вибори - пік кар’єри Януковича. Його внутрішній ресурс близький до виснаження.


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах