Головна
 

Известия: Україна і Росія: четвертий тур. Стаття Затуліна

5 березня 2010, 17:52
0
2

Віктору Януковичу на відміну від його попередника не потрібен був третій тур виборів. Після перемоги і благословення Патріарха Кирила він прийняв присягу, поклав до кишені посвідчення президента України і потиснув у Брюсселі руки лідерам Євросоюзу, пише директор Інституту СНД Костянтин Затулін у газеті Известия.

Відправивши Тимошенко у відставку, Янукович їде до Москви. Вперше - як глава держави, а не як політик, кожен візит якого до Росії міг виявитися останнім.

Якби не було Росії, плани щодо остаточного усунення Віктора Януковича з політичної сцени України могли б почати втілюватися в життя. Я знаю, про що кажу: всупереч зловтішанню і докорам з усіх боків за неправильні ставки  в Україні Володимир Путін і тодішній голова його адміністрації Дмитро Медведєв зайняли в 2005 році позицію, що зробила неможливим розкручування "помаранчевими" маховика політичних репресій проти опозиції і особисто Віктора Януковича. Саме тоді й було підписано угоду між Единой Россией та Партією регіонів, яка залишалося в наступні роки часом єдиною легальною можливістю для висловлення нашої підтримки під натиском Півдня та Сходу України.

Йде боротьба, і боротьба не на жарт: за мову, за віру, за тлумачення минулого і модель майбутнього України. І за місце Росії в цьому українському майбутньому.
Нічого неминучого, нерукотворного, як і випадкового, після 1991 року в історії України і в російсько-українських відносинах немає і бути не може. Йде боротьба, і боротьба не на жарт: за мову, за віру, за тлумачення минулого і модель майбутнього України. І за місце Росії в цьому українському майбутньому. Кожен успіх у цій боротьбі має свою ціну, кожен крок дається кров'ю, потом і сльозами. Серцевими болями - в моєму конкретному випадку. Але результат боротьби не визначений - навіть з перемогою Віктора Януковича на виборах президента України. Після завершення ар'єргардних боїв з Тимошенко, з призначенням - рано чи пізно - того чи іншого нового уряду України закінчиться тільки третій, нестатутний етап виборів і боротьби за владу. На наших очах вже розгортаються декорації четвертого, вирішального туру сутички, підсумком якої стане подальша доля України.

Зацікавлена в перезавантаженні  російсько-українських стосунків, Росія не зможе залишитися осторонь від того, що відбувається в цьому четвертому раунді. Ґрунт і доля підштовхують нас до підтримки нової влади - наших старих знайомих в Україні. Які цілі при цьому ми повинні перед собою ставити? Наскільки глибока повинна бути наша підтримка, як дорого вона нам обійдеться?

Значна частина громадян України сприйняла націоналістичні кліше. Ці люди цілком щиро вважають, що в України повинні бути обов'язково відмінні від Росії мова, історія і герої; що нагородження і прославляння колабораціоністів - внутрішня справа України; що від Росії виходить головна небезпека українській незалежності.
Було б легковажним відповідати на ці питання, не озирнувшись на ситуацію, що складається в Україні й навколо неї. Країна на грані або вже за межею дефолту, який вона навряд чи зможе уникнути без сторонньої допомоги. Головним досягненням "помаранчевого" періоду стало тотальне падіння довіри населення до всіх без винятку інститутів держави і суспільства. Більше, ніж будь-коли, Україна розколота за ідейно-політичним ізотермами. При цьому - нам у Росії слід це особливо чітко розуміти - єдина сфера діяльності, в якій вчорашній владі вдалося досягти реальних результатів, - це ідеологія, промивання мозку. Значна частина громадян України сприйняла націоналістичні кліше. Ці люди цілком щиро вважають, що в України повинні бути обов'язково відмінні від Росії мова, історія і герої; що нагородження і прославляння колабораціоністів - внутрішня справа України; що від Росії виходить головна небезпека українській незалежності.

Перед Віктором Януковичем два шляхи. Перший, виходжений ще Леонідом Кучмою, - у тому, щоб, віддавши проблеми розвитку мов, культури, освіти, а потім і закордонні справи, питання оборони і безпеки на відкуп вчорашнім супротивникам, зосередитися на чорновій роботі в економіці, що обіцяє прибуток. Пішовши з цього шляху, політик в Україні неминуче перетворюється на свою протилежність, підписуючи до друку чергову "Україну - не Росію". Досвід показує, що злиття душ на цьому ґрунті між Заходом і Сходом України не відбувається, з передбачуваними наслідками для героя, який втрачає друзів і не здобуває союзників.

Не можна досягти стабільності та процвітання України інакше, як шляхом реального компромісу між її Заходом і Сходом, не враховуючи вирішального внеску східних регіонів у її економіку, потреб двомовності, збереження нейтрального статусу країни і відмови від нав'язування сумнівних версій історії.
Другий шлях менш доброї слави, ніж перший. Але він заснований на здоровому глузді, підказує, що той, хто оплачує музику, повинен її і замовляти. Це означає, що не можна досягти стабільності та процвітання України інакше, як шляхом реального компромісу між її Заходом і Сходом, не враховуючи вирішального внеску східних регіонів у її економіку, потреб двомовності, збереження нейтрального статусу країни і відмови від нав'язування сумнівних версій історії. Всього цього можна досягти в разі успіху грамотної федеративної реформи, що гарантує певний ступінь самоврядування та культурно-національної своєрідності кожному суб'єкту Української Федерації. Залучення в результаті реформи на свій бік регіональних еліт стане демократичною компенсацією за неминуче в умовах кризи посилення (повернення) президентських повноважень в Україні й дозволить утримати країну під контролем через рік-півтора, коли Тимошенко та її соратники під гаслами "геть Януковича" спробують повалити владу .

З якоюсь хтивістю інтернет-сайти і радіоголоси, які ще вчора відмовляли Партії регіонів та її лідеру у здатності перемогти, вимагають пояснити, чому Янукович спочатку поїхав до Брюсселя і до цього часу не визнав Абхазію і Південну Осетію.
Очевидно, що саме таку перспективу розвитку подій в Україні може і повинна підтримати Росія, щоб знову не наступити на граблі. Ціна такої підтримки варіанту і сьогодні ще не цілком прорахована: ясно лише, що відмова обернеться для Росії грандіозним і геополітичним провалом. У випадку з Україною, як і з шедеврами Леонардо да Вінчі, немає або майже немає таких витрат, на які не варто було б піти. Зараз потрібно протягнути Україні руку і вже тим більше не заганяти Віктора Януковича у глухий кут претензій, що накопичилися за ці роки. Розчарування в українському політикумі пустило таке глибоке коріння в Росії, що породило у нас стійкий нігілізм до будь-якого українському політика. Тільки цим я можу пояснити зовсім ірраціональне - якщо не провокаційне - прагнення заздалегідь образитися на нову владу України та завчасно пришпилити її до ганебного стовпа за підозрою у зраді нашим очікуванням. З якоюсь хтивістю інтернет-сайти і радіоголоси, які ще вчора відмовляли Партії регіонів та її лідеру у здатності перемогти, вимагають пояснити, чому Янукович першим ділом поїхав до Брюсселя і до цього часу не визнав Абхазію і Південну Осетію. Питання про визнання їхньої незалежності не здається сьогодні першочерговим у відновлювану російсько-українському діалозі. І було б дуже дивним, якби в ситуації, яка склалася всередині й зовні України, Віктор Янукович, як Віктор Ющенко, поспішив би до Москви.

Час обіймати, а не ухилятися від обіймів.

***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах